Види надрокористування

Право надрокористування: види та характеристика

У ст. 4 КУпН передбачено, що надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. У зв'язку з цим використання надр можливе тільки на праві користування, а на праві власності використання корисних властивостей надр не здійснюється.

Право надрокористування з правової точки зору можна розглядати у двох значеннях - як суб'єктивне та об'єктивне. Об'єктивне право надрокористування - це правовий інститут екологічного права, система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають з приводу належності, раціонального використання та охорони надр. Суб'єктивне право надрокористування - це набір передбачених законодавством правових можливостей суб'єкта використовувати надану йому ділянку надр для задоволення власних інтересів.

Інститут права надрокористування є частиною права природокористування, а тому його можна класифікувати за тими ж критеріями, що й останній.

Право надрокористування може бути загальним та спеціальним. На праві загального надрокористування землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Слід зазначити, що КУпН передбачає право загального надрокористування тільки для землевласників та землекористувачів. Це зумовлено нерозривним зв'язком надр із земельною ділянкою.

Усі інші види використання надр є спеціальними видами природокористування і здійснюються на підставі спеціального дозволу.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених КМ України чи Мінприроди України. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їхнього надання встановлюються КМ України.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних із користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

Власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вносити як внесок у спільну діяльність.

За строками надрокористування буває постійне або тимчасове. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Користування надрами в Україні є платним. Безоплатно здійснюється тільки описане вище загальне право надрокористування. Крім того, ПК України передбачає, що плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, не справляється: з військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, що фінансуються за рахунок державного бюджету; за використання транспортних тунелів та інших підземних комунікацій, колекторно-дренажних систем та об'єктів міського комунального господарства; за використання підземних споруд на глибині не більше 20 метрів, збудованих відкритим способом без засипання або з подальшим ґрунтовим засипанням.

Право надрокористування самим законодавцем поділяється на види залежно від мети їхнього використання:

o геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

o видобування корисних копалин;

o будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

o створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

o виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції;

o задоволення інших потреб.

Зазвичай надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Без отримання гірничого відводу здійснення надрокористування можливе тільки у випадках, прямо передбачених КУпН (геологічне вивчення, видобування підземних прісних вод і торфу тощо).

Геологічне вивчення надр здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення та оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їхнього формування і розміщення, з'ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Для геологічного вивчення, у тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр.

Дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється з метою уточнення їхніх окремих гірничо-геологічних та інших параметрів, вибору раціональних методів видобування мінеральної сировини на підставі проекту цих робіт, погодженого з Держгірпромнаглядом. Видобуті під час дослідно-промислової розробки корисні копалини підлягають реалізації у загальному порядку.

У разі геологічного вивчення надр повинні забезпечуватися: раціональне та ефективне проведення робіт; екологічно безпечний для життя і здоров'я людей стан навколишнього природного середовища; повнота вивчення надр; достовірність визначення кількості та якості запасів усіх корисних копалин і наявних у них компонентів, геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин; ведення робіт методами і способами, які б виключали невиправдані втрати корисних копалин, зниження їхньої якості, надмірне руйнування ґрунтового покриву та забруднення навколишнього природного середовища; розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, яке б виключало їхній шкідливий вплив на довкілля і здоров'я населення; збереження розвідувальних гірничих виробок і свердловин, які можуть бути використані при розробці родовищ та в інших цілях, ліквідація виробок і свердловин, які не підлягають подальшому використанню; збереження геологічної і виконавчо-технічної документації, зразків гірських порід і руд, дублікатів проб корисних копалин, які можуть бути використані при подальшому вивченні надр.

Роботи з геологічного вивчення надр підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт.

Розвідані родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, або їхні ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється КМ України.

Особи, які відкрили невідоме раніше родовище, що має промислову цінність, або виявили додаткові запаси корисних копалин чи нову мінеральну сировину в раніше відомому родовищі, що істотно підвищують його промислову цінність, визнаються першовідкривачами і мають право на винагороду.

