Практичне заняття № 4 б.

Тема: Роман П.Куліша “Чорна рада”.

План

1. Історична основа твору, його тема.

2. Образ народу в романі.

3. Особливості змалювання історичних постатей.

4. Образ хороброго козака Кирила Тура.

5. Художні особливості роману “Чорна рада”

Література

1. Історія української літератури другої половини ХІХ століття. / За ред. В.М. Поважної, М.С.Грицая. – К., 1986.

2. Історія української літератури: У 2 томах. – К., 1987. – Т.1.

3. Куліш Пантелеймон. Твори: В 2 т. – К., 1989. – Т.2.

Чорна рада Хроніка 1663 року І Навесні двоє верхових наближалися до Києва Білгородським шляхом. Де їхали полковник Шрам із сином. Полковник був сином поволоцького попа, вивчився на попа, але потім пішов до козаків. Після поразки повстання полковник десять років сидів "зимовником серед дикого степу на Низу, взявши за жінку бранку туркеню; проповідував слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким. Коли повстання підняв Богдан Хмельницький, Шрам став першим його помічником, у боях заробив багато шабельних шрамів, за що його тепер і прозвано Шрамом. Постарівши, постригся в попи. Тепер у походи ходив його син Петро. Коли ж на Україні знову почалися чвари і роздори, люди знову обрали Шрама полковником. ІІ Шрам з Петром заїжджають на хутір Хмарище до Череваня, це недалеко від Києва. Черевань був чоловік заможний. Приїхавши до нього, козаки зустрічають там божого чоловіка, який розповідає про події на Україні. Між козаками немає ладу, кілька гетьманів добирають собі прихильників, гине козацька слава. Почувши це, Шрам зізнається, що він їде не в Київ, а до Сомка в Переяслав, хоче підняти його з усіма полками на Тетерю, який збирає сили. Кличе він із собою і кобзаря, бо його козаки послухають. ІІІ Петро знайомиться у Череваня з його дочкою Лесею і одразу закохується в неї. Черевань і Шрам домовляються одружити дітей. Але Лесина мати має на думці зовсім іншого нареченого, вона мріє бачити Лесю гетьманшею. Тому вона пропонує перед заручинами поїхати на прощу до Києва, бо такі, мовляв, звичаї предків. Всі вирушають до Києва. IV Київ після недавніх історичних подій ще не отямився. Скрізь видно сліди пожарищ — це Радзивілл із литвинами спалили його. Серед Києва стоять вози, перегороджуючи дорогу. Це побратим Шрама Тарас Сурмач святкує народження сина. Він запрошує і полковника випити з ним, але той відмовляється — він їде до церкви, тому негоже пити. Козаки образились і почали сваритися з полковником та його сином. Хтось навіть вигукнув про "чорну раду". Це дуже занепокоїло Шрама, але він не мав змоги навіть слова вставити. Наперед виступає Черевань. Він запевняє, що зараз тільки поклониться хоч одній церквиці, а потім одразу прийде святкувати народження дитини разом з усіма. Це зразу заспокоює козаків. Розмова стає мирною. V Прочани пішли оглядати монастир. Коли доходили до дзвіниці, почули страшний гамір. Чернець пояснив їм, що це запорожці зі світом прощаються. Котрийсь з них, постарівши, збирався піти у ченці, а перед цим влаштовував гуляння. Козаки вдягалися у розкішні шати, які потім оббрьохували в багнюці, роздарювали, пили дорогі напої, зовсім не шкодували коштів. На Запоріжжі жили вони бідно, тут же розкошували, зневажаючи багатство. Шрам задивився на запорожців. З монастиря всі разом поїхали кіньми до великої церкви. Шляхом їх наздоганяють запорожці-побратими, які розмовляють, чи не вкрасти їм Лесю і не вивезти в Чорногорію. Дівчина злякалась, та Василь Невольник її заспокоює: козаки жартують. VI Біля печер Черевань зі Шрамом зустріли гетьмана Сомка. Той радо привітав свою наречену. Засмучений Петро зразу зрозумів, що йому тепер нічого чекати. Виявляється, Череваниха давно вмовилася із Сомком про сватання. Черевань став заперечувати, але Шрам його перепинив: нехай Леся виходить за Сомка, а його син знайде іншу. Шрам розпитує Сомка про його позиції як гетьмана, той впевнений, що його підтримають. До Сомка приходять запорожці Кирило Тур та Чорногор. Виявляється, що колись Кирило врятував життя Шрамові. Це ті самі козаки, які налякали Лесю. VІІ За столом Кирило Тур відверто заявляє, що Леся йому сподобалась, тому він її вкраде та вивезе у Чорногорію, батьківщину свого побратима. Ніхто не сприймає цього серйозно. Сомко дуже поважає і любить Кирила, вважає його дуже щирою і вірною людиною. Виходячи з дому, Кирило, який був характерником, примовляє: "Двері одмикайтесь, а люде не прокидайтесь". VIII Після гостин всі міцно поснули. Не спав тільки один Петро, який журився за втраченим коханням. Він бачить, як побратими викрадають Лесю, і кидається її рятувати. Чорногор пропонує тікати, але Кирило вирішує прийняти бій. Вони довго б’ються, та ніхто не може перемогти. Нарешті, козаки вдарили один одному в груди так сильно, що повалилися обидва. Прискакали Шрам із Сомком. Гетьман зразу кинувся до Кирила Тура. Це обурило старого Шрама, але гетьман заявляє, що молода знайшлася б ще одна, а такого побратима не знайдеш. Лесине серце одразу одвернулося від Сомка після