2.6. Німецький ідеалізм

Наступний значний етап в розробці проблем поетики був створений німецькою класичною філософією. Питання теоретичної поетики, будучи дані в системі широких філософських концепцій, зв'язуються тут з питаннями історії літератури, що, взагалі кажучи, є безсумнівно моментом вельми істотним, що піднімає постановку проблем поетики на більш високий науковий рівень. Так, Гердер історично підходить до проблеми поетичних пологів, пов'язуючи її разом з тим з природою слова як специфічного засобу поезії. Проблема поетичних пологів взагалі викликає на цьому етапі великий інтерес.

Порівняльний аналіз структури поетичних пологів дає Шлегель, говорячи про характерності дії, замкнутості, єдності для драми, а для епосу - подієвості, необмеженість, відносної самостійності частин, органічно пов'язаних в єдине ціле єдністю світогляду. Цю ж проблему широко розробляє Шеллінг, переводячи її з плану власне поетики як такої в план онтологічний у зв'язку із загальною своєї ідеалістичної концепцією. Стверджуючи, що теоретичне розгляд порядку поетичних пологів не збігається з історичним, Шеллінг виводить специфіку структури лірики, епосу і драми із суті висловлюються ними потенцій або ступенів розвитку. Набагато більше насичена конкретно-історичним змістом естетика Гегеля, зокрема розділи її, що стосуються питань поетики. У зв'язку зі своєю загальною естетичною теорією, побудованої історично, Гегель розглядає відповідні кожній формі мистецтва ("символічного", "класичного", " романтичного ") жанри, композиційні і мовні засоби, розробляючи так. обр. питання, безпосередньо пов'язані з поетиці.

2.7. Теоретична поетика

Теоретична поетика, взаємно пов'язана звичайно з історією літератури, представлена ​​далі численним рядом дослідників XIX-XX ст., Починаючи з Гумбольдта, його теорії епосу в книзі про "Германа і Доротеї". Лінгвістичні основи поетики Гумбольдта викладені в передмові до "Kawi-Sprache". Лінію Гумбольдта продовжує, самостійно її розвиваючи, Потебня ("Думка і мова", "Із записок з теорії словесності" тощо), який створив цілу школу. Естетико-психологічний метод аналізу художнього твору, що розроблявся потебніанцамі й у філософській своїй основі носить суб'єктивно-ідеалістичний характер, отримав значний розвиток і на Заході, особливо в Німеччині. Типовим представником цього напряму в поетиці є Мюллер-Фрейенфельс, який для своєї "Поетики" ставить метою "дати психологічне обгрунтування сутності поезії і виробленого її стилістичними формами впливу".

Іншу лінію поетики, що йде від об'єктивно-ідеалістичної школи Дільтея, дає філософсько-формалістичний метод, представлений одним з найбільших німецьких літературознавців - Вальцель (Нім.) рос. . Висуваючи на перший план вивчення форми як необхідний шлях для осягнення сутності мистецтва, Вальцель аж ніяк не обмежується зовнішніми сторонами твори, зосереджуючи свою увагу на аналізі внутрішньої композиції, на компановке емоційної сторони твору, на розкритті внутрішньої симетрії і т. д. Вважаючи, що у всіх мистецтвах в дану епоху в основі композиції панує один і той же формальний закон, Вальцель вважає дуже плідним метод паралельного вивчення мистецтв. Питання композиції літературного твору посилено розробляються та іншими представниками формалізму.

Згадаємо роботи Зейферта про композиції в творах Фрейтаг, Дібеліуса - про композицію англійського роману, Флешенберга - про новелістичної композиції у Гофмана. Не залишаються поза увагою формалістів й інші сторони поетичної форми. Досить назвати тут роботи по мелодиці вірша Ед. Сіверса, який висунув так зв. принцип Ohrenphilologie, тобто вивчення вірші в його сприйнятті на слух, а не на око під час читання. Під значним впливом зх.-європейського формалізму склався російський формалізм, який висунув ряд теоретиків ( Жирмунський, Ейхенбаум, Томашевський, Шкловський та ін.)

Йдучи своїми філософськими коріннями в ідеалізм, підходячи до літературного твору як до явища чистою, самодостатньою форми, формалізм позбавив себе тим самим можливості розуміння закономірності літературного процесу і обмежив вивчення поетичної структури по суті лише зовнішніми, емпіричними спостереженнями, що страждають нерідко довільністю і випадковістю висновків. Разом з тим формалістичні дослідження грішать фрагментарністю і однобічністю: не розуміючи суті літератури як явища ідеології, формаліст не може дати цілісної та всебічної концепції структури поетичного твору, зводячи суть його до якої-небудь формальної "домінанту".