Питання для самоконтролю

1. Що впливає на участь (або неучасть) громадянина в політичних процесах?

2. Від чого залежить процес входження людини в політику?

3. Чим відрізняються політичні еліти I, II, III та IV генерацій в Україні?

4. Що характеризує ,,номенклатурний принцип’’формування еліти в СРСР?

5. Частина сучасних політологів вважають, що ,,українська правляча верхівка’’ виступає як ,,формальна політична еліта’’ (Аргументуйте свою крапку зору).

Тематика доповідей та рефератів

1. Політичні еліти в Україні на різних етапах історичного розвитку.

2. Політична еліта I генерації та її вплив на хід історичного розвитку (XIII-XVI ст.).

3. Політична еліта II генерації та її вплив на хід історичного розвитку (1648р. до кінця XVIII ст.).

4. Політична еліта III генерації (бездержавна, народницька).

5. Політична еліта IV генерації (українська радянська еліта).

Бібліографічний список

Обов’язкова література: 2; 3; 5; 6; 7; 10; 12.

Додаткова література: 86; 87; 88; 89; 90; 91; 92; 93; 95; 97; 99.

Тема 8: Політична культура і соціалізація

Мета роботи: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про:

• поняття та сутність політичної культури її структуру, функції і фактори формування;

• особливості політичної культури української суспільства;

• сутність та етапи політичної соціалізації.

План

1. Поняття та сутність політичної культури. Структура політичної культури.

2. Функції політичної культури. Суб’єкти і фактори формування політичної культури.

3. Особливості політичної культури українського суспільства.

4. Сутність та етапи політичної соціалізації.

Методичні рекомендації

При вивченні першого питання необхідно підкреслити, що пізнання політичного життя суспільства неможливо без вивчення його політичної культури. Рівень її розвитку свідчить про розвиненість самої цієї системи.

Термін «політична культура» з’явився в XVIII ст. у працях німецького філософа – просвітителя І. Гердера. Значний внесок у розробку цієї проблеми внесли: в Америці – Г. Алмонд, С. Верба, Л.Пай; в Англії – Р.Роуз і Д.Каванах; у Німеччині – К.Фон Бойме; у Франції – М.Дюверже та інші. Слід акцентувати увагу на підходи до розуміння політичної культури, структури.

Це питання більш глибоко можна вивчити за навчальними посібниками.

1. М.І.Панов. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. К.- 2002. – с. 268 – 269.

2. В.М.Піча, Н.М. Хома. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2000. – с. 195-197

При вивчені другого питання необхідно загострити увагу на функціях.

Аналізуючи «Суб’єкти і фактори політичної культури», необхідно підкреслити, що суб’єкти, які справляють вплив на формування політичної культури, не зовсім ідентичні суб’єктам самої політичної культури. Якщо суб’єкти політичної культури розрізняють за обсягом (суспільство в цілому, окремі спільноти – нації, класи, групи тощо, особистість), то суб’єкти формування політичної культури розрізняють за таким критерієм як ступінь їх залучення у політичні відносини, у зв’язку з чин виділяють:

• політичні суб’єкти (держава, політичні партії, політичні рухи, засоби масової інформації);

• неполітичні суб’єкти (сім’я, система освіти, церква, ділові кола, світ бізнесу, наукова і культурна еліта суспільства).

При визначені факторів формування політичної культури суспільства студент повинен звернути увагу на той факт, що серед них також зустрічаються як політичні, так і ті, які, на перший погляд, не мають відношення до сфери політики. Серед факторів формування політичної культури студент повинен обов’язково відзначити такі фактори як:

• політична символіка (гімн, герб, прапор), державні ритуали;

• політичний режим держави;

• характер зовнішніх відносин;

• мова; географічні особливості розташування держави.

Студент повинен не лише перерахувати суб’єкти і фактори формування політичної культури суспільства, а й визначити особливості їх впливу та місце кожного з них у процесі формування політичної культури.

Додаткову інформацію з цього питання можна знайти у посібниках:

1. В.М.Піча, Л.М. Хома. Політологія: Навчальний посібник К., 2000. – с.197 – 199.

2.М.І.Панов. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2002. – с. 273-274.

3. П.П.Шляхтун. Політологія: Підручник. – К., 2002. – с. 487-494.

При вивченні третього питання слід підкреслити особливості політичної культури сучасної України:

• заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

• низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

• правовий нігілізм;

• нерозвиненість громадських позицій;

• недостатньо розвинена індивідуальність;

• підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Необхідно акцентувати увагу на завданнях:

• перебудови політичних структур суспільства з метою подолання відчуження людини від влади;

• радикальних змін в способах політичної поведінки, переходу від конфронтаційної політичної культури до політичного діалогу;

• формування в членів суспільства політичних знань, уявлень, переконань, настанов;

• формування сучасної політичної культури за допомогою перероблення досвіду попередніх поколінь з врахуванням особливостей сучасного життя, тощо.

Додаткову інформацію з цього питання можна знайти у посібниках:

1. В.І.Муляр. Політологія: Навчальний посібник. К., 2002. – с. 133-136.

2. В.М.Піча, Н.М.Хома. Політологія: Навчальний посібник. – Л., 2000. с. 199-201.

При вивченні четвертого питання необхідно підкреслити, що політична соціалізація - це процес засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, тобто політичної культури. (від лат.socialis – суспільний). Політична соціалізація відбувається у двох основних формах: прямій та опосередкованій. Слід підкреслити етапи політичної соціалізації індивіда:

• ранню (від народження до вступу до школи);

• навчання (з моменту вступу до школи до закінчення навчання);

• соціальну зрілість (від початку до закінчення трудової діяльності);

• завершення життєвого циклу (від припинення офіційної організації до смерті).

Це питання більш глибоко можна вивчити за навчальними посібниками:

1. П.П.Шляхтун. Політологія: Підручник. К., 2002. с. 494-500.

2. М.І.Панов. Політологія: Підручник. – К., 2002 - с. 227-245.

3. В.М.Піча. Н.М. Хома. Політологія: Навчальний посібник. Л., 2002. – с. 171-177.