Тема 2.6. Основи патології ендокринної системи

ТА ОБМІНУ РЕЧОВИН

Лекція № 9. Характеристика захворювань ендокринної системи

та захворювань обміну речовин

Ендокринними залозами (органами) називають органи, які збудовані із специфічних клітин, і виробляють високоактивні біологічні речовини, що мають назву гормони, які беруть активну участь в обміні речовин в організмі людини. Кожна залоза виробляє свій специфічний гормон, кількість якого в організмі людини протягом доби повинна бути відповідною до його потреб. Збільшення або зменшення кількості гормонів в крові призводить до захворювань. Гормони із залоз безпосередньо надходять у кров крізь капіляри, яких багато в залозах. До ендокринних залоз належать:

Гіпофіз - знаходиться в черепі під півкулями мозку, керує діяльністю всіх ендокринних залоз за допомогою своїх гормонів.

Епіфіз або шишкоподібна залоза - знаходиться в черепі. Функції до кінця не з'ясовані. Має відношення до старіння організму (запускає «біологічний» годинник).

Щитовидна залоза - знаходиться на передній поверхні шиї. Виробляє гормон тиреоїдин, який впливає на обмін речовин.

Прищитовидні залози - впливають на водний та мінеральний обміни.

Тімус або позагрудинна залоза - центральний орган імунітету, виробляє Т- лімфоцити.

Підшлункова залоза - виконує 2 функції: екзокринну - виробляє травні ферменти (ліпазу, трипсин, глюкагон), які через вивідні протоки потрапляють до 12-ти палої кишки, і ендокринну - безпосередньо до крові виділяє гормон інсулін, який корегує рівень глюкози в крові і обмін вуглеводів.

Надниркові залози - виробляють гормони «стресу» - адреналін та інші, які впливають на рівень обміну речовин.

Статеві залози - у жінок - яєчники, у чоловіків – яєчки, вони відповідають за функцію розмноження людини, виробляють чоловічі та жіночі статеві гормони.

Порушення функцій ендокринної системи. В залежності від рівня ушкодження розрізняють такі порушення:

• порушення центральної регуляції на рівні кори та гіпоталамуса. Причини: розвиток запалювальних, або злоякісних процесів в гіпоталамусі або головному мозку, інфекції(дифтерія, менінгіт, туберкульоз, сифіліс);

• патологічні процеси в самих ендокринних залозах;

• порушення транспорту гормонів та їх метаболізму. Наприклад, при змінах у складі плазми крові деяких білків, які транспортують гормони.

Захворювання окремих залоз внутрішньої секреції

Порушення в роботі гіпофізу перетікають як:

• недостатність функції (гіпофункція) - це призводить до зниження реактивності організму, до дуже малого росту людини (карлик), до статевого недорозвинення.

• гіперфункція гіпофізу найчастіше буває при пухлинах. Вона супроводжується гігантизмом (акромегалія - непропорційне збільшення окремих частин тіла людини, особливо кінцівок).

Надниркові залози - порушення функції може проявлятися в вигляді:

• гіпофункції - частіше з'являється як наслідок перенесеної хвороби (наприклад, туберкульозу) або після довготривалого лікування кортикостероїдними (гормонами). Це захворювання відомо як хвороба Аддисона («бронзова» хвороба). Для неї характерно різке схуднення, швидка втомлюваність, темний колір шкіри, зниження всіх функцій, артеріального тиску;

• гіперфункції - можлива поява патологічного ожиріння (хвороба Іценко - Кушинга) або затримка в організмі натрію, води, солей калію та хрому, що призводить до парезів та судом (хвороба Конна)

Захворювання щитовидної залози перетікають як:

• гіпофункція - до неї призводять вроджені дефекти залози, запалювальні процеси, ураження залози радіоактивним йодом. Симптоми: затримка росту або мікседема (набряк шкіри, погана міміка, згасання статевої функції, зниження інтелекту, ламкість нігтів, випадення волосся). Особлива форма гіпотиреозу - ендемічний зоб, який пов”язаний із дефіцитом йоду в організмі (найчастіше зустрічається в окремих географічних місцях, горах - Альпи, Карпати, Гімалаї.)