Видобування корисних копалин. Розробка родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин та переробка мінеральної сировини проводяться згідно із затвердженими проектами та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр, які розробляються надрокористувачами і погоджуються з Мінприроди України та Держгірпромнаглядом.

З метою запобігання негативним демографічним, соціальним та екологічним наслідкам інтенсивного видобутку корисних копалин установлюються квоти на видобуток окремих видів корисних копалин.

При розробці родовищ корисних копалин повинні забезпечуватися: застосування раціональних, екологічно безпечних технологій видобування корисних копалин і вилучення наявних у них компонентів, що мають промислове значення, недопущення наднормативних втрат і погіршення якості корисних копалин, а також вибіркового відпрацювання багатих ділянок родовищ, що призводить до втрат запасів корисних копалин; здійснення дорозвідки родовищ корисних копалин та інших геологічних робіт, проведення маркшейдерських робіт, ведення технічної документації; облік стану і руху запасів, втрат і погіршення якості корисних копалин; недопущення псування розроблюваних і сусідніх з ними родовищ корисних копалин у результаті проведення гірничих робіт, а також збереження запасів корисних копалин родовищ, що консервуються; складування, збереження та облік корисних копалин, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти і тимчасово не використовуються; раціональне використання розкривних порід і відходів виробництва; безпечне для людей, майна і навколишнього природного середовища ведення робіт.

Надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України з нагляду за охороною праці та МОЗ України на місцях.

Користування надрами для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, здійснюється за відповідними проектами. Законодавець не встановлює особливих вимог до кожного з видів такого надрокористування і об'єднує в одну групу використання надр для: будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.).

У відповідних проектах для будь-якого названого виду діяльності повинні передбачатися заходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів виробництва або локалізацію їх у визначених межах, а також запобігають їхньому проникненню в гірничі виробки, на земну поверхню та у водні об'єкти.

Окремо наголошено, що надання надр для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод допускається у виняткових випадках при додержанні норм, правил та вимог, передбачених законодавством України. І для цього виду надрокористування передбачено отримання спеціального дозволу та гірничого відводу.

Право надрокористування (залежно від виду та мети) може бути припинене та/або припиняється у разі: якщо відпала потреба у користуванні надрами; закінчення встановленого строку користування надрами; припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; користування надрами із застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр; якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - календарних днів не приступив до користування надрами (для видів використання надр, пов'язаних з видобуванням корисних копалин). Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами, наприклад, невнесення плати за користування надрами.

Однак вказані підстави для припинення використання надр не можуть бути застосовані до користувачів надр за угодою про розподіл продукції. У цьому випадку право користування надрами може бути припинене, обмежене чи тимчасово заборонене (зупинене) лише у разі: припинення (в тому числі дострокового) дії угоди про розподіл продукції, що здійснюється на умовах і в порядку, передбачених такою угодою; виникнення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей або довкіллю. Особливості та умови обмеження або припинення чи тимчасової заборони (зупинення) користування надрами відповідно до угоди про розподіл продукції визначаються ЗУ "Про угоди про розподіл продукції".

Право загального і право спеціального природокористування

Необхідність розмежування права загального і спеціального природокористування пов'язана з тим, що в процесі спеціального природокористування природні ресурси піддаються значно більшому тиску,навантаженню, а їх використання суттєво перевищує за обсягами таке, що має місце при загальномуприродокористуванні. Одночасно створюється більша загроза заподіяння шкоди довкіллю, а через нього — стану здоров'я населення та збереженню всього біологічного и ландшафтного різноманіття.Тому в праві України зроблено спробу виробити механізми правової регламентації права спеціальногоприродокористування, його відмежування від права загального природокористування.

До початку 1990-х років всяке використання природних ресурсів у нашій країні було безплатним, а природокористування, яке ми сьогогодні називаємо загальним, практично не піддавалося правовійрегламентації. Усе це виходило з концепції невичерпності природних багатств і створювало умови для їх нищівної експлуатації.

Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснсний у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 38). Цим Законом було встановлено загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено правові особливості здійснення цього права.

Право загального природокористування гарантується всім громадянам для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безплатно, беззакріплення цих ресурсів за окремими особами, надання відповідних дозволів, зa винятком обмежень, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громаіянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставіспеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Відповідний поділ природокористування на загальне та спеціальне міститься сьогодні й у більшості природоресурсних актів законодавства України. Так, здійснення використання вод у порядку загального і спеціального природокористування регламентується статтями 46—50 ВК України.Порядок використання лісових ресурсів у по­рядку загального і спеціального природокористування встановлений сгаттями 65—69 та іншими ЛК України. Поділ права користування об'єктами тваринногосвіту на загальне і спеціальне здійснений також Законом «Про тваринний світ» (статті 10, 16—18, 27), а можливість здійснення використання природних рослинних ресурсів у порядку загального таспеціального природокористування визначена Законом «Про рослинний світ» (статті 8—13).

Право загального природокористування є загальнодоступним, тобто гарантується всім фізичнимособам, причому не лише громадянам України, а всім особам, які перебувають на її території,незважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального вико­ристання природних ресурсів законодавство не встановлює вікових обмежень. Його метою є задоволенняжиттєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, культурно-освітніх, матеріальних тощо). Воно здійснюється безплатно, без закріплення природних об'єктів за окремими особами і без надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 47 ВК України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення таких потреб, як купан­ия, плавания на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв і з криниць.

Право загального лісокористування регулюється ст. 66 ЛК України, відповідно до якої громадяни (точніше було б сказати «особи») мають право в лісах державної та комунальної власності, а також зазгодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Лісовим кодексом України встановлено, що органами виконавчої влади за поданням спеціально уповноваженого органу з питань лісового господарства АРК, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з орга­нами охорони навколишнього природного середовища, встановлюються максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо. Це положення нової редакції Кодексудопоможе зняти неоднозначність в тлумаченні правової конструкції «для власного споживання», що існувала в попередній редакції ЛК України.

Важливою новацією є також норма ч. 3 ст. 66 Кодексу, відповідно до якої під час здійснення загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язуються виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах,користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цихресурсів і не погіршують санітарного стану лісів.

Загальне використання об'єктів тваринного світу регламентується Законом України «Про твариннийсвіт» та іншими актами законодавства України. Згідно зі ст. 16 Закону передбачаються такі види загаль­ного використання об'єктів тваринного світу:

а) любительське та спортивне рибальство у водних об'єктах загаль­ного користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову);

б) використання корисних властивостей життєдіяльності тва­рин — природних санітарівсередовища, запилювачів рослин тощо;

в) використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом.

Особливості загального використання природних рослинних ресурсів передбачені ст. 9 Закону України«Про рослинний світ». У порядку загального використання громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Правила загального використання природних рослинних ресурсів затверджуються центральним органом виконавчої клади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Законодавство України містить вичерпний перелік видів природокористувань, які можутьздійснюватися на засадах загального. Одночасно відповідно до ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавством можуть передбачатись обмеження права загального природокористування. Такі обмеження, як правило, регулюються природоресурсним (водним, лісовим, фауністичним, флористичним та ін.) законодавством і стосуються умов загального природокористування, їх строків чи територіальних меж. Зробимо короткий огляд обмежень, якінакладаються законодавством України на загальне використання природних ресурсів.