таких слів. Пораненого Петра привезли на Череванів хутір Хмарище, щоб лікувати. До Сомка прибуває на хутір гонець і розповідає, що три полковники — миргородський, зіньковський та полтавський — перейшли на бік Іванця. На боці Сомка залишилося тільки два полковники. Сомко вирішує збирати свої полки і стояти проти конкурентів. Шрам радить Сомкові їхати в Переяслав та писати листи до полковників, щоб вони одумались. А він з Череванем збирається у Ніжин вмовити Васюту підтримати Сомка. X Шрам з усією сім’єю Череваня прибуває на хутір полкового осавули Гвинтовки, шурина Череваня. Під час частування до хати заходять міщани. Гвинтовка відібрав у них воли за те, що возили хмиз із лісу, який той чомусь вважав своїм. Побачивши зневажливе ставлення осавули до людей, Шрам присоромлює його гострим словом. XI Ще не зовсім здорового Петра залишають у Гвинтовки. Полковник Шрам вирушає до Батурина, куди поїхав Васюта. Блукаючи пущею і сумуючи, що не бачить Лесі, Петро зустрічається з Кирилом Туром. Запорожця виходили вдома мати з сестрою, він давно вже і не згадує про Лесю. Тур запрошує Петра до себе додому і говорить матері, що це його побратим, разом з яким його поранено під Києвом. Правди він не розповідає. Гостя починають частувати, аж раптом з’являється старий Пугач зі своїм джурою і наказує Кирилові їхати до коша на розправу. Мати просить Петра дізнатися, що з її сином. XII Петро їде в урочище Романовський Кут, куди повезли Кирила. Там стоїть кошем і Брюховецький. Зібралася тут сила козаків, мужиків, бідноти. Всім їм Брюховецький обіцяв грабувати Ніжин. Сам претендент на гетьманство якийсь ніби юродивий, говорить тоненьким голоском, називає всіх "дітками". Після покарання киями Петро допоміг Кирилові дістатися до матері. Козак хотів трохи відлежатися, а потім повернутися до коша. XIII Дорогою в Батурин старий Шрам заїхав до сотника Білозерця, який розповів останні новини. Всі мають зібратися в Ніжині. Туди вирушив Сомко, Васюта, туди ж приїхали і московські бояри. Шрам вирішує і собі прямувати в Ніжин. Дорогою зустрічає вік Сомка зі старшиною. Гетьман розповідає , що надіслав до міста свої полки разом з писарем Вуяхевичем. Пізніше виявилося, що писар зрадив Сомка. Вся старшина роз’їхалася по дворах, біля гетьмана залишився тільки Шрам. XIV На хуторі Гвинтовки Черевань посварився зі своїм родичем, що тепер зовсім запанів. Крім того, Гвинтовка натякає, що дарма вони засватали Лесю за Сомка, становище його сумнівне. Обидва дотримуються своєї думки, починається сварка. З Ніжина прибув сотник Гордій Костомара і розповів, що в місті дуже тривожно, народ збирається туди. Костомара просить поїхати в Ніжин і Гвинтовку, бо козаки послухали б його, але він не хоче. Розказує про побачене й Петро. Наступного дня всі виїхали в Ніжин на раду. Народу зібралося дуже багато. Брюховецький поводився нахабно. Розгорілася суперечка між прихильниками Сомка і Брюховецького, перемогли останні. Гвинтовка теж переходить на бік Брюховецького. Решта прихильників Сомка йде "на поклон" до Іванця, він залишається один. Прийнявши присягу, Брюховецький запрошує до себе князя з послами на бенкет. XV Після ради всі розбрелися, голота почала трощити крамниці. Тих, хто йде до міста, не пускає московська сторожа. У таборі пораються козаки, відганяючи селян киями. Немає ніякої обіцяної рівності. Черевань дізнається випадково від Тараса Сурмача, що Брюховецький посватав Лесю за писаря Вояхевича. Він збирається тікати, але з’являється Кирило Тур і заявляє свої права на дівчину. Петро кидається на хутір Гвинтовки рятувати Лесю, але зустрічає батька. Черевань повертається додому. XVI Навколо Брюховецького зібралися його прихильники. Два старих січовики привели Олексу Сенчила, щоб покарати його киями за те, що скаче в гречку. Та Брюховецький прощає його. Він пропонує козакові одружитися та оселитись в місті. Старі козаки, серед яких і Пугач, обурені. XVII Бажаючи урятувати Сомка від смерті, Кирило Тур приходить до Іванця і пропонує вбити свого гетьмана. Той вірить намірам запорожця і дає йому перстень, з яким Кирила мають пропустити до темниці. Кирило Тур проникає в темницю та пропонує Сомкові залишитися замість нього. Гетьман відмовляється заплатити чужим життям за своє. Ні з чим повертається хоробрий Тур до старого Шрама, намагається посміхатися, але голос його дрижить. XVIII Старий Шрам помирає. Намірившись іти на Запоріжжя, Петро опиняється в Хмарищі. Там він дізнається, що Кирило Тур вирвав Лесю від Брюховецького, скориставшись перснем, а потім поїхав з побратимом у Чорногорію. Петро залишається в сім’ї Череваня і через півроку одружується з Лесею. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Роман "Чорна рада" був написаний українською і російською мовами. Українською мовою його вперше було надруковано в 1857 р. В основу твору покладено історичні події, описуються в ньому роки, коли Правобережна Україна відійшла від Польщі. На гетьманську булаву претендувало кілька осіб, боротьба не була справедливою.

