28

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені М.П. Драгоманова

Інститут політології та права

Кафедра кримінального права і процесу

Курсова робота з кримінального права України

за темою:

Джерела кримінального права

Виконав:

Студент 2 курсу 22 групи

Денної форми навчання

Матвійчук М.О.

Науковий керівник:

старший викладач

Песцов Р.Г.

Київ 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3ст.

1. Джерела в кримінальному праві України……………………………9ст.

   1. Поняття і види джерел в кримінальному праві України…………….9ст.

2. Характеристика окремих видів джерел кримінального права України………………………………………………………………...….11ст

   1. Конституція України - основне джерело кримінального права……11ст.

   2. Кримінальний кодекс України як джерело кримінального права…12ст.

   3. Рішення конституційного суду як джерело кримінального права...18ст.

   4. Постанови пленуму Верховного Суду України як джерело кримінального права.............................................................................20ст.

   5. Норми міжнародного права як джерела кримінального права України.

   6. Правовий звичай як джерело кримінального права………………..22ст.

Висновоки……………………………………………………………….......26ст.

Список використаних джерел…..………………………………………...27ст.

Вступ

Вивчення основних положень кримінального права необхідно почати з визначення його предмету, завдань, місця у вітчизняній правовій системі, специфіки його регулюючої ролі в порівнянні з іншими галузями. З цих вихідних позицій ми зможемо із знанням справи з'ясувати поняття і круг джерел кримінального права, їх зміст. А це у свою чергу дозволить розглянути кримінально-правові відносини, їх учасників, зміст і їх крізну ідею — забезпечення своєчасного, законного і справедливого притягання до відповідальності і покарання осіб, що скоїли злочини. Кримінальне право як галузь права традиційно визначається як сукупність юридичних норм, які встановлюють злочинність і караність діянь, що представляють небезпеку для даного суспільства. При цьому з часів Стародавнього Риму існує формула: “Немає ні злочину, ні покарання, якщо про це не вказано в законі”. Іншими словами, розпорядження кримінального права про круг діянь, що визнаються злочинними, про види і розміри покарання є вичерпними. Їх не може довільно розширити ні слідчий, прокурор або суддя, ні інша посадова особа, включаючи вищих представників влади в державі. Але зміст кримінально-правових норм не вичерпується сказаним. Кримінальне право визначає також межі, цілі і принципи кримінально-правової дії на злочинність і злочинців, передумови і умови відповідальності за злочини, систему покарань, початкові положення, умови і межі їх застосування. Принципове значення для забезпечення громадського порядку і спокою мають і норми кримінального права, сприяючі включенню осіб, покараних за досконалі злочини, в нормальне життя після застосування до них кримінально-правових заходів. Кримінальне право має на своїй меті не регулювання звичайних суспільних відносин, але охорону і захист останніх, якщо конфліктні ситуації виходять за рамки можливостей дії з боку відповідної галузі права. З урахуванням сказаного необхідно розглянути поняття, круг і особливості змісту джерел кримінального права. Згадаємо перш за все про те, що як і для будь-якої іншої галузі права, джерелами в широкому (матеріальному) сенсі є реально існуючі потреби і інтереси суспільства і його членів. В даному випадку мова йде про потреби і інтереси у сфері безпеки особи, суспільства, держави, захищеності від посягань, створенні умов для нормального функціонування суспільних відносин у всіх сферах. Своєчасне і точне виявлення цих потреб і інтересів соціологічною і правовою наукою, сприйняття наукових рекомендацій органами і особами, від яких безпосередньо залежить кримінально-правове регулювання, дозволяють створити і удосконалювати ефективну систему кримінального права, застосовувати його в потрібних випадках і межах. Якщо ж аналіз запізнюється, кримінальне право перетворюється на систему імпульсних реакцій за принципом “проб і помилок” . [ 1 ]. Поняття "джерело права" більше двох тисяч років є однією з фундаментальних категорій юриспруденції. Його автором традиційно вважають Тита Лівія, який назвав у своїй Римській історії Закони XІІ таблиць "джерелом усього публічного і приватного права" у тому значенні, що ці закони були підґрунтям, на якому сформувалося сучасне римське право. [ 2 ] . Як слушно було зазначено М. Н. Марченком, чітке уявлення про поняття і зміст джерел права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Поняття "джерело права" обумовлено багатозначністю терміна "джерело". У російській мові під джерелом розуміють те, що дає початок чому-небудь, звідки виходить що-небудь; джерелами називають також писемні пам'ятки, документи, на основі яких ґрунтуються наукові дослідження. Різні смислові значення поняття "джерело права" відзначалися ще в дореволюційній юридичній літературі. Так, Г. Ф. Шершеневич під джерелами права мав на увазі: а) сили, що творять право (воля бога, народу, державна влада); б) матеріали, покладені в основу законодавства; в) історичні пам'ятки, що "колись мали значення чинного права"; г) засоби пізнання чинного права. [ 5 ] . Так, І. В. Михайловський писав, що термін "джерело права" "дотепер ще розуміється по-різному і з приводу його точаться суперечки". Він і додавав: "...