Висновки

У науці міжнародного права міжнародно-правову відповідальність розуміють як негативні юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародного зобов'язання. Значення її обумовлено тим фактом, що це необхідний юридичний засіб забезпечення дотримання норм міжнародного права, відновлення порушених міжнародних відносин. З погляду наслідків ці правовідносини можуть виражатися у відновленні порушеного права, відшкодуванні матеріального збитку, накладенні санкцій та інших заходів колективного чи індивідуального характеру до держав, що порушили свій міжнародний обов'язок, а у випадку настання шкідливих наслідків при правомірній діяльності — в обов'язку здійснити відповідну компенсацію.

Метою міжнародно-правової відповідальності є передбачення відповідного результату, а саме: виключення можливості вчинення державою нових правопорушень, вплив на інші держави, спонукання їх до добровільного дотримання міжнародних зобов'язань. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності є тільки суб'єкти міжнародного публічного права.

Характерними ознаками міжнародної відповідальності є: застосування до держави-правопорушниці санкцій міжнародно-правових норм; міжнародна відповідальність настає за здійснення міжнародного правопорушення; вона спрямована на забезпечення міжнародного правопорядку; пов'язана з визначеними негативними наслідками для правопорушника; реалізується в міжнародних правоохоронних правовідносинах, що виникають між державою-правопорушницею і потерпілою державою, а іноді також між державою-правопорушницею і міжнародним співтовариством.

Відповідальність держави-правопорушниці існує в конкретних її видах і формах. У міжнародному праві залежно від характеру покладених на державу заходів, виділяють такі види відповідальності: матеріальна і нематеріальна (моральна чи політична). До форм нематеріальної відповідальності традиційно відносять ресторації, сатисфакції і санкції, а до форм матеріальної відповідальності — реституції, субституції і репарації.

Основними складовими елементами міжнародного пра­вопорушення є протиправна поведінка, шкода (збиток), за­подіяний протиправною поведінкою, та причинний зв'язок між дією та шкідливими наслідками. Протиправна поведінка виявляється в порушенні міжна­родних зобов'язань держави у формі дії або бездіяльності. Протиправність у міжнародному праві означає не­відповідність між правовою нормою та поведінкою держави. Проявами протиправної поведінки є: недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що вияв­ляється в порушенні прав інших держав, міжнародних організацій; недотримання органами держави її міжнарод­них зобов'язань, що виявляється в порушенні прав фізич­них і юридичних осіб; недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань у зв'язку із самочинними діями юридичних і фізичних осіб; недотримання органами держа­ви її міжнародних зобов'язань, що виникають у зв'язку із протиправною діяльністю на її території органів інших дер­жав і міжнародних організацій.

Будь-яке міжнародне правопорушення передбачає такий комплекс наслідків: відновлення державою-правопорушницею порядку, який існував; притягнення держави-правопорушниці до відповідальності; застосування мирних засобів для відновлення порушених відносин і реалізації відповідальності; звернення потерпілих суб'єктів за потреби до примусових засобів забезпечення відповідальності.

Міжнародно-правові санкції — це правомірні примусові заходи, які застосовують суб’єкти міжнародного права для припинення міжнародного правопорушення, відновлення прав потерпілих суб’єктів і виконання правопорушником зобов’язань внаслідок відповідальності, яка виникла у відповідь на правопорушення. Вони є формою дозволеного примусу в міждержавних стосунках та засобом, за допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування.

Міжнародно-правові санкції мають своїми цілями: припинення правопорушення; відновлення порушених прав; забезпечення відповідальності правопорушника.

В міжнародному праві функціонує комплекс норм, що визначають умови правомірності застосування санкцій. В цілому їх можна розподілити на такі групи: норми, що визначають правомірний початок застосування міжнародно-правових санкцій; норми, що визначають компетенцію по застосуванню санкцій; норми, що визначають об’єкт застосування санкцій; норми, що визначають умови пропорційності міжнародно-правових санкцій; норми, які визначають умови, припинення застосування санкцій.

Застосування санкцій припиняється із досягненням такої мети, як: зупинення правопорушення; визначення міра відповідальності правопорушника; отримана згода на добровільне відшкодування шкоди; виконання інших зобов’язань.

Механізм застосування міжнародно-правових санкцій складається з двох компонентів: міжнародно-правового (конвенційного) механізму та міжнародного організаційного (інституційного) механізму. Міжнародно-правовий механізм застосування міжнародно-правових санкцій складають договірні і звичаєві норми та рішення міжнародних органів і організацій. Інституційний механізм застосування міжнародно-правових санкцій включає держави, організації та органи (комітети, комісії, судові органи).

Міжнародно-правові санкції розрізняють на різних підставах. У залежності від кількості потерпілих суб'єктів вони бувають: індивідуальні – коли санкції застосовуються однією потерпілою державою та колективні – коли примусові заходи застосовуються двома і більше потерпілими суб'єктами міжнародного права.

У залежності від суб'єктів здійснення санкцій розрізняють міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги та міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій.

В порядку самодопомоги державами здійснюються такі : санкції, як самооборона, репресалії, реторсії, розрив дипломатичних і консульських відносин, невизнання.

З допомогою міжнародних організацій здійснюються: призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації; відмова в членстві; позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв’язку); колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій).

Слід наголосити, що юридична наука розмежовує міжнародно-правову відповідальність та міжнародно-правові санкції. Їх функціональне призначення в загальному плані однакове — забезпечувати охорону і відновлення міжнародного правопорядку в разі його порушень окремими суб'єктами міжнародного права. Однак за своєю природою інститут міжнародно-правової відповідальності істотним чином відрізняється від інституту міжнародно-правових санкцій. Принципово різними є підстави, умови і механізми застосування норм цих інститутів.

Розмежування форм відповідальності й санкцій виключає можливість невиправданої підміни форм відповідальності санкціями й перешкоджає використанню державою-правопорушницею для обґрунтування відмови від обов'язків, що випливають із її відповідальності, посилання на те, що вона вже понесла відповідальність, оскільки проти неї вже були застосовані примусові заходи. При цьому мається на увазі, що позбавлення, що викликаються міжнародно-правовими санкціями, мають іншу природу, ніж позбавлення, у яких виражається відповідальність держави-правопорушниці. Перші не несуть виконання державою-порушницею обов'язків, що випливають із відповідальності, а є результатом реалізації правочинностей потерпілих суб'єктів міжнародного права. Потерпілі держави, здійснюючи санкції, самі можуть понести значні витрати, які підлягають включенню в обсяг збитку.

Отже, відповідальність первинна, а санкції вторинні, якщо мати на увазі співвідношення цих інститутів міжнародного права. При цьому міжнародно-правові санкції виступають лише як примусові засоби, що забезпечують процес охорони прав потерпілих суб'єктів, відновлення правопорядку і покладання на державу-правопорушницю відповідальності в обсязі і формах, зумовлених особливостями скоєного правопорушення і характером його шкідливих наслідків.