Практичне заняття № 5.

Тема: Філософсько-психологічна повість І.Франка “Для домашнього огнища”.

План

1. Тема і проблематика твору. Детективна колізія повісті.

2. Капітан Антось Ангарович: розкриття фатальної родинної таємниці.

3. Історія падіння Анелі Ангарович.

4. Динаміка розвитку стосунків Ангаровича й Редліха.

5. Психологізм і філософізм твору, його художні особливості.

Література

1. Історія української літератури: У 2 т. / Відп. ред. М.Т.Яценко. – К., 1987. – Т.1.

2. Історія української літератури другої половини хіх століття. / За ред. В.М. Поважної, м.С.Грицая. – к., 1986.

Практичне заняття № 5 б.

Тема: Драматургія І.Карпенка-Карого.

План

1. Загальна характеристика драамтургічного доробку письменника.

2. Комедія “мартин Боруля”: життєва основа твору.

3. Образ Мартина Борулі.

4. Інші образи. Природа комічного в п’єсі, мова твору.

5. Історична та фольклорна основа трагедії “Сава Чалий”.

6. Образ Сави Чалого. Трагічне в творі.

7. Образ Гната Голого. Інші образи.

8. Мова трагедії “Сава Чалий”.

Література

1. Історія української літератури другої половини хіх століття. / За ред. В.М. Поважної, м.С.Грицая. – к., 1986.

2. Історія української літератури: у 2 томах. – к., 1987. – т.1.

3. Карпенко-Карий І. Твори: В 3 т. – К., 1985.

