Іv. Захист цивільних прав

Способами цивільного захисту можуть бути:

• визнання права

• визнання правочину недійсним

• припинення дії, яка порушує право

• відновлення становища, яке існувало до порушення

• примусове виконання обов’язку в натурі

• зміна правовідношення

• припинення правовідношення

• відшкодування збитків та ін. способи відшкодування майнової шкоди

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди

• визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади

Моральна шкода полягає:

• у фізичному болі та стражданні

• у душевних стражданнях

• у душевних стражданнях у зв’язку зі знищенням чи пошкодження майна

• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

ІІІ. Позовна давність.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Скорочена позовна давність (1 рік):

• про стягнення неустойки

• про спростування недостовірної інформації, поданої у ЗМІ

• у зв’язку з недоліками проданого товару

• про розірвання договору дарування

• про оскарження дій виконавця заповіту

• у зв’язку з перевезенням багажу, пошти.

Позовна давність зупиняється:

• якщо пред’явленню позову перешкоджало надзвичайні або невідворотні події

• у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на законних підставах

• у разі зупинення дії закону або ін. нормативно-правового акту, який регулює відповідні відносини

• якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних сил України або в інших, створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені у воєнний стан

Позовна давність не поширюється:

• на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав

• на вимогу вкладника до банка про видачу вкладу

• на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін. ушкодженням здоров’я або смерті

• на вимогу власника або ін. особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади ,яким порушено його право власності або ін. речове право

• на вимогу страхувальника до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

ІV. Право власності в Україні.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі ін. осіб. Власникові належать права володіння користування та розпоряджання своїм майном.

Суб’єктами право власності в Україні є Український народ, фізичні та юридичні особи, ін. учасники цивільних відносин, які є рівними перед законом.

Закон забороняє власнику використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Особа може бути позбавлена права власності лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У ЦК України врегульовані питання набуття права власності на знахідку, бездоглядну тварину, скарб і т.п.

Підставами припинення права власності:

1. відчуження власником свого майна

2. відмови власника від права власності

3. припинення права власності за законом (якщо річ не може належати цій особі)

4. знищення майна

5. викупу пам’яток історії та культури

6. викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю

7. викупу нерухомого майна у зв’язку із суспільною необхідністю

8. звернення щодо стягнення на майно за зобов’язанням власника

9. реквізиції

10. конфіскації

11. ліквідації юридичної особи чи смерті власника

Реквізиція – примусове відчуження майна у власника у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за ін. надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності (за умови відшкодування його вартості).

Конфіскація – це позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення, що застосовується до особи. Конфісковане майно у власність держави безоплатно.

Спільна часткова власність – це власність двох чи більше осіб із визначенням частки кожної з них у права власності.

Спільна сумісна власність – це власність двох або більше осіб без визначення частки кожного (майно набуте подружжям).

Захист:

• власник майна звертається до суду

• має право на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на ін. об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та ін. законами.

Право інтелектуальної власності становить особисті немайнові або майнові права інтелектуальної власності (літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляція даних (база даних); фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральний мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці).

Суб’єктами є творець об’єкта права інтелектуальної власності та ін. особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Немайнові права інтелектуальної власності:

• право на визначення людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності

• право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може надати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності

• ін. особисті права інтелектуальної власності.

Майновими права інтелектуальної власності (ПІВ) є:

• право на використання ПІВ

• виключне право дозволяти використовувати об’єкти ПІВ

• право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта ПІВ, в тому числі забороняти таке використання

• ін. майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, майнові – згідно законом.

Якщо об’єкт ПІВ створений у зв’язку з виконанням трудового договору – праву у працівника у випадках передбачених законом, частково немайнові права можуть знаходитись у юридичної чи фізичної особи, у якої працює працівник.

Майнові – працівники та юридичні або фізичні особи, де він працює, спільно, якщо ін. не передбачене законом.

Якщо на замовлення: то немайнові працівникові (в окремих випадках спільні). Майнові – спільно.

Суд у випадках порушення ПІВ може:

• зупинення пропуску через митний контроль товарів чи імпорт

• вилучення з цивільного обороту товарів

• вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь виробництва товарів

• застосування разового грошового стягнення

• у публікуванні у ЗМІ відомостей про порушення ПІВ та зміст судового рішення.

Зобов’язальне право – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь ін. сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має дію вимагати від боржника виконання його обов’язку. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Підстави виникнення зобов’язання:

1. договори

2. створення об’єктів ПІВ

3. завдання майнової та моральної шкоди.

Зобов’язання:

• договірні (купівля-продаж, дарування, рента та ін.)

• недоговірні (публічна обіцянка винагороди, рятування здоров’я та життя, відшкодування збитків, створення загрози життю, здоров’ю).

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Виконання зобов’язань може забезпечуватися неустойкою (штраф, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Штраф (% від суми невиконаного зобов’язання), пена (% від суми боргу), договір поруки (поручитель відповідає перед кредитором), гарантія (банк, ін. фінансова установа), завдаток, застава.