Культурні та суспільно-політичні процеси на українських землях протягом ХІХ століття

Адміністративна будова та геополітична характеристика українських земель під владою двох держав Росії та Австрії (з 1867 року Австро-Угорщини)

Українські землі під владою Росії

Росіяни розділи 85% українських земель на 9 губерній: Чернігівську (Чернігів), Полтавську (Полтава), Харківську (Харків), Київську (Київ), Волинську ( 1797-1804 -Звягель – сучасний Новоград-Волинський, а з 1804 – Житомир), Подільська (Кам»янець-Подільський), Катеринославська (Катеринослав), Херсонська (Херсон), Таврійська (Сімферополь). Губернії поділялись на повіти (з 60-х років земства) на чолі яких стояли справники. Губернії входили до складу Генерал-Губернаторств: Київське (Київська, Волинська та Подільська губернії), Малоросійське (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Новоросійсько-Бессарабське (разом із Бессарабською областю, Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Влада генерал-губернаторів (військова) домінувала над губернською (світською). Цар призначав губернаторів та генерал-губернаторів. 1817 – 1857 рр. військові поселення за ініціативи Олексія Аракчеєва, кожна сім»я повинна була утримувати на власний кошт 1-2 солдат і її чоловіки до 45 років повинні були навчатись військової справи. В Україні 25 округів військових поселень з 554 тисячами населення.

Але історично склалось, що українські землі мали різні соціальні, національні та економічні особливості – геополітична характеристика:

1. Лівобережна Україна – територія колишньої Гетьманщини, в 1781 році було скасовано полковий адміністративний устрій і утворено Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва підпорядковані малоросійському генерал-губернатору. З 1831 року вони були упорядковані в дві губернії – Полтавську та Чернігівську. В 1783 році було введено кріпацтво та козаків перетворено на державних селян з яких набирали рекрутів до російських регулярних військ. 1785 – козацька старшина стала російським дворянством, а через рік церковні землі були секуляризовані.

В 1835 році перестали діяти литовські статути, протягом 1831-1835 рр. скасовано Магдебургзьке право.

Національний склад – 98,1 % українці (переважно селяни, більша половина дворянського панства, чверть купецтва, десята частина міщан), більше 1% євреї (купецтво та міщани), інші росіяни (військове дворянство, міщани та старообрядці), румуни, молдовани, греки та білоруси-старообрядці.

Панство (дворянство) не має великих маєтків, діти дворян найчастіше на російській військовій службі.

Соціальний стан селянства – 43% кріпаки (переважно оброчні, або панщина 1-2 дні на тиждень), 32% державні селяни – особисто вільні, але приписані до державної землі, 22% заможних селян на приватних землях. Селянам дозволяється гнати горілку без сплати податку.

Найбільша поміщицька мануфактура Ряшківська – князя Юсупова де працювали 900 робітників. Після реформ 60-х рр. Лівобережна Україна найменше застосовувала сільськогосподарської техніки в порівняні з іншими.

2. Слобідська Україна – з 16 ст. заснована російськими козаками, але масово заселяється українськими козаками після «Ординації 1638 року» (Остряниця). Це перша українська губернія у складі Росії з 1765 скасовано полки і введено намісництво, з 1824 по 1835 Слобідсько-Українська губернія, а після 1835 року Харківська.

Національний склад - 85,9% українці, євреїв дуже мало – 0,5% міщани Харкова, багато росіян з колишніх солдат, панство переважно російське, міщани - 12%.

Соціальний склад – 55% вільних селян, що належать до категорії середніх та заможних (земель багато – наділи не маленькі), з 1845 року росіяни почали активно насаджувати серед них общинне землеволодіння з круговою порукою, тому вже через десять років їх залишилось 27%, 40% селян державних та кріпаків – «посполитих», їх кількість постійно коливалась (платили оброк без панщини).

3. Правобережна Україна (Південно-Західний край) – була приєднана до Росії в результаті поділів Польщі в кінці 18 ст. в складі Київської, Волинської та Подільської губерній на чолі з київським генерал-губернатором.

Національний склад – поляків 5% (а шляхти 7,8% від всього населення за рахунок сполонізованої української шляхти), українців 88% (майже всі селяни з 3 млн. 579 тис. правобережних селян більше мільйона українці), євреїв 3,5%, але після проголошення Правобережжя «смугою осілості для єврейського населення» їх кількість перебільшує поляків і виходить на друге місце після українців. Менше всього росіян – «київський анклав».

