1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.

Політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством.

Об'єктом дослідження політології, як засвідчує назва цієї науки, є політика. Засвоєння первісних уявлень про політику є неодмінною умовою опанування предмета політичної науки, її характерних особливостей і змісту. Не випадково серед розмаїття суспільних наук політологія займає одне з провідних місць.

Предмет складають:

-пол свідомість

-пол культура

-пол інститути(держ і партії)

-субєкти(особистість,еліта,лідери)

-пол відносини(внутрі- та міждержавні)

-політичний процес.

Об'єктом політології як науки є сфера політичних відносин, що включає сукупність усіх об'єктів політичної діяльності, або політика в широкому її розумінні.

Роль політичної науки в суспільстві полягає в необхідності утвердження достовірних знань про політику, об'єктивної інформації про політичні процеси, запобігання політичним помилкам і т. ін. Вона реалізується завдяки таким її функціям: гносеологічна (пізнавальна) функція; оцінна функція; функція політичної соціалізації, формування громадянськості, демократичної політичної культури населення; мотиваційно-регулятивна функція (вплив за допомогою політичної просвіти на політичну поведінку людей); функція раціоналізації політичного життя (політичні реформи, реорганізації, оптимальні моделі управління і т. ін.); прогностична функція.

2. Методи політичних досліджень.

Метод — це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет.

Вирізняють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука:

1) загальні методи дослідження політичних об'єктів

2) загальнологічні методи

3) методи емпіричних досліджень

1) До цієї групи належать: соціологічний підхід (з'ясування залежності політики від суспільства);культурологічний підхід (виявлення залежності політичних про¬цесів від рівня політичної культури); нормативно-ціннісний підхід (орієнтує на розроблення ідеалу політичного устрою, "на необхідність використання у практичній політиці етичних цін¬ностей і норм); функціональний метод (аналіз реального життя з усіма його протиріччями); біхевіористський метод (базуєть¬ся на дослідженні поведінки окремих особистостей і груп);системний підхід (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції); інституціональний метод (орієнтує на вивчення політичних інститутів); антропологічний підхід (ана¬лізує зв'язки між політикою і природою самої людини); психо¬логічний підхід; порівняльний метод; історичний метод.

2) метод аналізу і синтезу; метод поєднання історичного і логічного аналізу; метод моделювання;

прогностичний метод; математичний метод.

3) (одержання первісної інформації про політичні факти): використання статистичних даних; аналіз документів;анкетне опитування;лабораторні експерименти;контроль за поведінкою групи людей в умовах експерименту.

3. Політика як суспільне явище. Фактори, що визначають політику. Політика - явище універсальне,без якого суспільство не може обійтися:«Політика-це все»:вибори глави держави,парламенту,проблеми охорони навколишнього середовища, проблема еміграції, виховання іт.ін. Один з основоположників сучасної політології Макс Вебер вважав, що сутність політики полягає у прагненні до участі у владі, здійсненні впливу на розподіл влади між державами, групами людей, всередині держави. Розшифровуючи свій підхід до розуміння сутності політики, Макс Вебер підкреслював, що політика як прагнення до влади - це не що інше, як завоювання, утримання і використання державної влади.

Справді, якщо економічні відносини виникають з приводу власності на основні засоби виробництва, ідеологічні - з приводу теоретичного усвідомлення сутності суспільства та його динаміки, то політичні відносини - це відносини з приводу державної влади. Політика інтегрує різні сторони явищ, але не зводиться до кожного з них. Вона має свою якісну визначеність. З одного боку, політику можна розглядати як сукупність політичних процесів у суспільстві, а з другого - у вигляді практичної діяльності суб'єктів політичних відносин, включаючи головний - державу. Більшість дослідників політики і політичних інститутів схильні саме до такого її трактування.