Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте суспільно-політичні та історичні умови в Україні в XIV – XVI ст.

2. Хто й коли увів термін «Відродження»? Що він означає?

3. З’ясуйте зміст понять «реформація», «гуманізм».

4. Охарактеризуйте розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні.

5. Як саме проявилися реформаторські ідеї на теренах України?

6. Охарактеризуйте діяльність українських гуманістів Ю. Дрогобича, П. Русина, С. Оріховського та ін.

7. Що таке братства й коли вони починають виникати в Україні?

8. Коли й ким була заснована Острозька академія? За якою системою в ній здійснювалося навчання?

9. Хто був першим ректором Острозької академії?

10. Укажіть основне призначення полемічної літератури.

11. Охарактеризуйте творчість найвідоміших українських полемістів – Г. Смотрицького, М. Смотрицького, І. Вишенського, Х. Філалета та ін.

12. Назвіть їхніх опонентів з католицького та греко-католицького табору.

13. Коли виникло книгодрукування в Європі? Кому належить авторство цього відкриття?

14. Коли з’явилися перші кирилічні книги в Україні? Охарактеризуйте внесок Ш. Фіоля та Ф. Скорини у розвиток книгодрукування в Україні.

15. Охарактеризуйте внесок І.Федорова у розвиток книгодрукування в Україні.

16. Розкрийте значення Острозької Біблії. Де й коли вона була надрукована?

17. Чим знамените Пересопницьке Євангеліє?

18. Які західноєвропейські стилі позначилися на архітектурі України XIV – XVI ст.

19. Назвіть пам’ятки ренесансної архітектури у Львові.

20. Назвіть пам’ятки готичної архітектури в Західній Україні.

21. Назвіть найвідоміші ікони періоду Відродження.

22. Які світські жанри живопису зароджуються в Україні в період Відродження?

Тема 5. Феномен українського бароко (хvіі – хvііі ст.)

План

1. Суспільно-політична ситуація в Україні у ХVІІ – ХVІІІ ст.

2. Ідейні та естетичні засади бароко. Своєрідність формування українського бароко.

3. Розвиток освіти й науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

4. Література, усна народна творчість і театр епохи бароко. Музика: творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

5. Бароко в архітектурі й живописі України. Український портретний живопис.

Література: [3, с.134–162], [4, с. 214–270], [5, с. 180–204], [8, с. 162–182]

Словник: бароко, козацьке бароко, мазепинське бароко, теоцентризм, партесний спів, козацькі літописи, шкільна драма, вертеп, інтермедія, інтерлюдія, епіграми, панегірики, акровірші, фігурно-візуальна поезія, думи, історичні пісні, філософія серця, іконостас, жовківський художній осередок.

Методичні рекомендації

Розвиток української культури у ХVІІ – ХVІІІ ст. був зумовлений складними суспільно-політичними умовами, що були спричинені національно-визвольною боротьбою та її наслідками. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. Україною прокотилась низка селянсько-козацьких повстань під проводом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Тараса Федоровича, Івана Сулими. Кульмінаційною точкою боротьби українського народу за власне самовизначення стала національно-визвольна війна 1648 – 1654 рр. під проводом Б. Хмельницького, спрямована на створення незалежної української держави. Зазначені історичні події стали живильним середовищем для появи і подальшого поступу у другій половині ХVІІ ст. барокової культури.

Вивчаючи друге питання, слід звернути увагу на те, чим було бароко – одним з напрямів у мистецтві чи культурно-історичною епохою. Більшість сучасних дослідників вважають бароко новою епохою європейської культури, що прийшла після кризи Відродження. Бароко охопило всі сфери духовного життя суспільства. Серед країн православно-слов’янського регіону Бароко найраніше почало розвиватися і набуло найвищого розвитку саме в Україні, де воно проіснувало близько двохсот років і знаменувало розквіт культури, передусім літератури, архітектури, освіти. До цього призвели такі чинники: 1) саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до врівноваження різних начал, людській душі; 2) в цей час в Україні було відроджено державність, що всіляко сприяло розвиткові культури, особливо за часів Мазепи.

Розглядаючи третє питання, слід наголосити, що розвиток культури цього часу спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти, що досягла в Гетьманщині високого рівня. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним центром України майже упродовж двох стріч була Києво-Могилянська академія, створена в 1632 р. митрополитом Петром Могилою шляхом об’єднання школи при Києво-Печерській лаврі та Київської братської школи. 1658 р. гетьман Іван Виговський підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі – свобода віросповідання і статус вищої школи для Колеґії, тобто статус Академії. Києво-Могилянська академія стала першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом.

Розгляд четвертого питання дає ширший матеріал для аналізу проявів бароко духовній культурі. Література цього періоду відрізняється багатством тематики і жанрів. Найвищого розквіту сягнула барокова поезія (полемічні, морально-дидактичні, філософські, сатирично-гумористичні вірші, панегірики, епіграми). Найвідомішим майстром усіх можливих різновидів курйозних віршів був Іван Величковський (бл. 1650 – 1701) – один із найоригінальніших барокових поетів, автор поетичної збірки «Млеко». Але найяскравішим представником українського бароко став Григорій Сковорода (1722—1794) – видатний філософ, мислитель-гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Найвідомішою збіркою поезій Г. Сковороди є «Сад божественних пісень», у якій виявляються конкретні ознаки барокового стилю. Основним осередком барокової поезії стала Києво-Могилянська академія. На 70-ті рр. ХVІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає розквіт шкільної драми. До середини ХVІІІ ст. в Україні існувало близько 30 драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. Їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями – студенти. Значної популярності набули інтермедії – короткі одноактні вистави, що виконувались між частинами шкільної драми. Найвідоміші автори інтермедій – Якуб Гаватович та Георгій Кониський.

Динамічна і драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів. Провідним жанром став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Музичною столицею Лівобережжя і місцем підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів – гетьманська резиденція ХVІІІ ст. Тут у 1738 р. було створено спеціальну музичну школу, яка підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньовідомі композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель.

Розглядаючи останнє питання, потрібно відзначити, що архітектура цього періоду розвивалась на ґрунті вітчизняної традиції та увібрала в себе барокові риси. Стиль бароко з характерним для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією і багатством форм, гармонійністю і пишністю, декоративними можливостями якнайкраще відповідав піднесенню національної свідомості. Українську архітектуру цієї доби називають козацьким бароко, що підкреслює своєрідність її мистецьких форм і національний колорит. Великим меценатом українського мистецтва, зокрема барокової архітектури був І. Мазепа.

Наприкінці ХVІІ ст. бароко поширюється і в образотворче мистецтво, де помітне місце займає іконопис, гравіювання, світський живопис. Світський портрет представлений у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст відповідно до типів соціального поділу суспільства (міщанство, духовенство, шляхта, козацтво).

Глибинна специфіка українського бароко полягає у його прямій і безпосередній пов’язаності із середньовічною культурою Київської Русі. Про це свідчить перевага духовних тем і мотивів у бароковій культурі, та й творцями його були переважно духовні особи. Іншою особливістю українського бароко було те, що притаманна бароко трагічність світосприйняття витісняється на задній план, а провідне місце займає героїко-романтична проблема та життєствердне сприйняття дійсності.