Мартин Боруля

Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що "Дворянскоє депутатскоє собраніє" зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і по дає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, котрий його, "уродзоного шляхтича", назвав бидлом, а сина — телям. Мартин говорить, що не пожаліє ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог. Трандалєв радий, що знайшов собі таку безклопітну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі. Від Марисі він вимагає, щоб називала батьків не "тато", "мама", а "папінька", "мамінька" чи "папаша", "мамаша" — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, поводилася, як панночка. Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про весілля. Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам'ять "бумаги", як потім із друзями розважається, п'ючи "трьохпробну" (горілку) й співаючи "крамбамбулі" (романси). Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога. Боруля посилає зі Степаном Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, як у дворян. До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара. Ображені свати йдуть. Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять "кофій" і коли подають: чи до борщу, чи на ніч. Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном. Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин. Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір'ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком. Але Палажка відмовок , що то марно, тільки посваряться. Мартин забороняє дочці прати білизну, приносить від хрещеної матері кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка. Приїжджає Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого. Націєвський говорить, що всі баришні від нього "тають", розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися і батьком про багатий посаг (придане). На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка чекає дитину від іншого. Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин. Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором. Приїжджає Степан з речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським й після того, як надійшов папір від Красовського, щоб вибиралися з його землі, батько зовсім занедужав. Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином. Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова, бо в одному з документів написано не "Боруля", а "Беруля". Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом. Гервасій просить поблагословити дітей — Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Трагікомедія І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" уже більше ніж сто років не сходить зі сцени. Секрет її довголіття не лише в неперевершених комічних епізодах, а в тому, що драматург порушив одну з вічних людських проблем — підміну особистіших етичних цінностей (чесність, порядність, працьовитість, кохання) становою приналежністю (повагою за чином). Від свого прагнення стати "за паперами" дворянином постраждав і сам Боруля, і його сім'я. Марисю ледь не від дали заміж за бідного гульвісу, але чиновника, дворянина Націєвського Степан займався чужою йому справою, їх мало не вигнали з орендованої землі. І сам малограмотний Мартин, і його рідні не розуміють суті вищого класу, і у своєму намаганні формально дорівнятися до них смішні. Кожен має займатися тою справою, до якої він має нахили та здібності.

Практичне заняття № 7 а.

Тема: Драматична поема Лесі Українки “Кассандра”.

План

1. Образ Кассанри у світовій літературі.

2. Опозиція Кассандра – Гелена. Проблема пізнання світу і щастя людини.

3. Характеристичні особливості пророчого дару Кассандри.

4. Образ Мойри у творі. Філософська концепція людини і світу.

5. Опозиція Кассандра – Гелен. Філософська тріада особистості: віра – воля – обов’язок.

Література

1. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. – К., 1963.

2. Дем’янівська Л.С. Українська драматична поема: Проблематика, жанрова специфіка. – К., 1984.

3. Костенко Ліна. Поет, що ішов сходами гігантів // Українка Леся. Драматичні твори. – К., 1989. – С.5-58.

4. Кулінська Л.П. У світі ідей та образів: Особливості поетики драми Лесі Українки. – К., 1971.

5. Міщенко Л.І. Леся Українка: Посібник для вчителів. – К., 1986.

Практичне заняття № 7 б.

Тема: Драматична поема Лесі Українки “Одержима”.

План

1. Історія написання твору.

2. Драматична поема як жанр.

3. Трактування драматичної поеми “Одержима” в українському літературознавстві.

4. Особливості любовного почуття Міріам.

5. Філософія християнської любові (Месія).

6. Виховне значення твору.

Література

1. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. – К., 1963.

2. Бабишкін О. Слово про Лесю Українку. – К., 1971.

3. Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки: Проблемний огляд // Слово і час. – 1991. - № 3. – С.28-32.

4. Дем’янівська Л.С. Українська драматична поема: Проблематика, жанрова специфіка. – К., 1984.

5. Зелінська Лідія. Туга за самопроекцією: Спроба феміністичного підходу до драматичної поеми Лесі Українки “Одержима” // Леся Українка і національна ідея: Зб. наук. праць / За ред. Я.Поліщука та А.Криловця. – К., 1997. – С.54-61.

6. Криловець Анатолій. Філософська опозиція християнської любові та любові-еросу: Нове прочитання драматичної поеми Лесі Українки “Одержима” // Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження України. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Кн. 2. – Острог, 1995. – С.68-75.

7. Кулінська Л.П. У світі ідей та образів: Особливості поетики драми Лесі Українки. – К., 1971.

8. Міщенко Л.І. Леся Українка: Посібник для вчителів. – К., 1986

Практичне заняття № 18.

Тема: Роман “Собор” О.Гончара.

План

1. “Собор” і навколо “Собору”. Проблематика твору, його актуальність.

2. Образи роману (Іван Баглай, Вірунька, Микола Баглай, Єлька, Володька Лобода та ін.).

3. Художні особливості твору.

Література

1. Історія української літератури: У 2 кн. – К., 1995. – Кн.ІІ. – Ч.ІІ.

2. Погрібний А. Неперебутність “Собору”. – К., 1987. – № 11.

3. Кононенко П.П. Особисто причетний. До 70-річчя від дня народження О.Гончара. –К., 1988. – № 2.