Соціальний склад - після кривавого періоду Руїни в кінці 17 ст., була заселена стараннями магнатів Сангушків, Чорторийських, Потоцьких та Браницьких, які переселяли людність з Малопольщі та Галичини. Серед поселенців дуже багато було дрібної шляхти, тому шляхти на Правобережжі 135 тисяч (більше третини російських дворян у всій Росії !). До польських повстань 1830-31 рр. Правобережжя знаходилось під польським ідейним впливом, а після - наплив росіян, переважно міщан, особливо в Києві. З селян 84% кріпаки (панщина від 3 до 6 днів на тиждень), основа фільварочного виробництва – зерно та буряк (тому промисловість представлена цукроварінням та самогоноварінням). Поміщицькі мануфактури: Хабенська – князя Радзивілла в Київській губернії де працювали 450 робітників.

У 1823 році в маєтку графа Воронцова на Черкащині в Мошнах - перший пароплав «Бджілка» (місцевим майстром Вернигорою). З 1835 року на Дніпрі існує пароплавна компанія.

В 1841 році – перший завод з виробництва с. г. техніки, парових котлів та обладнання для цукрових заводів. На 1861 рік в українських губерніях вже двадцять машинобудівних заводів, 150 дрібних залізорудних копалень. Києво-Межигірська фаянсова фабрика - належала державі, а 1764 року в Києві існує казенний збройний завод «Арсенал».

4. Південна або Степова Україна – офіційна назва Новоросія, мала у своєму складі Таврійську, Катеринославську та Херсонську губернії – це колишнє Дике поле – надзвичайно родючі землі, де кожний сьомий житель в кінці 18 ст. був професійним військовим. Наприкінці 18 ст. в усіх південних степах жило 3,3 млн. чоловік, а до 1863 тут з»явилось ще 2,6 млн. чоловік (найвищі показники приросту по Росії). В короткий строк, в цьому регіоні було створено дуже високопродуктивне с. г. , яке завдяки близькості моря, було пов»язане з європейським ринком. Європа потребувала українського с.г. збіжжя, особливо, під час наполеонівських війн та починаючи з 40-х років, коли чисельність міського населення в Європі значно збільшилась.

Національний склад – маніфестом 1762 року Катерина ІІ закликала селитись в степах колоністів із-за кордону: 9 % - молдаван, по 3,5 % - вірмен та циган, 1% - серби, поляки, німці, грузини, євреї, болгари, угорці, татар – 7 % ( з 250 тис. татар – 100 тис. переселилось до Туреччини), 9 % - росіяни, українців, відповідно, - 71, 5 %.

Соціальний склад – в результаті заснування великої кількості міст – найбільша кількість міського населення по Україні, Одеса – найбільше місто України – 403, 8 тис. жителів (третє місто у Росії). За задумом Катерини ІІ тут ставився «соціальний експеримент» - селяни-колоністи без кріпацтва, але наступники Катерини дозволили кріпацтво, відсоток кріпаків тут був надзвичайно малим і їх завозили з північних губерній. Вільні землі щедро роздавались фаворитам та царедворцям, тому панами тут були росіяни.

Серед вільних селян було багато збіглих кріпаків, на що «закривали очі», крім того насильно селили колишніх в»язнів та умовно покараних (високий рівень криміногенної ситуації) та часто залишались колишні рекрути. Всіх колоністів, які селились на цих землях звільняли від податків на 20-30 років.

Купці засновують 40-50х роках ХІХ перші підприємства для переробки поташу та вовни, виготовлення линви чи кораблебудування – це асоціюється з початком промислового перевороту. В порівнянні з початком століття кількість торгової буржуазії зросла х 18,2 тис. до 104 тис. чоловік, найвідоміші «нові українці»: Яхненки, Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Панченки, Хандри, Гальперіни, Гольштейни, Алчевські, Демченки, Серебрякови, Дегтярьови. Ходунови, Федоренки, Шведови та Бродські.

З 1795 року у Луганську завод по виготовленню гармат та ядер до них, Шосткінський пороховий завод, на Донбасі 45 кам»яновугільних копалень. На 1858 рік підприємств в Україні 2473 (649 – 1825 рік). Катеринославська суконна мануфактура - належала державі. В Україні щорічно проходило вісім ярмарок (більшість в південній) загальноросійського значення, обсяг вивозу експорту з південних портів за півстоліття зріс в 8,5 разів. У 50-х роках ХІХ ст.. понад 4 тис. чумаків (чумаки-промисловці та чумаки-наймити), щорічно перевозили 800 тис. возів, але основний транспорт був річковий.

В 1865 році (1863-1866 рр. понад 200 км) перша залізниця в Україні – Балта-Одеса. В 1868 році залізниця з»єднала Курськ з Києвом, всього за 1865-1890 рр. було побудовано майже 6800 км залізниць.

З»явились залізничні вузли: Жмеринка, Козятин, Бахмач, Лозова, Ясинувата. Шепетівка. Нові міста: Юзівка, Кам»янське, Нижньодніпровське, Нікополь, Кривий Ріг. За друге півсторіччя кількість міських жителів зросла з 1462,6 тис. до 2988,1 тис., але 45 % в них євреї, 38 % росіяни і тільки 6 % українці. За переписом 1897 року було 130 міст.