Водне законодавство передбачає два випадки обмежень права за­гального водокористування: 1) з метою охорони життя і здоров'я громадян та навколишнього природного середовища; 2) на воднихоб'єктах, переданих в оренду. Механізм обмеження права загального водокористування з метою охорони життя і здоров'я громадян такий: відповідне питания може бути ініційоване державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господар­ства, санітарного нагляду чи іншими спеціально уповноваженими контрольними органами, які готують подання до районної (міської) ради. На підставі цього подання відповідна місцева рада приймає рішення про обмеження права загального природокористування водними об'єктами на своїй території. При цьому визначаютьсямісця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води тощо. Водний кодекс України передбачає обов'язок місцевих рад інформувати насе­лення про своє рішення щодо обмеження загального водокористу­вання через засоби масової інформації.

Особливий обмежувальний режим загального водокористування на водних об'єктах, що передані в оренду, може бути встановлений первинним водокористувачем за погодженням з органом, який видавводний об'єкт в оренду. На первинному водокористувачеві в цьому випадку лежить і обов'язокінформування населення щодо такого ре­жиму (аж до заборони загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду). Якщо первинним природокористувачем або місцевою радою не встановлено спеціальних обмежувальних правил, загальне природокористування на орендованомуоб'єкті визнається дозволеним без обмежень (ст. 47 Кодексу).

Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випадках. Перша група обмежень загальноголісокористування стосується лісів приватної власності. Такі обмеження вперше були встановлені Лісовим кодексом в редакції від 8 лютого 2006 року. Для здійснення права загального використаннялісових ресурсів у приватних лісах сьогодні необхідно отримати згоду власника. При цьому Кодекс немістить уточнень, в якій формі така згода має бути отримана. Навряд чи при цьому законодавець мав наувазі окремий спеціальний дозвіл, за яким у кожному випадку має звертатись особа, яка, наприклад, хоче зібрати в лісі трохи грибів або ягід для власного споживання. Найбільш прийнятною формоювідповідного дозволу нам вбачається договір, що укладається власником лісу з органом місцевогосамоврядування стосовно режиму загального лісокористування на території належно­го йому лісу іобмежень, які на таке користування накладаються.

Друга група обмежень загального використання лісових ресурсів встановлюється законодавствомУкраїни для територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природнихтериторій, що особливо охороняються. Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися: а) за способами природокористувань (наприклад, «способами, що спричиняють шкодувідтворенню природних ресурсів»), за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо), за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і в першу чергу стосуються територій при­родних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників,заказників, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків і парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обмеження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися також положеннями про конкретні території чи об'єкти природно-заповідногофондуду.

Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється з такими обмеженнями:

1) забороняється вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського та спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування);

2) забороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат то­що), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їхрозмноження.

Законодавство про рослинний світ також містить кілька обмежень та заборон, що поширюються назагальне використання рослиннихр ресурсів. Так, забороняється: збирання в порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо; торгівля лікарськими і декоративними видами рослинта їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів.

Обмежується: загальне використання природних рослинних рссурсів у разі їх виснаження, різкогозменшення популяційної та ценотичної різноманітності тощо. Механізм обмежень аналогічний тому, що встановлений для обмеження права загального водокористання у випадках загрози здоров'ю чи стану навколишнього при­родного середовища. Таке обмеження накладається Радою міністрів АРК,місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природногосередовища чи іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Отже, такими є види загального використання природних ресурсів, які на сьогодні передбаченізаконодавством України, а також обмеження, що можуть бути накладені на режим загального природо­користування. В усіх інших (крім зазначених) випадках використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку спеціального природокористування.

Право спеціального використання природних ресурсів надається законодавством громадянам,підприємствам, установам і організаціям шляхом надання у володіння, користування або орендуприродних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавствомУкраїни, — на пільгових умовах (ч. 3 ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Спеціальне використання природних ресурсів можна здійснювати не лише на ділянках, наданих у користування, а й на ділянках, що на­лежать особам на праві власності. Наприклад, здійснення полювання на земельних ділянках, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності, але входять до складу мисливських угідь, є видом спеціального використання об'єктів тваринного світу і вимагає плати та здійснення всіх необхідних юридичних актів.

