Питання для підготовки до Модулю 2 з курсу мед України (Тема 8)

1. Охарактеризуйте проблеми та перспективи європейського вектору зовнішньоекономічної діяльності України.

2. Окресліть головні інтеграційні проблеми та перспективи участі України в СНД.

3. Дайте характеристику чорноморському співробітництву України (ОЧЕС).

4. Охарактеризуйте інтеграційний потенціал євразійського співробітництва України ( ГУУАМ).

5. Дайте характеристику субрегіональному співробітництву в міжнародній економічній діяльності України.

6. В чому полягають сучасні особливості україно-російського співробітництва?

7. Охарактеризуйте сучасне україно-американське співробітництво.

8. Дайте характеристику співробітництву України з країнами Близького Сходу.

9. Якими є сучасний стан та перспективи розвитку взаємовідносин України з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону?

1. Інтеграція України до Європейського Союзу

Варто охарактеризувати проблеми у відносинах України і ЄС.

Європейський вибір України став закономірним наслідком відновлення країною державної незалежності. Він викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу і його зв’язків з іншими народами Європи, його культури та глибоких демократичних традицій.

В Україні відбувається процес становлення інститутів забезпечення європейської інтеграції, елементами якої, крім органів виконавчої та законодавчої влади, є інститути громадянського суспільства. Уже сьогодні більше половини українських громадян підтримують курс на євроінтеграцію. Проте загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, усвідомлення суспільством його стратегічного значення можливі лише за умови консолідації зусиль усіх органів державної влади та місцевого самоврядування, демократично орієнтованих політичних сил, засобів масової інформації, освітніх та культурних інституцій, підприємницьких кіл.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами угоди про партнерство й співробітництво та Плану дій у рамках Європейської політики сусідства. Належна реалізація плану дій має сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою плану дій має стати укладення нової угоди з ЄС, яка повинна замінити чинну на сьогодні угоду про партнерство й співробітництво, строк дії якої завершується на початку 2008 року. Водночас план дій створює належні рамки для розвитку взаємин між Україною та розширеним ЄС лише на короткостроковий період. Отже, Україна виходить із того, що наступним логічним кроком після успішного виконання нею плану дій має стати розробка в рамках Європейського союзу довгострокової стратегії відносин із нашою державою, яка б визначала для неї чітку перспективу.

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами такої допомоги є ядерна безпека та захист довкілля, розвиток приватного сектора.

Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризикованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непривабливим економічним партнером та інвестиційним ринком для Європейського Союзу.

Таким чином, сучасний стан економічних відносин між Україною та ЄС можна назвати "торговельною моделлю співробітництва". Її характерною рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:

1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах.

2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів.

3. Інтеграція України в європейську економіку значною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні на світових ринках.

5. Європейський ринок досить насичений товарами з низьким ступенем обробки, промисловими товарами споживчого призначення та сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні становлять основну частку українського експорту. Насиченість ринку ЄС виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.

б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.

У зв'язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва

2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.

З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.

4. Вирішення питань, пов'язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охороні навколишнього середовища, освіти.

5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн - членів ЄС.

6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.

Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС.

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними перевагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн-членів ЄС.

Формування зовнішньоекономічних зв'язків і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зв'язків Україна - ЄС і конструктивному діалогу між ними.

Можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв'язків України з країнами ЄС, які потребують першочергового рішення:

1. Подолання негативно впливаючих зовнішніх факторів, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності.

2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів:

- нарощування обсягів та перехід в категорію товарів, що класифікуються

- припинення обігу сурогатів та незаконної діяльності.

3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно:

- створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання;

- формування узгодженої системи державного регулювання;

- прискорене утворення регулятивної інфраструктури та правової бази.

4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду.

5. Зниження рівня інфляції в українській економіці.

Знаходження нових ринків збуту для українських товарів. Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцію , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих "чутливих товарів" : сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України, до її інтеграції у західноєвропейські структури .

На сьогодні динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським союзом. Стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний обіг та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. Розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. Його частка у загальному обсязі зовнішнього товарообігу України сягає 29,8 відсотка, тобто близько третини зовнішньоекономічної діяльності України орієнтується саме на цей ринок. Для порівняння -частка Росії становить 29,12 відсотка загального обсягу товарообігу. Обсяг торгівлі товарами з країнами ЄС становив у 2005 році 21,1 мільярда доларів, обсяг торгівлі послугами — 3 мільярди доларів США. У першому півріччі 2006 року торговельний обмін товарами та послугами між Україною та ЄС зріс на 15,9 відсотка.