• гіперфункція щитовидної залози призводить до тиреотоксикозу, найчастішим проявленням якого є дифузний токсичний зоб (Базедова хвороба). Симптоми: збільшення залози, витрішкуватість очей, тремтіння пальців, пітливість, підвищення психічної збудженості.

Порушення ендокринної функції підшлункової залози - пов'язане з недостатністю гормону інсуліну. Внаслідок чого порушуються всі види обміну речовин, особливо вуглеводного. Це порушення має назву - цукровий діабет.

Цукровий діабет – одне з найпоширеніших захворювань людини, що є гострою медико-соціальною проблемою, в зв’язку з важким перебігом, ранньою і стійкою інвалідизацією. В даний час він займає провідне місце після серцево–судинних та онкологічних захворювань. Щорічно число хворих на ЦД збільшується на 6-8%. Останніми роками спостерігається постійна тенденція до зростання захворюваності. Актуальність проблеми лікування хворих на ЦД пов’язана з широким його розповсюдженням, важкістю плину, частотою ускладнень. Однією з важливіших медико-соціальних і економічних проблем є ФР цих хворих.

В Україні зареєстровано понад мільйон хворих на ЦД. Однак, можна з впевненістю говорити про набагато більшу кількість хворих у дійсності. Захворювання переважно з’являється непомітно і часто проявляється лише тоді, коли вже є серйозні ураження судин, органів зору, нирок, серця.

МОЗ реалізовує комплексну програму «Цукровий діабет», основною метою якої є зниження кількості хворих, а також ускладнень, що виникають під час хвороби та призводять до інвалідності й смерті. МОЗ реалізуючі комплексну програму ставить перед собою мету – забезпечення хворих повноцінним життям.

Одною із основних причин виникнення ЦД – спадковість, неповноцінність бета-клітин (островків підшлункової залози), яка проявляється порушенням нормального утворення в них інсуліну, схильність до інфекційних уражень островків підшлункової залози з наступними незворотними змінами бета-клітин або виробленням до них антитіл (білків-глобулінів сироватки крові, утворюючих у відповідь на зміни структури бета-клітин). Наявність спадкової схильності до ЦД ще не означає, що така людина обов’язково захворіє ним, хоча ризик його виникнення у людей, батько або матір яких хворіли цим захворювання високий (від 30 до 60%).

Класифікація факторів ризику:

• вірусні інфекції (кір, епідемічний паротит, вірусний гепатит та ін);

• переїдання, особливо в умовах гіподинамії (мала фізична активність), яка призводить до ожиріння;

• зловживання солодким (цукерки, торти, солодкі вироби, солодкий чай);

• часті психоемоційні навантаження, стресові впливи;

• гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду, інсульт, тромбоз судин головного мозку;

• похилий вік;

• застосування деяких лікувальних засобів. В першу чергу глюкокортикоїдів (преднізолону, кортизону), сечогінних засобів, глюкози (внутрівенно).

Відповідно до кваліфікації ВООЗ розрізняють 2 основні типа ЦД: інсулінозалежний та інсулінонезалежний. ЦД першого типу раніше називали діабетом молодих, а ЦД другого типу - діабетом похилих або дорослих. Розподіл ЦД на два типа пов’язаний з тим, що з одного боку це різні по своєму походженню хвороби, а з іншого вони мають загальні ознаки - підвищений вміст цукру в крові, що і об’єднує їх в одну хворобу – ЦД. Він супроводжується збільшенням рівня глюкози в крові (гіперглікемія) і сечі (глюкозурія), збільшенням кількості сечі (поліурія) і підвищенням рівня молочної кислоти в крові.

Основні ознаки: постійна спрага, збільшений апетит, м'язова слабкість, шкірний свербіж. Можливі ускладнення - фурункульоз, гіпертонія, ендартереїт, ускладнення при вагітності та пологах.

Особливо небезпечними проявами цукрового діабету є :

• гіпоглікемічна кома - яка буває при передозуванні інсуліну;

• гіперглікемічна кома - як наслідок отруєння організму продуктами неповного окислення жирів (накопичення кетонових тіл - запах ацетону з рота). Тривалість життя хворих на ЦД, їх працездатність залежить в першу чергу від таких хронічних ускладнень, як ураження судин нирок, сітківки ока, розвитку інфаркту міокарда, інсульту, гангрени кінцівок, частота яких збільшується по мірі збільшення тривалості захворювання.

