4.Визначіть як розуміння предмету педагогічної психології витікає з теоретичних позицій біхевіоризму та когнітивної психології.

Педагогічна психологія — це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності навчан¬ня і виховання. Вона досліджує загальні питання пси¬хології оволодіння знаннями, уміннями і навичкам» в школі, керування процесом навчання (діяльністю вчителя) і учіння (діяльністю учня), формування пізнавальних процесів, встановлює надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, за яких у про¬цесі навчання такий розвиток забезпечується; вивчає закономірності формування у школярів активного самостійного і творчого мислення, вивчає доступність навчального матеріалу та ефективність різних методів навчання, розробляє психологічні вимоги до під¬ручників та навчальних посібників, засобів унаочнен¬ня і технічних засобів навчання. Крім того, педагогіч¬на психологія вивчає питання, пов'язані з індивіду¬альними відмінностями в засвоєнні знань та індивіду¬альним підходом до учнів у процесі навчання. Педагогічна психологія вивчає також процес фор¬мування особистості учня, загальні закономірності та індивідуальні відмінності, вплив різних виховних захо¬дів на її розвиток, досліджує взаємозв'язок відношень між учителем і учнями, між учнями в колективі та психологічні основи самовиховання, відхилення в по¬ведінці учнів та їх причини. Педагогічна психологія вивчає особливості праці ї особистості вчителя як організатора навчально-виховного процесу, виділяючи якості, які забезпечу¬ють успіх його роботи, розглядає психологічні умови формування і розвитку педагогічних знань, умінь та навичок, розвитку педагогічних здібностей. Педагогічна психологія тісно пов'язана з віковою психологією, яка вивчає вікову динаміку та онтогенез (індивідуальний розвиток) психічних процесів та пси¬хічних властивостей особистості, що розвивається. Педагогічна і вікова психологія створюють нероз¬ривну єдність: учень формується в процесі навчання і виховання, в той же час навчання і виховання не можуть розглядатись у відриві від віку вихованця, орієнтації на досягнутий ним рівень розвитку. Педа¬гогічна психологія досліджує ті структурні зміни в психіці дитини, ті новоутворення, які виникають під впливом різних методів організації навчального і ви¬ховного процесів, ефективність тих методів і способів керування розумовою діяльністю учнів, які приводять до прогресивних в ній змін. Педагогічна психологія розкриває співвідношення природних (спадкового і вродженого) і соціальних факторів розвитку людського індивіда, показує про¬відну роль в ньому навчання і виховання, з'ясовує вплив історично вироблених суспільних цінностей, надбань науки, техніки, культури, вироблених і закріплених норм поведінки у формуванні людини як соціальної істоти, як особистості, «носія і творця су¬спільних відносин» (К. Маркс). Предметом педагогічної психології є вивчення рушійних сил розвитку і рушійних сил активності особистості під впливом навчання і. виховання в процесі різних видів діяльності: дослідження закономірностей переходу від нижчих форм пізнавальної активності до вищих, самостійних творчих форм пізнання, а також формування емоційно-вольової сфери та індивідуально-типологічних особливостей підростаючої особистості під впливом навчально-виховних заходів

.Бихевиоризм (от англ. behaviour — поведение), или психология поведения, появился в США в начале XX в. Его экспериментальной предпосылкой стали исследования поведения животных, проведенные Эдуардом Торндайком (1874—1949). Многие выводы этих исследований были учтены при объяснении поведения людей. В другой своей работе — «Принципы обучения, основанные на психологии», вышедшей в США в 1906 г. (русский перевод — 1926 г.), Э. Торндайк последовательно проводит мысль о том, что педагогика должна опираться на психологию, и прежде всего на психологию поведения. Біхевіоризм (від англ. поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновником цього напрямку був Дж. Уотсон (1878 - 1958). Він виступив проти погляду на психологію як науку про безпосереднє переживання суб'єктивних явищ. Натомість Уотсон запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо замінив поняттям про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул - реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь - яку діяльність людини. Під стимулом розуміється кожен фізичний, хімічний чи механічний агент, який здатний подразнити рецептори сенсорної системи. Проте, такі погляди виявились обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм.

