10.Види полеміки.Полеміка і полемічність. Види полемічності

Ніяка полеміка, жоден суперечка неспроможна уникнути сторін, які одна одній аргументи і докази, обмінюються думками і словесними випадами. Отже, опоненти (Я ТИ полеміки), лексика, основи, а міркування – обов'язкові, невід'ємні складові полеміки. Їх в п'ять і всі разом вони – необхідні умови його существования.

І це дотримання процесуальних норм ведення полеміки, наявність сторонніх, зокрема і арбітрів – компоненти, лише різного рівня бажані. Їх присутність або відсутність дозволяє вичленувати види полеміки: регламентовані (які у відповідність до процесуальним кодексом) і хаотичні (процесуальні норми порушуються): публічні (приаудиторные – полеміка відбувається у присутності третіх осіб) чи кулуарні (відокремлені, приватні, коли всі присутні заслуговують участі у полеміці й використовують цього права). Якщо присутні непросто публіка, але арбітри, таку різновид приаудиторных полемик може бути судовими (арбитражными).

Полеміка (грец. πολεμικά від πολέμιον, «ворожнеча») — стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія.

Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, що сперечаються, направлені на затвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом з дискусією полеміка є однією з найбільш поширених форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо певної тези, виступаючої предметом розбіжностей, відома змістовна зв'язність, що припускає увагу до аргументів осоружної сторони, черговість виступів що сперечаються, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовується осоружна сторона і обґрунтовується власна точка зору.

Разом з тим полеміка істотно відрізняється від дискусії. Якщо метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди, того, що об'єднує різні точки зору, то основне завдання полеміки— затвердження однієї з протистоячих позицій.

Полеміст— той, хто вправно володіє мистецтвом полеміки або любить полемізувати; головний учасник полеміки.

Полемічна література(від грец. Πολεμιχός — войовничий)— літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру.

Ораторська мова за природою своєю полемічна, оскільки вона відображає суперечності сучасної життя і колізії спілкування. Можна виділити два види полемічності: 1) імпліцитно (або приховану, внутрішню) і 2) експліцитно (або відкриту, зовнішню). Перший вид полемічності виявляється практично у всіх речах.

Полеміка - це двостороннє (багатостороння) публічне спілкування ораторів, вільний обмін думками, суперечка під час обговорення якого-небудь питання.

Оратор користується всіма можливими засобами з багатого полемічного арсеналу: натяки, іронія, сарказм, багатозначні замовчування, категоричність відтіночним суджень, антитеза, порівняння, ремарки, рельєфність.

11.Види та рівні комунікаційної діяльності

У якості комунікантів та реципієнтів можуть виступати три суб’єкта, які відносяться до різних рівнів соціальної культури: індивідуальна особистість- (І), соціальна група-(Г), масовам сукупність (М). Вони можуть взаємодіяти один з одним, наприклад І-Г, І-М,Г-М та ін.. В результаті,можуть виникати декілька видів соціальних комунікацій, адже комунікативні дії здійснюються у формі наслідування, діалогу, управління. Діалог є взаємодія рівноправних партнерів, яка можлива між суб’єктами однакового соціального статусу, а не різних рівнів, так як різнорівневі суб’єкти, наприклад, І та М, не є рівноправними. Між різнорівневими структурами може бути наслідування або управління, але не діалог рівних учасників.

Ті види комунікаційної діяльності, де в якості активного, цілеспрямованого суб’єктус виступає І або Г, або М, будемо називати відповідно –мікрокомунікацією та иакрокомунікацією. Ті види,дк І або Г, або М виступають в ролі об’єкту впливу назвемо відповідно міжособистісною, груповою та масовою комунікацією. Подібна дворівнева класифікація видів та рівнів комунікативної діяльності представимо в виді схеми(схема 1)

Для повноти картини можливих форм комунікаційної діяльності варото також мати на увазі – квазікомунікацію, коли комуні кант звертається до уявного партнера. До неї варто віднести й феномен фетишизації. Створення різноманітних кумирів, культ вождів і т.ін в кінцевому рахунку мають своєю метою формування уявного всезнаючого та могутнього «квазікомунікаційного» партнера.

Схема1

Мікрокомунікаціяґ	Мідікомунікаціяґ	Макрокомунікаціяґ	Види комунікації/рівні комунікації
І заемодіє з І	–	–	Міжособистісна комунікаціяґ
І взаємодіє з Г	Г взаємодіє з Г	–	Групова комунікація
І взаємодіє з М	Г взаємодіє з М	М взаємодіє з М	Масова комунікація