8. Основні причини виробничого травматизму і профзахворювань

До основних груп причин виробничого травматизму та професійних захворювань належать:

Організаційні: незадовільна організація робіт; відсутність засобів захисту, контролю за охороною праці; недостатнє навчання кадрів, порушення трудової дисципліни тощо.

Санітарно-гігієнічні: підвищений рівень шуму, вібрації, незадовільна освітленість, надмірна загазованість, запиленість, підвищена вологість повітря тощо.

Технічні: несправність обладнання, машин, інструментів, пристроїв або невідповідність їх конструкцій вимогам охорони праці; низький рівень механізації, порушення правил експлуатації транспортних засобів, відсутність огороджень тощо.

 

Тема 2. Законодавча та нормативна база україни з охорони праці

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та політичного стану, існують закони та нормативні документи, які повністю, або частково, захищають людину від небезпечних та шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров’я.

У конституційних державах всі закони і підзаконні акти повинні базуватися і відповідати Основному Закону держави – Конституції. Конституція України була прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року.

В ній декларуються права і свободи всіх громадян України.

У Конститу­ції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, ви­кладених у законодавчих актах щодо охорони праці

1. Законодавчі акти шодо охорони праці

 

Основні законодавчі акти щодо охорони праці:

 

 Кодекс Законів про працю України (1971);

Закон України «Про охорону праці» (1992);

 Закон України «Про пожежну безпеку» (1994);

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999);

 

Нормативні документи щодо охорони праці включають в себе широкий спектр різних документів:

 

державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП),

нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП),

нормативний акт з охорони праці (НАОП),

державні будівельні норми (ДБН),

стандарти Системи стандартів безпеки праці (ССБТ),

будівельні норми і правила (СНиП – строительные нормы и правили),

Правила органів пожежного нагляду, безпеки руху.

 

Нормативні акти що охорони праці, що діють в межах підприємства:

 

стандарти підприємства (СТП),

Положення,

Статути,

Інструкції,

Вказівки, затверджені керівником підприємства.

 

2. Основні положення з охорони праці в законодавчих актах

 

Конституція України

 Витяги із статей:

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється ...

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачу вальної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачу вальні щорічні відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначається законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за працездатними ...

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм ...

 

Закон України «Про охорону праці»

 Закон визначає основні положенні щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства і працівником, питання безпеки, гігієни праці та навколишнього середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні .

Закон має 9 розділів.

 

Витяги із статей:

Розділ 1. Загальні положення.

Стаття 4. ….основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров’я людини до будь-яких результатів виробничої діяльності, соціальний захист людини, відшкодування шкоди заподіяної здоров’ю, використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні тощо.

Розділ 2. Гарантії прав на охорону праці

Передбачено інформувати працівника при укладенні трудового договору про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

В статті 7 зафіксовано, що працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

В статті 7 передбачено пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці: безплатно забезпечується лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі.

В статті 8 зафіксовано, що на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами працівникам видаються безкоштовно за встановленими нормами спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючи та знешкоджуючі засоби.

 

Розділ 3. Організація охорони праці.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічний обов’язковий медичний огляд осіб віком до 21 року.

... Роботодавець має право в установленому законом порядку притягати працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці; за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

 За час проходження медогляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Порядок організації медичних оглядів працівників визначається „Положенням про медичний огляд працівників певних категорій”, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. №45.

 

Кодекс Законів про працю України

Кодекс Законів про працю України визначає правові засади здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної праці.

 

Витяги із статей:

 

Робочий час (глава 4)

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше як 36 годин на тиждень.

Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин.

 Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Нічним вважається час з 22-ої години вечора до 6-ої години ранку.

За угодою між працівником і власником може встановлюватися неповний робочий день, або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Надурочні вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня і, як правило, не допускаються і дозволяються у виняткових випадках.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Час відпочинку (глава 5)

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин.

Перерва не включається в робочий час.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Загальним вихідним днем є неділя.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства лише у виняткових випадках.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом власника. Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

 

Охорона праці жінок (глава 12)

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному і побутовому обслуговуванню).

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років.

Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.

 На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологам тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70 календарних днів)

календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологам обчислюється сумарно і становить 126 (140) календарних днів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Жінці, що працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

 Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю, або наявністю дітей віком до 3-х років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда.

Граничні норми піднімання і переміщення вантажів жінками:

- при чергуванні з іншою роботою (2-х разів на годину – 10 кг),

- постійно протягом зміни – 7 кг.

 

Охорона праці молоді (глава 13)

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років.

За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Забороняється застосування праці неповнолітніх на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медогляду.

 Забороняється залучати працівників молодше 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Встановлюється скорочена тривалість робочого часу:

- для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;

- для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень;

- для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул – 24 години на тиждень.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день у зручний для них час.

 

Для неповнолітніх законодавством передбачено гранично допустимі норми піднімання та переміщення важких речей:

Число повних років	Тимчасова робота юнаки	Тимчасова робота дівчата	Тривала робота юнаки	Тривала робота дівчата
14 років	5 кг	2,5 кг	—	—
15 років	12 кг	6 кг	8,4 кг	4,2 кг
16 років	14 кг	7 кг	11,2 кг	5,6 кг
17 років	16 кг	8 кг	12,6 кг	6,3 кг

 

Охорона праці інвалідів (Закон України „Про охорону праці”, розділ 2, стаття 12)

У випадках, передбачених законодавством, власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.

 

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, які привели до втрати працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності

 

Розділ 5. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Страховими виплатами є грошові суми, які виплачує Фонд застрахованому чи особам, які виплачує у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та утриманцям померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових виплат на медичну та соціальну допомогу за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Це сума не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

 У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК (медико-соціальна експертна комісія), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності.

 У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності, а в разі смерті потерпілого – у місячний строк з дня смерті застрахованого особам, які мають на це право.