Когнітивна психологія (від лат. знання, пізнання) один з сучасних напрямів психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів мисленнєвої діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології належить трактування людини як діяльної, активно сприймаючої інформацію особистості, яка керується у своїй мисленнєвій діяльності певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномену до розуміння простого. Суттєвий вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.

5. Педагогічна психологія займається вивченням закономірностей процесу засвоєння, але засвоєння знань відбувається в самих різних видах діяльності. Чи означає це що предметом педагогічної психології є всі види діяльності?

Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання як зі сторони того, хто навчається і виховується, так і зі сторони того, хто організує це навчання і виховання , тобто зі сторони педагога, вихователя. В першому і другому випадках навчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (учня, вчителя). Але вони повинні розглядатись і як спільна діяльність вчителя і учня, тобто діяльність в ситуації організованого спілкування. В першому випадку мова йде про учбову діяльність (або учіння), в другому – про педагогічну діяльність вчителя (вихователя), про виконання ним функцій організації, стимуляції і управління учбової діяльності учня.

Задача навчання – не тільки збагачення учня знаннями, вміннями і навичками, але розвиток його як особистості. Тому предметом педагогічної психології є також визначення критеріїв розумового та інших сторін розвитку особистості.

Предмет педагогічної психології змінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчання і виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в яких умовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання (загальноосвітня школа, ПТУ, вища школа).

Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує формування пізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання, розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини між учнями.

6. Чи буде відбуватися засвоєння знань в ситуації, коли є учення, але немає навчання?Наскільки правомірним в цьому випадку є використання терміну навчання? Який інший термін у даному випадку є найбільш підходящим?

У визначенні навчання є різні відмінності, що зумовлені різними теоретичними підходами до розуміння його суті. Так, Ю.І. Машбиць пише, що у вітчизняній та зарубіжній психології навчання визначають як передачу суспільно-виробленого досвіду підростаючому поколінню; як групову діяльність що включає викладання та учіння; як єдину діяльність по відтворенню культури; як управління засвоєнням знань. Автор приходить до висновку, що усі вказані визначення в принципі допустимі — вони розкривають певний аспект навчання. Виступає проти абсолютизації одного з них, вважає неправомірним поширення такого терміну, як «передача знань». Ю.І. Машбиць пише, що знання як ідеальне утворення не можуть бути безпосередньо передані іншому суб'єкту, їх може виробити тільки сам суб'єкт в результаті власної активності. Розуміння навчання як спільної діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається теж не досягає глибини психологічних механізмів. Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну й учбову діяльності, які мають принципову відмінність. Навчальна діяльність — це діяльність практична (діяльність вчителя), а учбова — теоретична (пізнавальна) діяльність учнів. Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель — дидактичні, учні — учбові. Ю.І. Машбиць підкреслює, що при аналізі структури навчання його слід розглядати як систему, що включає навчальну діяльність вчителя і навчальну діяльність учнів. Кожний з компонентів навчання не можна розкрити у відриві від діяльності. Навчальна діяльність по відношенню до учбової діяльності виступає як об'єкт управління. Автор приходить до висновку, що навчання слід розглядати як управління учбовою діяльністю учнів, оскільки цей підхід відображає психологічні механізми навчання. Механізмами навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної та учбової діяльностей. До них відносять механізм довизначення задачі. Він полягає в тому, що зовнішній навчальний вплив перетворюється в учбову задачу, яка визначає напрямок діяльності учня. Останнє відбувається тоді, коли навчальний вплив набуває в учня особистісного змісту. У цих умовах актуалізуються цілі, мотиви, досвід учня і все це доводить, що він не просто об'єкт управління, а є суб'єктом учбової діяльності.