1 Студент Микола Баглай іде вночі рідною Зачіплянкою і розмірковує над її долею. Тут він народився під час бою прямо в окопі. Тут він виріс, весь час бачачи над собою прекрасні бані собору. Він доходить до двору Віруньки, дружини свого старшого брата, і вмощується на лавці, яку поставив колись Іван. Вірунька вірно чекає свого завзятого рудого чоловіка з Індії, куди його відправлено будувати і запускати металургійний завод. Поговоривши з Вірунькою, іде Микола далі. Стає він перед собором і наче розмовляє з цим свідком історії, вивіряє йому свою душу. 2 Згадки хлопця повертають нас у минуле, у той час, коли, пробігаючи над окопчиком, поранений солдат почув стогін жінки і крик немовляти. Не залишив він змучену матір без допомоги: через деякий час прибігла Шпачиха. — Парубок! — вигукнула вона. Тоді і народився Микола Баглай. Тепер це колишнє немовля роздумує над долею свого рідного селища, намагається покращити життя його мешканців. Поряд працює металургійний завод, тому люди дихають забрудненим повітрям. Як же очистити його? Разом з Олексою-механіком Микола робить креслення очисних споруд. Вранці Микола займається спортом. Не раз доводилось пробігати йому повз хату Ягора Катратого. А тепер ще дужче тягне туди, коли з’явилася на дідовому подвір’ї загадкова смаглявка, вродлива дівчина Єлька. Попрацював і Ягор багато років біля металу, тепер же має роботу спокійнішу, коло води. Та й господарством займається, полуниці вирощує, навіть жито посіяв. 3 Єлька, племінниця Ягора, виростала на селі, у Вовчугах. Батька не знала, бо був її батько солдатом, що разом з частиною проходив через село. Так і жила разом з матір’ю, змалку привчаючись працювати на фермі. Працювала і мріяла про кохання. Якось приїхав у село лектор, що мав читати лекцію про любов. — Приходьте! — звернувся він до дівчат, особливо адресуючи своє запрошення Єльці. Дівчина сподівалася почути якісь незвичайні красиві слова, що йшли б з душі, але почула тільки бездумний патетичний крик. Коли ж лектор після клубу почав до неї залицятися, відштовхнула його. Це не було справжнє кохання. Була Єлька гордою і неприступною. Незабаром прийшов до них новий завфермою. Був він уважніший і до роботи, і до дівчат. Та не раз прибігала на ферму сваритися його ревнива дружина. У Єльки сталося нещастя — померла мати. Залишилася вона круглою сиротою, зовсім одна. Довелося кинути школу. Якось поїхали усією фермою до міста одержувати комбікорм, що зберігався тоді в соборі. Надвечір вирушили хто куди, а Єльку лишили коло машини. Повернувся бригадир і приніс дівчині їжу. Ласкавими розмовами навернув він до себе самотню сполохану душу, і Єлька повірила йому. Наступного дня життя її змінилося. Кожен тепер на селі міг закидати дівчину брудом, обмовити її. Життя для Єльки не стало. Але з села не випускали, не даючи документів. Єлька покинула село без документів і опинилася в Зачіплянці у дядька, Ягора Катратого. 4 На питання про документи Єлька туманно відповіла, що ще не всі зібрала. Жити мусила тихцем, бо не мала прописки. Допомагала дядькові та спостерігала з-за паркану за життям Зачіплянки. Усе подобалось їй тут, помітила вона відразу і красеня-студента Миколу Баглая. Розпитувала дядька про роботу на заводі, про минуле. Чула вона, що був Ягор колись махновцем. Але про це старий розповідати не хотів. 5 На перший погляд здавалося, ніби доля собору нікого не обходить. Але вона турбувала Миколу Баглая. Переймався нею і Володимир Лобода, або просто Володька, висуванець Зачіплянки. Якось усе заважав йому собор робити кар’єру. То ремонтувати його треба, а коштів немає. Тоді Володька запропонував взяти собор у риштовання, а тепер з нього уся Зачіплянка глузує. Тепер вирі шив Володька взагалі знести собор, а замість нього побудувати великий ринок. Та чомусь не радіють з цієї пропозиції зовсім не релігійні зачіплянці. Їде Володька Зачіплянкою і для кожного знаходить "добре слово". Заговорив з Вірунькою про Івана, та жінка відповіла гостро, наче бритвою відрізала. Кар’єра Володьки складається вдало. Вже має квартиру у місті на проспекті, сидить на посаді. Щоправда, дружина втекла. Після цього йому "довелося" відвезти батька до будинку ветеранів. Микола тепер називає Лободу "батькопродавцем". 