1 Михайлепко II. II., Кондратьеш я. Ю. Історія міліції украпім у документах і мате­ріалах у 3 т. — к, 1997 — т. 2 — с 354—380; к. 2000 — т. 3. — с 553—581

ви

• Українська Головна Визвольна Гала / Документи Нью-Йорк — Київ — Л. I^і С 35. 41; // Літопис УПА У 8 т — УГВР — Т. 1. (1944—1945) — Л., 1992.

337

Розділ 4. Держава і право Укриши в роки Великої Ьітчи.оіяної тини

в изнання німецьким урядом незалежної Української держави, інші політичні угрупування були готові до співробітництва в Німеччи­ною проти більшовизму, навіть без умов до Німеччини стосовно ви­знання незалежності України. Шукаючи активних союзників серед націоналістичних сил, нацистське керівництво звільнило у вересні 1944 р. з концтаборів С. Бандеру, А. Мельника, Я. Стецька та їхніх прибічників, але їх вплив на події в Україні був дуже обмежений, до того ж відчувши на собі нацистську владу більшість українсько­го населення не вірило в «нову» політику Німеччини стосовно укра­їнського питання.

У лютому 1945 р. німецьке командування в стані розпачу и по­шуках нових союзників, а особливо додаткових людських ресурсів на фронті, взяло курс на створення на основі Українського націо­нального комітету (Краківського) так званого загальноукраїнського політичного центру. 12 березня 1945 р. було створено Український національний комітет (УНК), головою якого став II. Шандрук, за­ступниками голови В. Кутійонич та О. Симененко — українські ко-

іраціоністи які активно співпрацювали з окупаційною адмініст­рацією. В той же день німецький уряд визнав УНК як український представницький орган, який «мас право своє настановлення до майбутнього України заступати та у відозвах і маніфестах прого­лошувати». 17 березня була ухвалена декларація про створення Української Національної Армії (УНА) та призначення її команду­вача — генерал-иоручника П. Шандрука. Створення УНА підтри­мав голова УНР в екзилі А. Лівицький¹.

Наказом П. Шандрука дивізія СС «Галичина» була підпоряд-

иіа під його командування і отримала назву «Перша Українська дивізія», почалось формування другої дивізії. Таким чином, виник­ли маріонетковий «уряд» та «армія» що так і не були серйозно сприйняті, ні нацистським керівництвом, ні військовим команду­ванням вермахту.

З падінням Третього рейху припинив свос існування і Україн­ський національний комітет, а решта військових формувань разом з «комітетом» здалася англо-американським військам і були інтер­новані в місті Ріміні (Італія).

¹ Янимоаии І>. Збройні Сили України Нарис історії. — Л. ІОІЛі. — С 210 338

7. Основні риси право

§ 7. Основні ріпи права

сновні зміни в правовій системі Української РСР здійсню­вались головним чином відповідно до змін і доповнень у загальносоюзному законодавстві, що обумовлювалися надзвичайними обставинами режиму воєнного стану, які вимагали максимальної централізації всього державного механізму з метою перетворення всієї країни в єдиний во­єнний табір. Централізація обумовлювалася також процесом фор­мування ще у довоєнний період адміністративно-командної держа­вної системи, за якою встановлення основ законодавства, а по суті всього законодавства про судоустрій та судочинство, цивільного та кримінального права перебувало у віданні Союзу РСР. Крім норм, що були прийняті на основі загальносоюзного законодавства зако­нодавчими та виконавчо-розиорядчими органами Української РСР, в період війни набули чинності також деякі нормативні акти роепу-канського значення, які певним чином впливали на законодавст­ва вове життя У РСР.

Перебудова правової системи Української РСР здіііснювалась на основі правової доктрини, принципів, що склалися у довоєнний час і відповідали особливостям правового режиму сталінізму, тота-іризму.

Найбільш істотні зміни і доповнення, крім законодавства в га-конституційного (державного) і адміністративного права, від-іся в галузях цивільного, трудового, земельного і колгоспного лконодавства, кримінального права та процесу.

Адміністративне право. У надзвичайних умовах воєнного стану і, особливо, стану облоги важливого значення набуває ад­міністративне право, характерними рисами якого були: поширення адміністративної влади надзвичайних (воєнних) органів, розширен­ня предмета правового регулювання, підвищення санкцій за неви­конання розпоряджень та ін. В умовах сталінською режиму норми ністративного законодавства мали репресивний, конфіскацій-шнй характер, що в умовах війни набуло більш виразного значення. Стан облоги, як і подібний до нього стан прифронтової смуги, впроваджувався як додатковий до воєнного стану, застосовувався ша всій території України і відмінявся у процесі пересування фронту. В умовах стану облоги деякі функції державної влади на­лежали воєнним органам в особі військового коменданта. Повік авенни воєнних властен порівняно а посиним ставом збільшилися,

:■■•!

Розділ 4. Держава і прала України я роки Великої Вітчизняної шини

д ля чого » розпорядженні військового коменданта були війська внутрішньої охорони НКВС, міліція й добровільні мілітарні форму­вання. При облозі дозволялося застосовувати до порушників поряд­ку крайні міри, аж до розстрілу на місці злочину.

Деякі заходи адміністративного порядку (зокрема, виселення населення з 25-километрової прифронтової смуги) часто мали від­крито репресивний характер і навіть забарвлення геноциду. Поста­новами ДКО СРСР від 12 травня та 2 червня 1944 р. з Криму було депортовано у Середню Азію понад 200 тис. кримських татар. У1944—1945 рр. з Західної України було депортовано до Сибіру понад ЗО тис. громадян.

Цивільне право. Правове регулювання питань власності на­передодні війни характеризувалося встановленням абсолютного па­нування державної власності на засоби та знаряддя виробництва Умови воєнного часу не внесли нічого суттєво нового в побудову ін­ституту соціалістичної власності.

Війна поставила на порядок денний також питання захисту права особистої власності. У процесі бойових дій багато власників тимчасово не могли володіти своїм майном. Повернення власників на звільнену територію надало їм можливість розшукувати і повер­тати своє майно. Спори про повернення майна стали однією з основ­них категорій цивільних справ у судах. На вирішення цих проблем були спрямовані директивний лист Раднаркому УРСР від 20 серп­ня 1943 р. «Про повернення власникам худоби та іншого майна в місцевостях, визволених від німецько-фашистської окупації» та постанова пленуму Верховного Суду СРСР від 7 жовтня 1943 р.

В умовах війни відповідно до принципу єдності державної власності, основні знаряддя виробництва могли переходити від од­ного державного органу до іншого лише в порядку передачі, що ґрунтувалося на розпорядженні відповідних дрржавних та госпо­дарських органів. Водночас були дещо розширені права господар­ських наркоматів та спрощено порядок передачі майна між держа­вними підприємствами та організаціями.

Принцип єдності державної власності в деяких випадках на­дав можливість використовувати державне майно не тим органам, за якими воно було закріплене, а тим, що включили його на закон­них засадах у свою промислову базу¹. Згідно з правилами Наркома­ту фінансів СРСР при інвентаризації на баланс відбудованого під­приємства заносились всі матеріальні цінності, які перебували на його території, незалежно від того, чи були вони на його балансі ра-

¹ Советское право а лериод Воликой Отєчрств^нной войньї — М, 1948. — Ч. 1. — С З