Лк№10

Правове забезпечення ринку праці. Органи державного впливу на ринок праці

1. Інфраструктура ринку праці.

2. Органи державного впливу на ринок праці.

3. Правове забезпечення ринку праці. Самостійно доопрацювати.

Література: Волкова О.В. «Ринок праці», 2007 рік видання. Тема № 3 «Інфраструктура ринку

праці».

Петюх В.М. «Ринок праці», 1999 рік видання. Розділ 7.

1. Інфраструктура ринку праці

Інфраструктура - це сукупність галузей господарства та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки. В сучасній економічній літературі виділяють поняття як «виробнича інфраструктура» та «соціальна інфраструктура».

Інфраструктура ринку праці займає провідне місце серед інших видів інфраструктур і вона забезпечує виробництво, соціальну сферу, банківську систему, систему страхування, державні установи кваліфікованими робітниками та сприяє соціальному та економічному розвиткові країни.

Інфраструктура ринку праці - це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управління міграційними процесами в країні.

При цьому об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці, правомірно поділити на дві групи:

1. організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці,

2. нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці.

При цьому основною задачею інфраструктури ринку праці є підвищити гнучкість та ефектив­ність функціонування ринку праці за рахунок:

• розповсюдження інформації, яка забезпечить скорочення часу пошуку вакансій безробітними, сприятиме найму роботодавцями працівників, що відповідають їх вимогам, яка б дозволила працівникам знайти робоче місце з відповідними умовами праці і бажаним рівнем заробітної плати;

• професійного консультування і навчання безробітних новим професіям та спеціальностям;

• квотування робочих місць тим, хто об'єктивно не здатен конкурувати на рівних на ринку праці; організації і сприяння розширенню сфери докладання праці;

• утримання масових звільнень і запобігання масовому безробіттю;

• розвитку і раціоналізації фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринку праці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення:

• розробки і наукового обгрунтування заходів державної політики зайнятості населення та контролю за їх реалізацією.

2. Органи державного впливу на ринок праці.

До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівня; недер­жавні заклади сприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають дер­жавні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.

1

Система органів державного управління ринком праці включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади.

Законодавча вітка влади представлена Верховною Радою України, відповідає за підготовку та прийняття законодавчих актів з формування та регулювання ринку праці.

Виконавча влада, представлена в Україні Кабінетом Міністрів України, реалізує виконання законів. Кабінет Міністрів України (уряд) формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань.

Судові органи влади здійснюють правосуддя, вирішеная конфліктів на ринку праці. До судової влади належать Конституційний, Верховний та Арбітражний суди, а також Міністерство юстиції.

Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, що працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя. Одним із основних завдань Міністерства праці та соціальної політики України є: регулювання ринку праці та зайнятості населення.

Міністерству праці та соціальної політики України підпорядковуються такі установи, як Державна служба зайнятості України, Національна академія праці, Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін.

Головна роль в управлінні ринком праці належить Державній службі зайнятості .Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування утворено для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок: асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України; зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; коштів служби зайнятості, отриманих за надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Поряд із Міністерством праці та соціальної політики України функції управління ринком праці виконують інші міністерства та відомства України, такі як Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет з молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я, підлеглі їм об'єднання, п ідприемства, установи та організації.

Наукові дослідження з питань розвитку ринку праці України проводяться співробітниками Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки, Інституту економіко-правових досліджень НАН України у м. Донецьку, Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин у м. Луганську та ін.

Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в України, керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдинодержавну політику в галузі підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств та відомств у цій галузі та ін.

Галузеві міністерства та відомства України в сфері управління ринком праці: створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання: визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств і ін.

Регіональні ланки системи управління ринком праці вирішують завдання забезпечення надійного функціонування обласних, районних і міських систем обліку, планування і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності 'їх використання.

До недержавних організацій, що забезпечують формування та розвиток ринку праці відносяться кадрові агентства, трудові колективи та профспілки підприємств.

Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади до їх складу входять професійні спілки та їх об'єднання, а також організації роботодавців та їх об'єднання. Роль інститутів соціального партнерства на ринку праці розкривається самим визначенням соціального партнерства. Соціальне партнерство розглядається як система правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур (заходів), які спрямовані на забезпечення взаємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств (організацій). Соціальне партнерство — система колективних відносин між найманими працівниками, ро­ботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Сторонами соціального партнерства є професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування.

Метою соціального партнерства є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життєвого рівня сторін.

Професійні спілки беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України.

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.

Організація роботодавців — громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів. Для виконання своїх статутних завдань організації роботодавців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них. Об'єднання організацій роботодавців — неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців.

Розглянуті органи державної влади є інститутами інфраструктури на ринку праці. Крім них до інститутів інфраструктури належать: пенсійний фонд; відділи (управління) праці та соціальної політики в областях і містах; Комітет по нагляду за охороною праці; Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори; фонд соціального страхування; міграційні служби; комерційні кадрові агентства — нове явище в сфері обслуговування кадрової роботи в Україні, — які виникли внаслідок виокремлення функцій добору провідного персоналу (керівників і спеціалістів) в особливий ряд інфраструктурних організацій; державний фонд сприяння підприємництву; фонди милосердя; центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.