6 Микола і Роман сперечаються про те, які цінності мають бути в людини. Микола зустрічається з одним з Ягорових "юшкоїдів", які приїжджають поїсти рибки та випити, потім стикається з Лободою. Лобода викладає свою ідею щодо собору. Микола обурений. Лобода зриває з собору чавунну табличку, на якій написано, що це історична пам’ятка. 7 До Ягора приїжджає голова Єльчиного колгоспу, і тепер Зачіплянка знає, що у них живе Олена Чечіль. Єлька їде до міста, розглядає його, читає оголошення про набір у навчальні заклади і почуває себе ніби викинутою з життя. До Ягора вчастив Володька Лобода, який залицяється до Єльки і має намір з нею одружитися. 8 Зачіплянка розбурхана тим, що з собору вкрадено табличку. Подія схвилювала усіх. Вірунька іде до Лободи, щоб повідомити його про викрадення і знаходить у його кабінеті табличку. У той же день опиняється вона у секретаря обкому. 9 Зачіплянка усе ще вирує, хоча здавалося, що до цього часу собору ніхто і не помічав. Просто він був невід’ємною частиною їхнього існування, а тепер гармонію порушено злодійською рукою. Позад юрби стоїть учитель Хома Романович, який учив багатьох зачіплянців і навіть потрапив до Магадана за свої палкі розповіді про козаче минуле і про собор. Микола ж не думав, що доля собору турбуватиме кожного. 10 Володька Лобода їде відвідати батька на Скарбне, насолоджуючись думкою, що він їде разом з простим людом у душному автобусі, отже, не загордував. Спочатку добре викупався і погомонів з родиною воєнкома. Тільки молодий архітектор чомусь навіть на нього не дивиться. І Микола Баглай демонстративно відвернувся. Та Володька не хоче думати про неприємне. 11 Лобода відвідує батька. Поки шукали та кликали старого Лободу, син оглянув будинок, що видався йому затишним. Але не на таку зустріч з батьком він сподівався. Старий відмовляється від сина, який залишив його тут. Гірше за все, що це чує багато людей. 12 Родина воєнкома повертається зі Скарбного машиною. Старий воєнком, дивлячись на собор, згадує, як під час бою він наказав своїм артилеристам зберегти цю красу. Тепер на захист собору хоче стати його син-архітектор. 13 Лободу викликають до секретаря обкому, він прикривається туманними фразами про майбутні перспективи. Дізнається від секретаря, що серед рятівників заводського Титана був і Ягор. Лобода спішить до Ягора. Якраз у цей час приходить міліціонер, щоб розпитати Єльку. Володька захищає дівчину та натякає їй щодо загсу. Приходить Шпачиха і вмовляє Єльку вийти заміж за Лободу. Начебто хоче цього і Ягор. Але Єлька відчуває себе у пастці. 14 Вірунька згадує своє дитинство, загибель батька у бою біля Дніпра, хату в руїнах, від якої залишився тільки комин з намальованим півнем. Роздумує вона над долею подруги — Лесі-фронтовички. Тільки один раз було у Лесі кохання, та загинув її комбат десь у Польщі. З війни повернулася Леся з обпаленим обличчям. Та навіть такою зацікавився молодий вихователь з ремісничого. Здавалося, поважав її. Виявилося — не зрозумів. Після того не думала вже Леся про кохання, залишилася однолюбкою. 15 Ягор запрошує зачіплянців на заручини, але кожен намагається з якоїсь причини відмовитись. Тільки дехто з великої поваги до старого погоджується. Єлька хоче втекти від такого силування, але їй здається, що іншого виходу для неї немає. Що їй мріяти про студента Миколу, адже вона його не варта. Та й поїхав він кудись. 16 Заручини виявляються сумними, майже ніхто за столом не розмовляє. Раптом з’являється Микола Баглай і викликає Єльку вийти на хвилину. Після того вони вже не повертаються. Людям наче стає легше на душі, починаються веселощі, співи. 17 Єлька та Микола бродять околицями, вона слухає його зачаровано і почуває себе щасливою. Закохані розмовляють про життя, Єлька намагається щось розказати, але, помітивши її біль, Микола перепиняє. Перед світанком Микола повідомляє, що має їхати із студентським загоном працювати у... Вовчуги. Єлька у розпачі: тепер йому розкажуть про неї жахливі речі, і він розлюбить її. Вона сідає в автобус і їде до міста. 