На відміну від права загального природокористування правом спеціального природокористуваннянаділяється спеціальний суб'єкт. Особливості його правосуб'єктності визначаються законодавствомУкраїни. Ним може бути як юридична особа (підприємство, установа, організація), так і фізична особа (в тому числі приватний підприємець). Для здійснення права спеціального природокористування дляфізичної особи вимагається досягнення певного віку (як правило, 18 років — віку повної цивільної дієздатності, якщо інше не встановлено законом). Правовою передумовою надання відповідного праваюридичній особі або приватному підприємцю є акт державної реєстрації суб'єкта підприємництва (упевних випадках — закріплення в статуті юридичної особи або в реєстраційному свідоцтві певноговиду діяльності, що потребує спеціального використання природних ресурсів). Для здійснення права полювання необхідно попередньо отримати правовий статус мисливця, тобто отримати мисливський кви­ток. А для набуття права спеціального лісокористування (наприклад, права заготівлі деревини), а також для більшості видів спеціального використання надр слід попередньо отримати в користування земельну ділянку та належним чином оформити таке надання (державний акт, договір тощо). Інколидля отримання права на спеціальне приро­докористування спеціальна правосуб'єктність не вимагається. Так, лісовий квиток на право збирання в лісі квітів, лікарської сировини чи інших дикорослих лісових рослин може придбати будь-який громадянин, навіть якщо він не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Важливою ознакою права спеціального природокористування є мета, з якою воно здійснюється. За загальним правилом у процесі спеціального природокористування природні ресурси використовуютьсяв обсягах, що перевищують потреби особистого споживання, така діяльність розрахована на комерціалізацію її результатів й отримання від неї прибутку.

Правовою підставою здійснення права спеціального природокористування є спеціальний дозвіл на використання конкретних природ­них ресурсів у межах затверджених лімітів, що видається компетентним державним органом (органами Мінприроди, Держгірпромнагляду, Укрдержрибгоспу, Держкомлісгоспу та ін.), органами місцевого самоврядування (щодо природних ресурсів місцевогозначения) або власником (користувачем) природного ресурсу (зокрема, користувачами мисливськихугідь). Формою такого дозволу найчастіше є ліцензія, але існують і інші модифікації відповідних правових актів: відстрільна картка (на право полювання), лісорубний квиток, ордер або лісовий квиток (на право лісокористування), інші види дозволів. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальневикористання природних ресурсів було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10серпня 1992 p. № 459 (з наступними змінами).

Спеціальне природокористування здійснюється на платній основі. Практично за всі види спеціальноговикористання природних ресурсів стягується відповідна плата (збори), розміри і порядок стягненняякої визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання права спеціального природокористування супроводжується встановленням територіальнихмеж використання певного природного ресурсу (об'єкта) чи його частини. Це може бути прямезакріплення природного ресурсу за конкретним суб'єктом (відокремлене природокористування), щооформлюється шляхом надання в користування земельної ділянки лісового фонду (для заготівлі дере­вини), гірничого відводу (для геологорозвідувальних робіт, добування корисних копалин чи іншого спеціального надрокористування), ділянки водного фонду (наприклад, для риборозведення). У випадкуневідокремленого специального природокористування встановлюються лише територіальні обмеження на здійснення відповідного нрава (наприклад, здійснення права полювання в межах певного мисливського угіддя чи збирання дикорослої лісової рослинності в межах певної ділянки лісовогофонду).

Однією з важливих ознак права специального природокористуван­ня є його здійснення переважно з використанням технічних пристроїв або споруд. Такі пристрої (споруди), як правило, невикористовуються в процеci загального використання, що визначає порівняльні масштаби впливів наприродні ресурси в одному і другому випадку. Виняток — використання технічних пристроїв призаборі води з криниць в порядку загального водокористування.

