Ііі. Об’єкти цивільних правовідносин

Об’єкти цивільних правовідносин – є конкретні блага, з приводу яких суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Цивільні права та обов’язки – це такі права та обов’язки, які виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав і обов’язків:

• договори та інші правочини

• створення літературних, художніх творів, винаходів та ін. результати інтелектуальної та творчої діяльності

• завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі

• ін.. юридичні факти

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.(одно-, дво-, багатосторонні правочини (договори)).

Правочини можуть бути в усній або в письмовій формі.

У письмовій формі належить учинити:

• правочини між юридичними особами

• між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, визначених законодавством

• правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

• ін. правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Інколи необхідне нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину.

Розрізняють нікчемні правочини – визнані законом недійсними без рішення суду;оспорювані правочині – одна з сторін заперечує його дійсність (за рішенням суду). Фіктивний – вчинено без наміру створення правових наслідків – визначається судом недійсним. Удаваний вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Суб’єктивні цивільні права можуть здійснюватися особою як особисто, так і через представників.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені ін. сторони, яку вона представляє. (В результаті договору).

Представник має здійснювати свої повноваження особисто. (може передавати повноваження частково ін. особі, якщо це необхідно) – повинен повідомити особу.

Розрізняють представництво:

1. за законом

2. комерційне представництво (представництво підприємств при укладанні договорів у сфері підприємницької діяльності, може бути підтверджено письмовим договором між ним та особою, яку він представляє або довіреністю)

3. представництво за довіреністю

Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, передбаченій законом.

Довіреність військовослужбовця (може бути засвідчена командиром).

Довіреність на одержання стипендії, пенсії, аліментів та ін. платежів може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається тощо.

Довіреність від юридичної особи видається органом або ін. особою, уповноваженою на це установчими документами, та скріплюється печаткою юридичної особи.

Термін дії фіксується у довіреності, якщо немає, то дійсна до припинення дії. Довіреність, у якій не зазначена дата її визначення, ЦК України визначається нікчемною.

Згідно закону, представництво за довіреністю припиняється:

1. закінчення терміну дії договореності

2. скасування довіреності особою, яка її видала

3. відмови представника від учинення дій, що були визначені довіреністю

4. ліквідації юридичної особи, яка видала довіреність

5. ліквідації юридичної особи, якій видана довіреність

6. смерть особи, яка видала довіреність

7. смерть особи, якій видана довіреність (визнана її недієздатність).