18 Ягор згадує, як він ще підлітком опинився у батька Махна на тачанці. Одного разу вони під’їхали до собору, але не пустив їх туди професор Яворницький. Силою свого розуму зумів він зупинити свавільних степових бешкетників. Запав образ вченого у душу хлопцеві, закарбувалось кожне його слово. Розказував учений про запорожців, про степових умільців, їхні знаряддя. Навіть батько Махно задумався про своє майбутнє, про те, хто його оточує. 19 Микола працює у Вовчугах, захоплюється красою степу, думає про майбутнє своєї землі. Єлька так і не повернулася з міста того дня. 20 Іван Баглай повертається з Індії додому, чекає біля заводу Віруньку. Тут же зустрічає він Володьку Лободу, та цим дуже різним людям важко порозумітися. У них різні цінності в житті. Вірунька говорить, що вирішила "розжалувати" Лободу з кумів. Тут же і Семен Таратута, який працював разом з Іваном у Бхілаї, але був висланий за махінації. Семен зовсім занехаяний, його кинула дружина. Вірунька та Іван їдуть додому, милуючись Дніпром. 21 Єлька блукає містом, намагається влаштуватися на роботу, але їй відмовляють. Сідає у сквері на лаву, слухає розмови і почувається зовсім покинутою. Потім сідає у випадковий автобус і опиняється у Скарбному. Розгублена, бреде вона стежкою повз будинок металургів, поки її не зупиняє старий Лобода. Він розпитує дівчину про її життя, і тій стає легше. Потім старий вирішує її нагодувати. 22 Миколу викликають з Вовчугів, оскільки питанням про очисні споруди нарешті зацікавилось начальство, яке перед тим про це нічого й чути не хотіло. Молодший Баглай дізнається, що Єлька зникла. Щоб розвіятись, Микола збирається поїхати у Скарбне. 23 Єлька працює у будинку ветеранів офіціанткою. У вільний час. вона блукає серед лісу й одного дня раптом зустрічає Миколу. Вона з переляку і гордощів починає сама себе обмовляти, але Микола зупиняє і заспокоює її. Закохані знаходять спільну мову. 24 Біля вогнища на Скарбному сидять щасливі люди. Серед них і Єлька. Іван Баглай розповідає про Індію. Зустрів він там щирих людей, що запрошували до себе в гості, незважаючи на бідність. Розповів і те, як переплив озеро та опинився серед племен. Але й там його зустріли ласкаво, нагодували і прихистили на ніч. І хоч отримав за ту подорож догану, усе ж побачив, що закони людяності діють скрізь. 25 Серед краси Скарбного помирає старий Лобода, якого прозвали Нечуйвітром. 26 З ресторану виходить п’яна компанія. Тут колишня дружина Лободи Жанна, дружина лектора, що читає лекції про любов, Таратута, колишній в’язень Обруч та підліток-робітник. Усім хочеться пригод. Прогулявшись Вулицями і прихопивши з собою горе-реставратора, який шукає випивки, свавільна компанія викрадає "Волгу" і вирушає кататися. Підліток з ними не їде. Поблукавши різними дорогами, компанія приїжджає до собору і влаштовує у ньому танці. Єлька з Миколою проходять повз собор і чують із нього дикий крик і музику. Микола кидається туди, і один з любителів веселого життя вдарив його ножем. На крик Єльки збігаються люди і затримують злочинців. Миколу відвозять до лікарні, і тепер Єлька сидить там кожен день і чекає, коли коханому дозволять подивитися у вікно. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Собор у романі є уособленням найвищих людських цінностей, того, що, незважаючи на часи, труднощі, зміни у побуті і світогляді, залишається основою людського буття, самою підвалиною існування світу. Собор з’єднує між собою різні історичні епохи, забезпечуючи тим самим зв’язок між поколіннями, логіку розвитку життя. Селище живе, не звертаючи уваги на історичну пам’ятку, але розуміє, що, втративши її, втратить щось дуже важливе у своїй душі, тому зразу стає на оборону свого собору. у своїх героях Олесь Гончар підкреслює насамперед чистоту почувань, людяність, вміння віддати себе справі, любов до рідної землі, бажання зберегти її красу. З гостротою викриває письменник дрібноту прагнень різноманітних кон’юнктурників та шукачів "легкого хліба".