однак суперечки засновані на непорозумінні: немає нічого простішого ні ж усунути ці непорозуміння і погодитися щодо загального розуміння терміна, яким настільки часто користується наука Зараз цьому терміну також надають різного значення. Так, під історичним і філософським джерелами права розуміють відповідно внесок внутрішнього й зарубіжного права у створення якої-небудь правової системи і характер філософських ідей (ліберальні, консервативні й ін.), що лягли в її основу.[ 6 ] . В сучасній науці завдання по визначенню змісту поняття «джерело права» ускладнюється тим, що вченими розролені різноманітні підходи до поняття джерела права. Можно відмітити наступні існуючі в науці точкі зору. Насамперед, традиційно виділяються матеріальні та формальні джерела права, тобто поняття «джерело право» розглядається в двох аспектах :- в широкому смислі – як причини та закономірності правоутворення, генезиса права;- у вузкому смислі – як засіб закріплення та існування норм права, джерела, з якого суб‘єкт їх здобуває. О.Ю. Калінін та С.А. Комаров зазначають, що поняття «джерело права» розуміється в теорії права у слідуючих аспектах:- в матеріальному смислі як економічні, соціальні умови життя суспільства, які визначають державну владу та виступають правоутворюючою силою суспільства;- в ідеологічному смислі як сукупність ідей , правової свідомості, концепцій та ін.;- як засіб внутрішньої структуризації та закріплення правових веліннь у вигляді внутрішньої форми права;- у формально-юридичному значенні як сукупність засобів возведення в закон волі політичних сил, які знаходяться при владі;- як джерело пізнання права ( історичні пам‘ятки права, дані археології та ін.). Під самостійними джерелами права в науці також було запропоновано розуміти: -генетичне джерело права (спосіб існування людини, обумовлений двоєдиною біосоціальною природою людини);- політичне джерело права (держава);- джерело походження правових норм в генетичному змісті (норми моралі, релігійні норми, норми міжнародного права); - моральні джерела права (релігійні);-міжнародно-правові джерела права;- сила, яка творить право ( воля Бога, народна воля, ідея справедливості);- матеріали, які є основою законодавства (наприклад, римське право як джерело германського права). Таке різноманіття думок викликано різними підходами до поняття права як соціального регулятора. Однак, як ми бачимо, дослідники часто й густо розглядають в якості джерел права схожі явища. Узагальнення існуючих точок зору на проблему джерела права привело вчених до того, що під джерелами розуміють:- фактор, з якого витікає право, джерело пізнання права;- основа права;-те, що містить в собі право, під яким розуміють норми, які встановлені або закріплені на певному етапі панівним класом;-матеріальні умови життя суспільства;- форма або спосіб створення, виникнення та вираження норми права. Між тим, така класифікація не в полному обсязі охоплює всю палітру думок на проблему джерела права. Джерело права – поняття, яке повинно визначатися з урахуванням функції,яке воно реалізує. На нашу думку необхідно такими вважати встановлення кругу явищ, які містять в собі норми права, а також інші явища, які впливають на формування та реалізацію вказаних норм,які визначають їх сутність. Тому є підстави вважати, що під джерелами права необхідно розуміти:- в широкому смислі – фактори, які мають вплив на формуваня та реалізацію норм права;- у вузкому смислі – явища, які містять в собі норми права. Більш точним було б визначати джерела права у формальному значенні як "форми об’єктивування юридичних норм, що є ознакою їхньої обов'язковості", як "форми, у яких утілюються загальнообов'язкові норми, котрі стали правом". [ 7 ]. Отже, в кримінальному праві необхідно говорити про джерела, котрі регулюють кримінальне законодавство. Визначення правової природи джерел кримінального права повинно бути обумовлено розумінням права в широкому значенні. Виходячи з такого розуміння, пропонується під джерелами кримінального права України розуміти форми закріплення норм, що регулюють кримінальне законодавство, які виражені в Конституції, Кримінальному кодексі України, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, законах, рішеннях Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, постановах