Не містить поділу на загальне і спеціальне природокористування земельне, гірниче таатмосфероохоронне законодавство. Зокрема, ко­ристування надрами, на наш погляд, не може здійснюватися в поряд­ку загального природокористування. Правда, інколи в літературі до права загального використання надр відносять право землевласників і землекористувачів на видобування в межах наданих їм земельних ділянок корисних копалин місцевого значения, торфу і прісних підземнихвод до певної глибини залягання (ст. 23 Кодексу України про надра, статті 90 «г» та 95 «в» ЗК України).Хоча таке добування не потребує отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу, вононе може бути визнане таким, що здійснюється в порядку загального при­родокористування, оскільки реалізація цього права обмежена за суб'єктним складом (тільки землевласники чи землекористувачі) іза територіальною ознакою (в межах наданих їм земельних ділянок).

Користування земельними ресурсами також у більшості випадків можливе лише на умовахспепіального використання. 3 певною мірою умовності можна стверджувати, що наближаються до статусу природних ресурсів загального користування землі житлової та громадської забудови, до якихвідповідно до ст. 38 ЗК України належать земельні ділянки в межах населених пунктів, яківикористовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктівзагального користування. Такі землі використовують­ся відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документации плану земельно-господарського устрою з дотриманнямдержавних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Однак розміщена навідповідних землях житлово-комунальна інфраструктура призначена для обслуговування в першу чергунаселения відповідних мікрорайонів і навряд чи може розглядатись як загальнодоступна в повному розумінні. Ще ближчим до пра­ва загального використання природних ресурсів є землекористування на деяких категоріях земель загального користування населених пунктів: майданах, вулицях, проїздах,шляхах, набережних, пляжах, парках, скверах, бульварах тощо. Це землі комунальної власності, яківідповідно до ст. 83 ЗК України належать відповідним теригоріальним громадам. Однак виходячи з букви закону можна зробити висновок, що ці землі законодавцем прямо не віднесені до природнихресурсів загального користування.

Відсутність у законодавстві поділу права використання атмосфер­ного повітря на загальне та спеціальнеможна пояснити тим, що не підлягає правовій регламентації загальне право кожного використовувати атмосферне повітря для забезпечення життєдіяльності людського організму. 3 іншого боку, до цього часу не напрацьовані правові критерії використання атмосферного повітря як сировини основноговиробничого призначення, що застосовується втехнологічних процесах деяких виробництв (наприклад, у теплових електростанціях).Порівняльна характеристика ознак загального і спеціальногоприродокористування.

Таблиця 1

Ознака	Право загального природокористування	Право снєціального природокорисгуванни
суб’єкт	всі без винятку громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території україни	спеціальний (як правило господарюючий) суб’єкт (фізична чи юридична особа), що використовує природні ресурси в процесі виробничої та іншої господарської діяльності
мета	задоволення життєво необхідних потреб	як правило, отримання прибутку
платність	здійснюється безплатно	здійснюється за плату
правові підстави виникненняправа	закон	спеціальні дозволи (ліцензії), що видаються компетентними державними органами, власниками (користувачами) природних об’єктів чи інші юридичні акти
закріплення гериторіальнихмеж природокористування	не закріплюються	закріплюються (у відокремлене природокористування - надаються)
використання технічних пристрооїв чи споруд у процесіприродокористування	як правило, не використовуються	як правило, використовуються

Особливості спеціального використання кожного природного ресурсу будуть розглянуті в Особливій частині цього підручника.

2. В абзаці другому пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 742 "Про надання спеціальних дозволів на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення та видобування стратегічно важливих корисних копалин" (Офіційний вісник України, 1997 р., число 29, с. 26; 2002 р., № 47, ст. 2134; 2004 р., № 25, ст. 1650; 2006 р., № 22, ст. 1635; 2008 р., № 86, ст. 2892; 2010 р., № 54, ст. 1815, № 88, ст. 3100; 2011 р., № 14, ст. 589) слова "Міністерством охорони навколишнього природного середовища" замінити словами "Державною службою геології та надр".

Прем'єр-міністр України	М.АЗАРОВ
Інд. 70

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. № 615