Практичне заняття № 19.

Тема: П’єса “Дикий Ангел” О.Коломійця.

План

1. Місце твору в контексті української драматургії.Тема і проблематика.

2. Образ Платона Ангела у п’єсі.

3. Ідейно-виховне значення п’єси.

Література

1. Історія української літератури: У 2 кн. – К., 1995. – Кн.ІІ. – Ч.ІІ.

2. Коломієць Олексій. Дикий Ангел. Камінь русина: П’єси. – К., 1982.

Повість про сім’ю І дія У родині старого робітника Платона Ангела суворий закон — усі мають підкорятися волі батька. Кожен з дітей мусить розповідати йому про свої вчинки і здавати у загальну касу зароблені гроші. Віддають зарплатню зовсім дорослі Таня і Федір. А ось молодший син Павлик, ще студент, зважується одружитися без батькового дозволу, не сказавши йому нічого про це. Молоді сподіваються жити у батьковому домі, але Платон заявляє, що тепер Павлик одружений чоловік і має сам годувати свою сім’ю. Павлик іде з рідного дому. Платон ніколи не порушує свого слова. Сусіда Крячко засуджує Ангела за таке суворе ставлення до дітей, але у нього самого син виріс лінивим п’яницею. Платон дізнається, що його син Федір зустрічається з заміжньою жінкою і запрошує її до себе разом із чоловіком. З розмови він дізнається, що маляр — непорядна людина, для якої цінність у житті мають тільки гроші. Дружині ж він весь час докоряє. Старий благословляє кохання сипа і змінює своє ставлення до Клави. II дія Крячко та Платон розмовляють про проблеми виховання дітей. Платон висловлює думку, що головною засадою виховання має бути праця. Крячко докоряє Платонові поведінкою Федора. Приходить з базару дружина Платона Уляна. Вона занепокоєна долею молодшого сина і теж не згодна з рішенням Платона. Та й сам він уже в глибині душі жаліє сина, але зробленого не повернеш. Платон вирішує поїхати до старшого сина Петра, подивитися, як той живе. Бачить, що синова дача дуже нагадує його власне подвір’я. Від Вілі старий дізнається, що син хоче ще й півника змайструвати, як на батьковій хаті. Батько є для нього найбільшим авторитетом. Віля спочатку здається Платонові нікчемою, але насправді виявляється талановитим художником. Петро обіймає керівну посаду, і Віля звертається до нього з проханням допомогти в отриманні квартири. Але він чомусь не хоче жити у тому будинку, який пропонує йому Петро. Батька це зацікавлює. Він починає розпитувати художника, а потім разом з ним їде дивитися місце новобудови. Виявляється, що будинок буде розташований біля заводу, а через п’ять років там збудують міст для вантажівок. Під розпорядженням про будівництво стояв і синів підпис. Старий Ангел змушує Петра написати лист, у якому він пояснить помилковість проекту. Син втрачає керівну посаду, дачу і машину, працює простим інженером і переїздить до батька. Чомусь разом з ним немає дружини — красуні Ліди. Додому повертається Павлик. Разом із дружиною Олею вони заробили багато грошей. Старий зрадів поверненню сина і тому, що той виявився справжнім чоловіком, сильною людиною. Знайомляться Таня і Віля. Віля приїхав малювати портрет Платона, бо той "засвітився" (ще раніше художник говорив, що малює тільки тих, хто світиться). Повертається Ліда. Виявляється, що вона не кинула Петра, а він сам хотів відмовитись від неї, бо вже не міг її так забезпечувати, як раніше. Але для жінки важливе не це, вона сама буде тепер заробляти гроші. У родину приймають Клаву. Знову всі складають у загальну касу свої зарплати. Старий вирішує, що Оля і Павлик теж мусять віддати гроші, щоб родина могла купити квартиру Петрові. Самі ж будуть жити у батьків. Почуваючи себе стомленим, Платон говорить, що піде трошки відпочити. Через деякий час до нього заходить Крячко і бачить, що старий Ангел помер. Не знаючи про це, родина співає улюблену пісню батька: І навчала стиха мати: — А як жити — скаже тато... Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) П’єса "Дикий Ангел " перш за все пов’язана з проблемою виховання. Старий Платон Ангел має свої погляди на те, як треба ростити дітей і чому їх треба навчати. І хай не завжди його вчинки здаються доцільними і справедливими, у нього є одна дуже важлива риса — послідовність у думках і поведінці. Крім того, Ангелу вдається згуртувати велику родину і уникнути сварок між братами, що будують власні сім’ї. Батько залишається для синів авторитетом і тоді, коли вони починають самостійне життя. Торкається драматург і інших проблем: обов’язки керівника перед підлеглими, виробнича відповідальність, особисті стосунки між людьми, вірність і справедливість.

Практичне заняття № 20.

Тема: Творчість Ю.Винничука.

План

1. Загальна характеристика творчого доробку автора.

2. Повість “Місце для дракона” і середньовічний ритуал.

3. Повість “Королевич-машкара”: традиції і новаторство.

4. Оповідання Ю.Винничука.

Література

1. Винничук Юрій. Спалах: Оповідання, повісті. – К., 1990.

2. Історія української літератури ХХ ст.: у 2 кн. / За ред. В.Г.Дончика. – К., 1995. – Кн.2. – Ч.2.