Пленуму Верховного Суду України та відомчих нормативних актах. Оскільки загальне поняття джерел в матеріальному сенсі вже вивчалося, обмежимося сказаним вище і перейдемо до характеристики джерел кримінального права в спеціальному або формальному сенсі. Мова, як і стосовно інших галузей права, піде про те, в яких формах здійснюється правотворча діяльність саме в даній сфері регулювання і які її особливості. У системі джерел кримінального права нормативні акти вищого рівня — міжнародно-правові, Конституція, Кримінальний кодекс займають майже весь “правовий простір” даної сфери регулювання. Цим система джерел кримінального права істотно відрізняється від аналогічних систем багатьох інших галузей права (цивільного, адміністративного і так далі), де підзаконні джерела грають набагато більш значущу роль. Ця особливість пов'язана не тільки з більшою визначеністю меж регулювання в кримінальному праві, в якому головним є достатньо просте співвідношення двох понять “злочинне” і “незлочинне”, але і з тим, що кримінальне право регулює в буквальному і переносному сенсі питання життя і смерті, свободи і несвободи і так далі[ 1 ]. Розгляд окремих ланок системи джерел кримінального права виходячи з виду (форми) нормативних актів ми почнемо з основного джерела кримінального права. Центральне місце в кримінальному праві посідає КК України. КК України є єдиним кодифікованим законом і джерелом кримінального права України.. У разі коли нормі КК України суперечить норма іншого закону, застосуванню підлягає норма КК України. Згідно КК України будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів. Не входить до системи кримінального законодавства Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, в т.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ці положення мають обов‘язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК. Визначальне значення для визнання джерелом кримінального права міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, має ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Ми згодні з позицією, викладеною К. Е. Колібабом, згідно з якою власне джерелом права є міжнародні договори . [ 6 ] Інші джерела (рішення Конституційного Суду, судова практика) також є джерелами кримінального права , однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правоположення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Отже, норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів. І підзаконні акти посідають своє визначене місце в системі джерел кримінального права. оперативніше стимулюють розвиток» . Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів і ін.). У зв'язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин ("норми про норми"). [ 3 ]. Система джерел кримінального права є за своєю суттю динамічною системою. Приймаються нові закони або вносяться зміни до вже існуючих. Конституційний Суд виносить рішення, скасовуючи ними чинні норми закону. Зокрема, піддаються змінам з боку законодавця і скасуванню Конституційним Судом норми кримінального права, що містяться в його основному джерелі — кримінальному кодексі , ратифікуються міжнародні договори про правову взаємодопомогу тощо.[ 9 ] Слід погодитися із С. Ю. Марочкіним про необхідність прийняття закону про порядок дії і застосування в правовій системі міжнародних норм і актів: договорів, резолюцій і рішень міжнародних судів, що сприяло б забезпеченню юридично коректного застосування норм міжнародного права. [ 6 ] . Існує необхідність і у створенні механізму реалізації рішень Конституційного Суду України. Таким чином, детальний аналіз джерел кримінального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінального права є не лише закони. Фактично діють усі розглянуті нами джерела права. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що джерела кримінального права України можуть бути зведені до п‘яти видів: - Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства; - Кримінальний кодекс України – основний систематизований законодавчий акт, який є сукупність кримінально-правових норм; - Укладені та ратифіковані Україною договори, що містять кримінально-правові норми, імплементовані в національне кримінальне законодавство; - Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінальних законів. - Ці положення демонструють, що кримінальне право як наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінального права. Проведений аналїз дозволяє зробити наступний висновок, з огляду на те, що джерела кримінального права складають правову основу цієї галузі, необхідно в КК України у розділі « Загальні положення » вказати усі фактично діючі джерела кримінального права України і визначити порядок усунення протиріч між вимогами Конституції, КК України та іншими законами.