Лекції 7-8.

Гносеологічна (змістовна) логіка, її категорії та закони. Категорії сфери буття.

Гносеологічна логіка — це категоріальне виявлення методу підняття від абстрактного до конкретного.

На запропонованій до уваги читача схемі класифікації категорій та законів змістовної логіки (див. схему 1) виділяються три сфери, відповідні до трьох етапів підняття від абстрактного до конкретного.

Перша сфера — це сфера безпосередніх відносин суб'єкта з об'єк­том. За допомогою категорій якості, кількості, міри та становлення дослідник має можливість вивчати свій предмет на емпіричному рівні. Тому закон взаємопереходу кількісних та якісних змінювань, інтегруючий у певний "ансамбль" вказану сферу категорій, відпові­дає всього лише на питання "як" — як відбувається розвиток (шля­хом накопичування кількісних змін підготовлюється стрибок пред­мета з однієї якості у іншу).

Друга сфера відповідає етапові сходження від чуттєво-конкрет­ного до вихідної абстракції, до сутності. Тому, інтегруючи ці кате­горії, закон єдності та боротьби протилежностей відповідає на пи­тання "чому" — у чому причина розвитку. Відповісти на це пи­тання дозволяє знаходження внутрішньої суперечності як рушійної сили виникнення, становлення та розвитку тієї чи іншої сис­теми явищ.

Нарешті, третя сфера категорій допомагає здійснити шлях до­слідника до теоретично-конкретного знання предмета, що дає мож­ливість його практичного перетворювання. Закон заперечення за­перечення, інтегруючий категорії даної сфери, образно кажучи, відпо­відає на питання "куди", бо розкриває циклічність та спрямованість

У тезовій формі відмітимо найважливіше у характеристиці ка­тегорій як форм людського теоретичного мислення, звертаючи ува­гу на різницю повсякденного, розсудкового (за Гегелем) і — теоре­тичного, розумного поняття їхнього змісту.

Категорії сфери безпосереднього

Якість — це вихідна категорія, фіксуюча безпосередню визна­ченість предмета. Річ з допомогою цієї категорії розглядається як тотожня самій собі, як, умовно кажучи, "вимкнута" від просторових і часових зв'язків з іншими речами. Вихідність категорії якості визначається не тільки теоретично, але, передусім, — практично, тому що саме з вияву якостей речей починається процес доцільної прак­тичної діяльності. Задля розкриття змісту категорії якості викори­стовуються такі субкатегорії, як межа, перервність, неперервність, властивість тощо.

Кількість — це зовнішня визначеність речі, оскільки ця логічна категорія висловлює таке взаємовідношення речей, яке у певних ме­жах незалежне від їх специфічної якості. Важливо розрізняти філо­софську категорію кількості та окремо-наукові уявлення про кількісні відношення за допомогою понять величини, числа тощо.

Міра — це конкретний синтез якості та кількості як протилеж­ностей. Перехід з однієї міри у іншу як перерив поступовості зветься стрибком. Система відношень між такими пунктами, де відбуваєть­ся стрибок, складає вузлову лінію відносин міри. Тут мова йде про внутрішню стосовно до досліджуваного предмета міру. Але людина як "міра всіх речей" (Протагор) починає у вихідному пункті дослі­дження підходити до речі зі своїми, зовнішніми для неї, мірами — футами та фунтами. Лише тільки збіг, узгодження зовнішньої міри з внутрішньою, тобто з внутрішньою побудовою природи та соці­альних явищ, дозволяє людині жити у гармонії із самою собою та оточуючим світом.

Становлення — це єдність зникнення і виникнення. Нова якість, що тільки-но виникла, дуже крихка та нестійка, вона у будь-яку мить може зникнути, не відбутися. Категорія становлення якраз і вивчає період зміцнення того, що заново виникло, період становлен­ня його "на власні ноги", період формування власного "тіла" заново утвореної системи. Можна говорити про два типи становлення — відносне та абсолютне. Перший визначає становлення як станов­лення певної кінцевої якості, нехай це буде будова корабля чи склад­ний процес вироблення ідеї. Другий тип трактує становлення як внутрішній, невід'ємний атрибут нескінченного і вічного Універсуму та людини як його подоби (мікрокосмосу).

Провівши попереднє, емпіричне дослідження свого предмета (зміривши, зваживши його, виявивши властиву йому структуру і вузлову лінію мір), тепер дослідник може (і зобов'язаний) перейти до пізнання сутності цього предмета, тобто до теоретичного етапу його вивчення.