Стосовно наближення законодавства України до законодавства ЄС, то відповідно до плану дій Україна—ЄС цей процес у першу чергу має стати передумовою подальшого розвитку економічних стосунків між Україною та ЄС і безпосередньо впливатиме на процес створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським союзом, а також на співробітництво між ними в різних сферах.

Повномасштабна інтеграція України в європейський економічний та соціальний простір можлива лише за умови виведення національної економіки на траєкторію стійкого зростання через кардинальні структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної і послідовної соціальної політики.

Реалізація цих завдань ускладнюється значним розривом у рівнях економічного та соціального розвитку України та держав - членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС з "першої хвилі розширення", а також істотними структурними невідповідностями і деформаціями української економіки.

З метою прискорення розвитку та якісного піднесення рівня відносин між Україною та Європейським Союзом необхідно реалізувати на практиці комплекс заходів невідкладного та перспективного порядку.

До невідкладних заходів відносяться:

   проведення між Україною та ЄС переговорів з питань можливого уточнення і доповнення положень чинної Угоди про партнерство і співробітництво, у т.ч. з метою мінімізації можливих негативних наслідків для України нинішнього етапу розширення Євросоюзу;

   започаткування переговорів щодо лібералізації торгівлі з ЄС у тих секторах, які становлять стратегічний інтерес для України, і полегшення доступу українських експортерів на ринки ЄС (включаючи розширення для України дії Загальної системи преференцій ЄС, режиму її доступу до європейського ринку високотехнологічної продукції, доступу українських наукових організацій до відповідних науково-технічних програм Євросоюзу та регулювання умов працевлаштування українських вчених і кваліфікованих фахівців в країнах - членах ЄС);

   вивчення можливостей укладення з ЄС угоди про співробітництво в галузі зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва, а також договору про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю;

   удосконалення механізму державного управління процесом інтеграції України в ЄС; з цією метою в рамках проведення адміністративної реформи підвищити статус і повноваження структур Уряду, які відповідають за координацію діяльності органів державної виконавчої влади в цій сфері, запровадивши посаду міністра з питань європейської інтеграції;

   розгляд можливостей створення в рамках Верховної Ради України спеціальної координуючої структури з питань наближення українського законодавства до європейських правових норм;

   розширення соціальної і політичної бази підтримки євроінтеграційного курсу України за рахунок створення недержавних інститутів на рівні громадських об'єднань, творчих спілок; розробка механізмів активнішого залучення регіонів України до формування і реалізації євроінтеграційної політики, цільового фінансування інтеграційних заходів за рахунок коштів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, передбачених у державних бюджетах, а також порядку залучення на вказані цілі коштів місцевих бюджетів та позабюджетних фондів, вітчизняних підприємців.

2. СНД – з1991 р., 12 членів. (Укр. – асоційований член) Співпраця з країнами СНД - важливий вектор політ укр., бо 1) великі обсяги зустрічних товаропотоков в українських міжнародно-економічних зв'язках, 2) велика енергетична залежність України, 3) інтенсивні виробничо-коопераційні зв'язки, ринково-збутові чинники.

В перспективі основними відмінними від інших регіональних об'єднань рисами та акцентами співробітництва в рамках СНД можуть стати:

- розвиток виробничо-технологічної кооперації підприємств і галузей;

- спільний вихід на ринки третіх країн з кооперованою пропозицією;

- створення стратегічних транс-європейських та євразійських транспортних коридорів;

- спільні дослідження у астрономії та астрофізиці;

- спільні фін-промислові групи;

- співробітництво в сфері екології;

- спільна розробка родовищ корисних копалин.

Актуальна задача країн СНД - реалізація домовленостей щодо запровадження режиму вільної торгівлі. Можливим напрямом фронтальної інтеграції в межах СНД, до якого потенційно може залучитися Україна, є Митний союз (проте, це створило б неефективні для України умови господарювання та поділу праці. Крім того, основні положення угоди про Митний союз суперечать чинним законам України)

Практична реалізація домовленостей в рамках СНД є справою складною та довготривалою. Основні перешкоди – численні вилучення з режиму вільної торгівлі, взаємні неузгодження законодавств, відверте затягування переговорів та невиконання їхніх положень (включаючи й деякі багатосторонні між нар. угоди, до яких входять й ін. країни світу, зокрема ГАТТ) + створення митного союзу рядом членів СНД.

Головні інтеграційні проблеми: загальна нормативно-правова неузгодженість, політ суперечки, відсутність дисципліни банківської і договірного постачання + відмінності в цілях геостратегічного порядку, по темпах проведення ринкових перетворень, а також у підходах щодо змісту самої інтеграції.

