2.1 Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
Загальновизнано, що кожна держава має право охороняти свої інтереси всіма припустимими міжнародним правом засобами, у тому числі заходами примусового характеру. Однією з форм примусу в міжнародному праві є міжнародно-правові санкції.
У історичній ретроспективі санкції спочатку застосовувалися в порядку самодопомоги. Але в міру становлення і розвитку системи міжнародних міждержавних відносин вони набувають колективного характеру. Така модифікація санкцій, у першу чергу, була викликана створенням системи міжнародних організацій, у рамках яких починається становлення права на примус щодо держав-членів цих організацій, які не виконують узятих на себе зобов'язань щодо організації або виконуючих їх неналежним чином. Таким чином, виступаючи в якості елемента правосуб'єктності міжнародної організації, право на примус означає можливість застосовувати примусові заходи тільки в сферах міждержавних відносин, що належать до компетенції міжнародної організації, і лише в межах, визначених її статутом.
Міжнародно-правові санкції — це правомірні примусові заходи, які застосовують суб’єкти міжнародного права для припинення міжнародного правопорушення, відновлення прав потерпілих суб’єктів і виконання правопорушником зобов’язань внаслідок відповідальності, яка виникла у відповідь на правопорушення [4, 302].
Міжнародно-правові санкції не є лише формою міжнародно-правової відповідальності, адже міжнародно-правова відповідальність — це обов’язок відновлення порушених прав та відшкодування, а міжнародно-правові санкції — це засіб, з допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування.
Міжнародно-правові санкції є формою дозволеного примусу в міждержавних стосунках. Примусові заходи можуть бути санкціоновані і несанкціоновані.
Отже, санкції мають своїми цілями:
- припинення правопорушення;
- відновлення порушених прав;
- забезпечення відповідальності правопорушника [4, 303].
Несанкціоновані примусові заходи застосовуються до виникнення міжнародно-правової відповідальності як реакція на недружні акти, ситуації, неподолану силу, конфліктні ситуації. Більшість таких правомірних заходів із виникненням міжнародно-правової відповідальності набувають характеру міжнародно-правових санкцій.
Право на примусові заходи належить кожному суб’єкту міжнародного права. Держави реалізовують це право індивідуально, колективно і за допомогою міжнародних організацій.
Застосування санкцій — односторонній процес. Суб’єкт, який застосовує санкцію не може бути стороною-правопорушницею.
Міжнародно-правові санкції можуть бути застосовані лише у відповідь на правопорушення. В цьому їх різниця від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і від правомірних превентивних примусових заходів.
Підставою для застосування санкцій є не стільки факт міжнародного правопорушення, скільки відмова виконати міжнародні зобов’язання по ліквідації наслідків такого правопорушення. Схема застосування міжнародно-правових санкцій зображена на рис. 1.
Рис. 1. Застосування міжнародно-правових санкцій
Але у доктрині міжнародного права немає єдиної думки про самостійну природу санкцій. Багато вчених вважають їх видом політичної відповідальності. Вважається, що слід прислухатися і до противників такої позиції, що висувають свої вагомі аргументи. Вони думають, що санкції є індивідуальними і колективними примусовими заходами, застосовуваними у відповідь на міжнародне правопорушення.
Міжнародно-правові санкції не є формою міжнародної відповідальності і відрізняються від неї такими рисами:
- санкції є завжди діями потерпілого (потерпілих), що застосовуються до правопорушника, у той час як відповідальність може виступати у формі самообмежень правопорушника;
- санкції, як правило, передують реалізації заходів відповідальності і виступають у якості своєрідної передумови її виникнення: адже метою санкцій є припинення міжнародного правопорушення, відновлення порушених прав і забезпечення здійснення відповідальності;
- санкції застосовуються в процесуальному порядку, відмінному від порядку здійснення міжнародно-правової відповідальності;
- санкції є правом потерпілого і виражаються тільки у формах, властивих цим правомічностям. Тому їхнє застосування не залежить від волі правопорушника;
- підставою застосування санкцій є відмова припинити неправомірні дії і виконати законні вимоги потерпілого (потерпілих). Санкції розрізняють на різних підставах [7, 108].
Отже, в сучасному міжнародному праві сформувався особливий інститут застосування міжнародно-правових санкцій. Норми цього інституту забезпечують порядок примусового відновлення первинних (тобто таких, що функціонували до правопорушення) правових відносин, а якщо це неможливо, то заміни їх на адекватні. Вони забезпечують відшкодування збитків, які наступила в результаті правопорушення і відмови добровільно виконати зобов’язання щодо відшкодування. Кінцева мета міжнародно-правових санкцій відновлення безперебійно функціонуючого механізму міжнародно-правового регулювання.