3. Правове забезпечення рийку праці
Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України «Про зайнятість населення», «Про Державну програму зайнятості населення на 2006—2009 роки», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про охорону праці», «Про освіту», «Про колективні договори і угоди», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих», Указом президента «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року», регіональними програмами зайнятості населення т. ін.
З
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» набрав чинності з 1 січня 2001 р. Його головною метою є посилення соціального захисту громадян, які залишилися без роботи, і надання гарантованих соціальних послуг.
Закон України «Про зайнятість населення» має головною метою забезпечення правового регулювання зайнятості населення у всіх її аспектах, включаючи і безробіття. Він відбиває жорсткі вимоги ринку, виходячи з головної: товаром на ринку праці є робоча сила. Закон України «Про зайнятість населення» було прийнято Верховною Радою УРСР 1 березня 1991 р. в числі перших ринкових законів, прийнятих на той час в Україні. Він складається з п'яти розділів і 35 статей. Відповідно до цього Закону реєстрація громадян як безробітних почалася з 1 липня 1991 р. Тому цю дату слід вважати офіційним визнанням фактичного існування ринку праці в Україні. З того часу Закон України «Про зайнятість населення» коригувався та доповнювався 7 разів.
Неодноразово в законах України вживається поняття «працездатні громадяни працездатного віку». Критерії цих понять визначаються законодавче і подані в ст. 188 Кодексу законів про працю України.
Крім перелічених, до інших нормотворчих документів, які в різній мірі мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, слід також віднести Закони України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про підприємство в Україні», «Про охорону праці», «Про професійні спілки», «Про колективні трудові спори» та ін. Однак, навіть цей перелік законодавчих актів переконує в безумовній необхідності й складності досягти повної узгодженості між ними та Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Крім законодавчих актів, які регулюють зайнятість населення, є низка нормотворчих актів зазначеного спрямування нижчого рівня (крім уже наведених), які конкретизують, регламентують і визначають механізм діяльності державних органів з окремих питань. До них належать постанови Кабінету міністрів України про затвердження положень: «Про державну службу .зайнятості»; «Про організацію оплачуваних громадських робіт»; «Про Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття»; «Про державну інспекцію праці Міністерства праці України»; «Про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення».
Окремі питання державного регулювання зайнятості населення регулюються наказами Міністерства праці і соціальної політики. Це — «Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», «Порядок надання матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні», «Допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» тощо. Контроль за виконанням численних нормотворчих актів щодо зайнятості населення здійснює Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, утворена в системі ДСЗ. Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про зайнятість населення» складається з інспекції Державного центру зайнятості та обласних, Київської і Севастопольської міських інспекцій.
До системи законодавчо-нормативних документів входять також Генеральна та галузеві (тарифні) угоди, колективні договори та інші правові акти. Багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів— роботодавців і найманих робітників при посередництві держави.
Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринку праці - це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами. Нормативно-методичні документи можуть бути такі: нормативно-довідкові документи, документи організаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичного характеру; документи технічного, техніко-економічного та економічного характеру.
До документів організаційно-методичного та методичного характеру відносяться: комплексні цільові програми; положення з формування регіональних програм зайнятості; програми профорієнтаційної роботи; положення про врегулювання трудових взаємовідносин; положення про оплату та стимулювання праці; інструкції про дотримання правил техніки безпеки. Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом є положення про підрозділи та посадові інструкції. Право громадян на працю реалізується шляхом укладання трудового договору.