1. Поняття і структура політики.

Полі́тика (від грец. πολιτική — державні і суспільні справи) — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

У вужчому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Вивченням політичної поведінки, методами досягнення політичної мети займається політологія.

Наявність і взаємодія структурних елементів політичної організації надає політиці внутрішньої цілісності, завдяки чому вона має можливість виконувати певні функції. До структурних складових політики слід віднести:

політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою і з інститутами влади;

політичну свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів;

політичний інтерес, що являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і до дій, направлених на втілення цих цілей у життя;

політична діяльність суб'єктів політики; суб'єктами політики виступають переважно: держава, політичні партії, громадські організації, або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами та моральними нормами; іноді і соціальні інститути, які покликані виконувати переважно неполітичні завдання, нерідко справляють досить суттєвий вплив на політику: церква, університети, асоціації тощо;

політичний процес як сукупність видів діяльності суб'єктів політики, які охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей;

політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління системними процесами. Це сукупність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, партійних і громадських організацій, груп тиску, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики. Політична організація концентрує владне волевиявлення народу, включаючи прийняття і організацію управлінського рішення, задаючи тим самим певну спрямованість всьому політичному процесу.

2. Місце політики в системі суспільних відносин

Розглядаючи питання про специфіку політики як важливого феномена життідіяльності суспільства, треба коротко спинитися на розкритті причин іі виникнення, становлення, розвитку, на з'ясуванні умов та чинників, без яких іі поява взагалі була б неможливою. Для цього важливо передовсім розглянути питання, до якоі сфери життідіяльності належить політика, з яких причин і як вона виникла. і тільки після цього можна буде розкрити іі сутність і якісні відмінності від інших феноменів суспільного життя, іі вплив на них і на суспільство в цілому.

Політика належить насамперед до сфери духовного життя суспільства, до сфери усвідомлення людьми свого ставлення один до одного, до себе, до світу. іі виникнення було зумовлене цілою низкою об'іктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед - у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникаі в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізаціі.

У цей період кровно-родинні відносини первісного суспільства, звичаі, традиціі, сила суспільноі думки втрачають значення визначальних регуляторів взаімовідносин між людьми, між спільнотами. Це зумовлюіться тим, що вже всередині первісного суспільства на підставі ускладнення та зростання потреб, удосконалення засобів праці, підвищення іі продуктивності відбуваіться відособлення виробника в процесі виробництва; природне "прикріплення" виробника до певних засобів виробництва та виконання ним певних видів праці, спеціалізація праці; виникаі сім'я, яка стаі суб'іктом виробничоі і (в цілому) соціальноі діяльності; обмін проникаі всередину общини, що призводить до можливості привласнення результатів чужоі праці, виникнення майновоі нерівності, борговоі залежності, можливості використанння чужоі робочоі сили.

Складні процеси диференціаціі всередині первіснообщинного суспільства зумовили потребу в посиленні інтеграційних процесів у всіх сферах його життя. Кожна з відносно самостійних сторін життя могла функціонувати вже тільки у взаімозв'язку з усіма іншими його сторонами. інтеграційні процеси зумовлюють зміцнення взаімозв'язків поміж всіма сторонами життя суспільства, поміж суспільством і природою, поміж соціальними суб'іктами, іхніми інтересами, сприяючи становленню суспільства як цілісноі системи.

інтегрованим виразом усіх суспільних відносин і суспільний устрій, основу якого становлять панівні в даному суспільстві економічні відносини та інститути, що повинні забезпечувати його функціонування та розвиток. Роль суспільного устрою в житті суспільства полягаі передовсім у тому, що він визначаі для даного конкретного суспільства загальний спосіб і характер його життідіяльності. Він виконуі регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.