3. Факторингові операції банків

Факторингом є операція, яка передбачає відступлення першого кредитора іншій особі (фактору) права вимоги боргу третьої особи за поставлені товари або надані послуги з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів. Така операція здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за відповідну плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові свою дебіторську заборгованість.

Мета факторингу – усунення ризику, що є невід’ємною частиною будь-якої операції. Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору банк зобов’язується сплатити суму переданих вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому і полягає різниця між факторингом і банківською гарантією.

Учасниками факторингової операції можуть бути:

- банк або факторингова компанія (фактор);

- клієнт (постачальник товару, кредитор) – фірма, що укладає угоду з банком або компанією;

- підприємство (позичальник) – фірма-покупець товару.

Факторингові операції можна класифікувати за багатьма ознаками:

а) за сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, факторинг поділяють на:

- внутрішній;

- зовнішній (міжнародний).

б) залежно від того чи повідомлений боржник про факторингову операцію розрізняють факторинг:

- відкритий;

- закритий.

в) залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальником, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють факторинг:

- з правом регресу;

- без права регресу.

г) за набором послуг, що включає факторинг, він може бути:

- з повним набором послуг;

- з частковим набором послуг.

д) залежно від охоплення факторингом перевідступлення пос­тачальником боргових вимог розрізняють факторинг:

- з перевідступленням усіх боргів;

- з перевідступленням визначеної частки боргів.

е) залежно від порядку оплати боргових вимог розрізняють факторинг:

- з попередньою оплатою;

- без попередньої оплати.

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату. Розмір плати, зокрема, залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також від строку перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем.

Плата за факторингове обслуговування включає:

• комісію за послуги у розмірі визначеного договором процента від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;

• процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

4. Форфейтингові операції банків

Форфейтування – це купівля зобов’язань, погашення яких припадає на деякий час у майбутньому та які виникають у процесі постачання товарів і послуг без обороту на будь-якого попереднього боржника. Тобто, покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання (форфейтинге) відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. На відміну від факторингу, форфейтинг є одноразовою операцією, пов’язаною із стягненням коштів шляхом перепродажу придбаних прав на товари і послуги.

У результаті форфейтування заборгованість покупця та товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу й урахування векселів (із їх індосаментом на користь банку).

Переваги форфейтування для експортера пов’язані з повним перенесенням валютних, комерційних, політичних, переказних й інших видів ризику на форфейтера (банк чи спеціалізовану компанію), що робить форфейтування найбільш вигідним для продавця. Форфейтингова заборгованість часто гарантується у формі аваля або безумовної і безвідзивної банківської гарантії.