Перспективи геоек. стратегії України можуть пов'язуватися не тільки з фінансуванням загагальної ЗВТ країн СНД, але й із всебічним розвитком двосторонніх торговельних контактів з країнами СНД згідно загальновизнаних у світовій практиці механізмів податкового, митного, правового регулювання між нар. співробітництва на основі принципів національної безпеки, запровадженням двосторонніх ЗВТ з окремими країнами даного угруповання, розвитком багатостороннього торгове. співробітництва в рамках субрегіональних угруповань (ГУУАМ, ЧЕС).

3. Організація Чорноморського економічного співробітництва – унікальне міжнародне субрегіональне інтеграційне угрупування у світі. Створення її зумовлено господарськими процесами, що паралельно відбуваються в світі – глобалізації і регіоналізації. Процес глобалізації характеризується формуванням єдиного світового економічного простору, більшої відвертості всіх національних економік, лібералізації режиму світової торгівлі, підвищенні ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) як суб'єктів світового ринку. Процес регіоналізації проявляється у створенні і зміцненні регіональних і субрегіональних інтеграційних угрупувань.

Географія ОЧЕС не обмежується Чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії, від Балтії до арабських країн. Це свідчить про значну зацікавленість у створенні нової субрегіональної системи економічного співробітництва, яка об'єднала б країни Європи, Азії та Північної Африки, незважаючи на їх цивілізаційну різнорідність та різницю у рівні розвитку. Для України створення такої системи відкриває нові перспективи зовнішньополітичної діяльності, які можна позначити як південно-східний вектор зовнішньої політики. Держави регіону входять до різних політичних та економічних угрупувань (НАТО, СНД, ГУУАМ, ЄС), проводять глибокі соціально-економічні перетворення, пов'язані зі змінами в менталітеті та загальних схемах орієнтацій населення.

Особливістю ОЧЕС порівняно з іншими субрегіональними угрупуваннями є те, що на відміну від останніх в Декларації про створення організації наріжним каменем діяльності стало не торгове, а виробниче співробітництво. Тобто, акцент був зроблений на галузевому підході до вирішення загальних економічних питань регіону. До чинників, що сповільнюють співробітництво в рамках ОЧЕС можна віднести слабке взаємодоповнення (компліментарність) господарств країн, що входять до угрупування, низьку питому вагу і обмежену номенклатуру продукції оброблювальної промисловості. Окрім того, виходячи з географічного розподілу товарних потоків можна зазначити, що зовнішня торгівля країн-учасниць ОЧЕС у значній мірі орієнтується на економічно розвинені країни-члени ОЕСР. Так, у Росії товарообіг з регіоном ОЧЕС останніми роками залишається стабільним і складає близько 15-16% від загального (2/3 доводиться на Україну); для України цей показник дорівнюється 11-12% (88% за рахунок Росії); для Туреччини - 7%; Греції - 3% в імпорті і 9% в експорті; Болгарії - 32%; Молдови - 80%.

У перспективі, для активізації зовнішньоекономічних зв'язків України з іншими кранами світу можна використовувати розвиток відносин з різними міжнародними регіональними угрупуваннями. На цей момент це можна зробити шляхом взаємодії на інституційному рівні економічних угрупувань, в яких бере участь Україна, зокрема організації ЧЕС.

Україна – ОЧЕС: актуальні аспекти міжнародного досвіду співробітництва

Хотілося б звернути увагу на доцільність розвитку співробітництва ОЧЕС не тільки з ЄС, але і з іншими економічними угрупуваннями Середземноморського басейну, зокрема регіональним угрупуванням Союз арабського Магрібу (САМ). Слід зазначити, що ряд країн ОЧЕС намагається розвивати економічні зв'язки з країнами Північної Африки, віддаючи перевагу двосторонньому рівню відносин. Так, Туреччина на цей час вже уклала угоди щодо вільної торгівлі з Тунісом та Марокко, Росія уклала ряд крупних контрактів у військово-технічній і енергетичній сфері, здобула певні торгівельні преференції у торгівлі з алжирськими, та марокканськими партнерами. Але не слід ігнорувати той факт, що використовуючи взаємодію на міжрегіональному рівні можна досягти і більш вагомі результати – укласти ряд угод з лібералізації торгових відносин, здобути певні митні пільги, які сприяли б просуванню товарів країн ОЧЕС на ринки африканських держав та ін.

