Ясперс к.

Людина – істота, яка не тільки є, але і знає, що вона є. Впевнена в своїх силах, вона досліджує оточуючий її світ і змінює його за визначеним планом. Вона вирвалась з природного процесу, який завжди залишається лише неусвідомленим повторенням незмінного; вона – істота, яка не може бути повністю визнана як буття, а ще вільно вирішує, що вона є: людина – це дух, ситуація справжньої людини – її духовна ситуація. Той, хто хоче з’ясувати цю ситуацію як ситуацію сучасну, порушує питання: як до цього часу сприймалась ситуація людини? Як виникла сучасна ситуація? Що означає взагалі «ситуація»? В яких аспектах вона проявляється? Яка відповідь дається сьогодні на питання про людське буття? Яке майбутнє чекає на людину? Чим ясніше пощастить відповісти на ці питання і ми опинимося біля тієї межі, при зіткненні з якою людина пробуджується до розуміння себе як самотньої істоти. (…)

Ясперс К. Духовна ситуація часу

Кримський с.Б.

…особистість не одиничне і навіть не особливе, але монадне утворення, адже вона може репрезентувати увесь всесвіт, стислий в межах конкретного індивідуума. Із наростанням щільності соціальних зв’язків в ХХ столітті ефект монадності став надбанням не тільки вождів та пророків (як це було в минулому, але й багатьох людей за межами істеблішменту сучасної цивілізації. Здатність репрезентувати свій час, свій народ, національну культуру, соціум притаманна всім, хоч і реалізується в міру конституювання особистості та її духовного розвитку.

…Гасло соборності, авторитарності колективного, партійного фактору суспільно-політичного життя починає тіснитися гаслом особистої репрезентації соціуму. Принцип плеяди (колективу) доповнюється принципом монади. В ціннісній свідомості людей ХХ століття такі монадні особистості, як М. Ганді і М. Кінг, Я. Корчак і мати Марія, А. Сахаров і О. Солженіцин важать значно більше, ніж наймасовіші політичні партії. Сама особистість в її монадному здійсненні набуває функцію автопортрету людської спільноти.

Кримський С.Б. Контури духовності:нові контексти ідентифікації.

Свідомість: її походження та сутність Кант і.

• 18. Що таке об’єктивна єдність самосвідомості?

• Трансцендентальна єдність аперцепції є тією єдністю, завдяки якій все дане у спогляданні багатогранне об’єднується в понятті про об’єкт. Тому воно зветься об’єктивним, і його слід відрізняти від суб’єктивної єдності свідомості, що являє собою визначення внутрішнього почуття, через яке згадана багатогранність у спогляданні емпірично надається для такого зв’язку. Чи можу я емпірично усвідомлювати багатогранність як водночас існуюче або наступне – це залежить від обставин або емпіричних умов. Тому емпірична єдність свідомості через асоціації уявлення само є явищем і цілком випадково. Чиста ж форма споглядання у часі, просто як споглядання взагалі, що містить в собі дану різноманітність, підкорена першопочатковій єдності свідомості тільки тому, що різноманітне у спогляданні необхідно відноситься до одного і того ж я мислю; відповідно, вона підкорена першопочатковій єдності свідомості завдяки чистому синтезу розсудку, а priori що лежить в основі емпіричного синтезу. Тільки ця першопочаткова єдність має об’єктивну значимість, між тим як емпірична єдність апперцепції, яку ми тут зараз не розглядаємо і яка до того ж є лише похідною від першої єдності при даних конкретних умовах, має лише суб’єктивну значимість. Один поєднує уяву про те чи інше слово з однією річчю, а інший – з іншою; при цьому єдність свідомості в тому, що має емпіричний характер, не необхідно і не має всезагальної значимості у відношенні того, що дане.

Кант І. Критика чистого розуму.