Одним із факторів, що обумовлює значний ріст захворюваності діабету і його ускладнень – недостатня фізична активність. Відомо, що фізична працездатність хворих на ЦД знижена порівняно із здоровими людьми. Встановлено позитивний вплив фізичних навантажень на хворих ЦД, оскільки в процесі м’язової роботи відбувається окислення жирів і вуглеводів. Головне в лікуванні ЦД - дієта та інсулінотерапія.

Порушення функції статевих залоз. Причини: запалювальні процеси, вплив іонізуючої радіації, спадковість, інфекційні захворювання. Часто призводять до безпліддя чоловічого та жіночого.

Порушення жирового обміну - маса тіла людини може бути нормальною, надлишковою або недостатньою. Ожиріння не буває без надлишку маси тіла за рахунок накопичення жиру, але поняття «надлишкова маса тіла» не рівнозначна ожирінню і має самостійне значення. Надлишок маси тіла може бути і за рахунок розвиненої мускулатури (наприклад у спортсменів), або за рахунок затримки в організмі рідини при деяких захворюваннях. Також і недостатня маса тіла має самостійне значення, якщо не досягає ступеня хвороби – білково-енергетичної недостатності ( наприклад у деяких спортсменів, у моделей ).

В медичній практиці для оцінки маси тіла використовують високоінформативний і простий показник - індекс маси тіла ( ІМТ ).

ІМТ = маса тіла : зріст (м ²)

Характеристика показників індексу маси тіла (ІМТ)

Нормальна маса тіла 20 – 24,9 кг/м ²

Надлишкова маса тіла 25 – 29, 9 кг/м ²

Ожиріння 1 ступеня (легке) 30 - 34,9 кг/м ²

Ожиріння 2 ступеня (помірне) 35 – 39,9 кг/м ²

Ожиріння 3 ступеня ( тяжке ) 40 кг/м ² і більше

Недостатня маса тіла менше 20 кг/м ²

В останні роки встановлено, що роль ожиріння, як фактору ризику у виникненні ряду хвороб залежить не тільки від ступеня і тривалості ожиріння, а і від характеру розподілення жиру в тілі. В залежності від локалізації жирових відкладень розрізняють:

• абдомінальне (вісцеральне) ожиріння, коли надлишок жиру здебільшого розташований на животі і верхній частині тулуба, а також в черевній порожнині, що більш характерно для чоловіків. Цей тип ожиріння підвищує вірогідність розвитку атеросклерозу та ішемічної хвороби та її 3-х головних факторів ризику – артеріальної гіпертензії, цукрового діабету 2-го типу і порушення жирового обміну;

• глютеофеморальне ( сідничо-стегнове ) ожиріння, коли надлишки жиру здебільшого розташовані на стегнах, сідницях і нижній частині тулуба, що найбільш характерно для жінок. Цей тип ожиріння не пов”язаний із ризиком виникнення вище означених серцево-судинних захворювань, якщо не поєднується із цукровим діабетом 2-го типу або артеріальною гіпертензією;

Задля розмежування ожиріння на 2 вищезгаданих типи визначають індекс талія/стегно (ІТБ). ІТБ – це відношення найменшого розміру талії до найбільшого розміру стегон (вимірюють на рівні сідниць). Якщо ІТБ більше 0,85 у жінок, та більше 0,95 у чоловіків – це абдомінальне ожиріння.

Припустимо також вимірювати тільки окружність талії. Визнано, що ризик розвитку порушень обміну речовин різко зростає при окружності талії у жінок – 88 см і більше, а у чоловіків – 102 см і більше.

Встановлено, що при зміні значень ІМТ від високих до середніх смертність знижується, але це зниження відбувається тільки до ІМТ – 22-23. При більш низьких значеннях ІМТ смертність починає збільшуватись за рахунок онкологічних захворювань, хронічних легеневих хвороб та серцево-судинних захворювань.