Україна може з успіхом використовувати у взаєминах з Євросоюзом досвід кран північно-африканського угрупування. Ряд країн САМ (Алжир, Марокко, Туніс) на цей час мають статус асоційованих партнерів ЄС. Вони зацікавлені в збереженні і подальшому розвиткові співробітництва з країнами ЄС. Визначальним моментом тут є переважання в їх економіці товарів, орієнтованих на захід, а не на арабський ринок. З 1990-х років економічні відносини між країнами САМ і ЄС регулюються відповідно до поновленої середземноморської політики Європейського Союзу, що визначає розвиток відносин з країнами басейну Середземного моря. Суть нового типу відносин полягає в переході від політики допомоги до політики партнерства, що передбачає надання цим країнам значних пільг у фінансовій, економічній та технічній взаємодії.

На цей час відносини між Україною та ЄС розвиваються в рамках “ініціативи сусідства”, яка за наполяганням Франції та Іспанії також поширена на країни Південного Середземномор'я і на погляд членів Єврокомісії має посилити існуючі механізми Євро-Середземноморського партнерства (зокрема, Барселонського процесу). Концептуально формула розширеної Європи якнайкраще відповідає висловленому у свій час побажанню короля Марокко, який закликав ЄС до встановлення особливих стосунків, які пропонували б “трохи менше за членство, але трохи більше за асоціацію”.

Барселонський процес дає можливість Україні виробляти механізми партнерства з цією субрегіональною політичною структурою. На світовій арені за нашою державою поступово закріплюється образ миролюбної країни, яка готова активно співпрацювати в питаннях підвищення рівня регіональної безпеки. Стратегічне значення середземноморського простору в справі забезпечення торгово-економічних інтересів нашої держави – безперечне. Адже всі морські шляхи з України у світ пролягають саме через Босфор. Окремі проекти постачання енергоносіїв для нашої держави також пов'язані з Середземномор'ям.

Україна і країни Магрібу мають нагальну потребу у досягненні необхідного рівня політичних стандартів, без чого про дійсне зближення з європейським угрупуванням не може бути і мови. Разом з тим, як засвідчив досвід Барселонського процесу, реалізація Євро-Середземноморського партнерства наштовхується на ряд серйозних перешкод, головною з яких виступають суттєві розбіжності цивілізаційного та сучасного політичного розвитку сторін. Так, на цей час жодна з країн Північної Африки принципово не може відповідати політичній складовій Копенгагенських критеріїв. Україна ж за своєю природою є суто європейською державою, і саме це є головним чинником, що значно відрізняє механізм україно-європейського зближення від процесу поступової “європеїзації” та соціально-економічного пристосування країн Південного Середземномор'я до процесів політичного та економічного діалогу з країнами ЄС.

Слід звернути увагу і на досвід реалізацій угод щодо товарообігу, що були укладені між ЄС та країнами Магрібу наприкінці минулого століття. Так, скасування митних тарифів на продукцію європейських країн у Тунісі та Марокко призвело до тимчасових кризових явищ у національних економіках цих країн і були подолані лише завдяки розробці та застосуванню спеціальних заходів, спрямованих на підтримку місцевих виробників з метою запобігання їх повному банкрутству. В рамках цих заходів туніським та марокканським підприємцям була надана відповідна допомога та підтримка. У свою чергу, зняття обмежень на експорт туніських та марокканських товарів до країн Європейського Союзу стосується широкої групи товарів за винятком текстилю, маслинової олії та продукції нафтопереробної промисловості, на які застосовуються квоти. Слід зазначити, що на цей час країни ЄС також використовують квотування текстильної та сталевої продукції українських виробників, хоча надалі можна очікувати на зняття технічних бар'єрів у торгівлі та на більш ефективний захист інтересів українських товаровиробників на ринках країн-членів ЄС.

Таким чином зміни , які відбуваються в світовій економічній системі у сфері інтернаціоналізації торгівлі і глобалізації товарних ринків, зумовлюють необхідність розвитку багатобічної взаємодії країн світу і їх угрупувань на принципах відкритого і рівноправного партнерства. На цих принципах можуть побудувати відносини і об'єднані в такі угрупування країни, що знаходяться на значному віддаленні один від одного. На цьому етапі варто сконцентрувати зусилля на виробленні механізмів здійснення торгових зв'язків відповідно до умов Всесвітньої Організації Торгівлі .

Участь України у різних формах міжрегіонального співробітництва в Європі, зокрема, у субрегіональних союзах тривалого і короткочасного характеру не суперечить її інтересам, як учасника ОЧЕС. В рамках ОЧЕС Україна може з успіхом реалізувати проекти щодо модернізації нафтопереробних заводів, здійснювати наукові дослідження з іноземними фірмами з використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств, програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства. Економічні передумови такого співробітництва в Україні є, але для їхньої реалізації потрібна послідовність і політична воля керівництва держави.