5. Кубанська Україна (Землі Чорноморської Січі)– у 1792 році граф Потьомкін переселив залишки запорозьких козаків на Кубань заснувавши «Чорноморську Січ».

Національний склад – українців 18,6 %, всі інші росіяни та особи кавказького походження.

Соціальний склад – кріпацтво відсутнє, власники землі віськозобов»язані і до військової реформи споряджаються на війну за власний кошт (кубанські козаки).

С. г. високоефективне.

Промисловість Наддніпрянщини:

- носила на початку ХІХ ст. сільський характер (тільки 27% підприємств у містах: дубильні шкіри, варіння мила та виготовлення свічок; склад населення у містах - більшість не робітники з промисловцями, а службовці, купці, ремісники та військові) – харчова промисловість і переробка відходів тваринництва з сезонним виробництвом. Українських робітників часто не вистачало і на сезон до України приїздили працювати російські робітники. Серед купців ставало все більше росіян.

На момент закінчення промислового перевороту на кінець ХІХ ст. в Україні було 5301 фабрик – з кількістю працюючих починаючи з 16 робітників. На 1900 рік тільки в землеробстві працювало 1 млн. постійних робітників і близько 200 тис. поденних батраків. Наддніпрянщину після закінчення в 80-х роках промислового перевороту позбавляли не стільки ресурсів, скільки капіталу і потенційних прибутків.

В результаті демографічного буму на Наддніпрянщині тільки за останні 40 років ХІХ ст. кількість населення зросла на 72 %. Надлишок населення та дефіцит землі сприяв трудовій еміграції: з 1881 року дозволили переселятись на Кубань і Волгу, а потім в Сибір та Далекий Схід.

Україна експортувала пшениці 42 % всього експорту пшениці Росії, а разом з нею це становило перше місце в Європі та третє в світі.

В 1887 році в Україні з»явилась перша цукрова монополія. Найпоширенішою формою монополії був синдикат (об»єднання з метою реалізації): «Продамет», «Продвагон», «Продаруд», «Прдвугілля», «Цвях».

З»явились промислові регіони:

Правобережжя – цукрова, харчова та машинобудівна промисловості;

Криворізько-Придніпровський регіон – залізорудна та марганцева промисловість, металургія і машинобудування. У 1881 році А. Поль заснував АТ по видобутку залізної руди на базі англійських, бельгійських та українських капіталів, в 1900 році було видобуто 210 млн. пудів – більше ніж на Уралі. Наприкінці ХІХ ст. видобули 40 млн. пудів солі, 10 млн. пудів марганцю (раніше 660 тис. пудів), побудовано металургійні заводи Гданцівський (Кривий Ріг), Олександрівський, Каменківський (п»ять металургійних заводів – 28,6 % загального виробництва сталі та заліза в Росії), вагонобудівний у Нижнбодніпровську;

Донбас – вугільна, металургійна, хімічна та машинобудівна промисловість. 1872 англ. Інженер Джон Х»юз заснував «Гірниче і промислове товариство на Півдні Росії» та перший металургійний завод на базі французького капіталу та робітниче поселення Юзівку (сучасний Донецьк), в 1860 році видобуток вугілля - 6 млн. пудів, а 1900 році - 671 млн. пудів – 66 % загальноросійського вуглевидобутку. Наприкінці ХІХ ст.. на Донбасі добували майже 20 млн. пудів солі, на Микитівському родовищі – 100 % ртуті та в Лисичанську та Слов»янську – 63 % соди, побудували металургійний завод в Дружківці, Луганський та Горлівський машинобудівні заводи, завод Грієвза в Бердянську (найбільший завод в Європі по випуску жниварок);

Харківський регіон – машинобудування та цукрова промисловість. 1895 – Харківський паровозобудівний завод;

Одесько-Миколаївський регіон – машинобудування, суднобудування, харчова промисловість. Виготовлялось 70 % металевих рейок для залізної дороги.

Реформи на Наддніпрянщині:

1861 – «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності» між селянами розподілили землі від 3 до 6,5 десятин на душу (1693 тис. десятин у селян, а у панів залишилось 4567 тис. десятин землі). Викупні платежі були завищені в 2,5 рази в порівнянні з ринковою вартістю землі, але вони повертались селянами дуже кволо (49 років не вистачило);

1866 – «Положення про державних селян» ( не більше 8 десятин землі на душу), з усіх звільнених та державних селян 15 - 20 % відносились на початок ХХ ст. до заможних;

1864 – Земська реформа – створення 6 губернських та 66 повітових земельних управ;

1864 – Судова реформа – створення мирових судів для дрібних справ, дев»ять окружних судів, три судові палати для апеляцій та Сенат для подання касацій. З»явився суд присяжних та безоплатні адвокати;