3. Заробітна плата: види, поняття і форми

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від  24.03.95 р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому вимірі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачує працівнику за виконану ним роботу Розмір заробітної плати залежить від індивідуальних умов оплати праці, які передбачено в трудовому договорі (трудовому контракті), укладеному між робітником та роботодавцем.

Структура зарплати складається з наступних її видів:

• основна з/п - це винагорода за виконану роботу, згідно з встановленими нормами праці.

• додаткова з/п - це винагорода за працю понад встановлені норми, за успіхи у праці, винахідництво, та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, котрі передбачено чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

• інші компенсаційні та заохочувальні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами діючого законодавства, або які проводяться понад встановлені такими актами норми.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Можна виділити дві основні форми оплати праці:

• погодинна – це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом)

• відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці визначається кількістю і якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Вказані форми мають свої різновиди. Так при погодинній оплаті праці виділяють просту погодинну і погодинно-преміальну форми оплати праці. Проста погодинна форма оплати праці ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Погодинно-преміальна — до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи додають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.

В свою чергу відрядна форма оплати праці має наступні різновиди: пряма відрядна, відрядно-прогресивна, відрядно-преміальна, акордна, опосередковано відрядна. Розглянемо найбільш поширені з них.

При прямій відрядній формі оплати праці основу оплати становить відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу).

Відрядно-прогресивна форма передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконанням робіт чи наданням послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

За відрядно-преміальною формою робітнику-відряднику здійснюють виплату, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за перевиконання кількісних та якісних показників.

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

Типові форми первинних документів з обліку праці та її оплати можна згрупувати таким чином.

Облік особового складу. Його ведуть у відділі кадрів, де заповнюють такі первинні документи (типові форми затверджено наказом Мінстату України від 09.10.95 р. № 253):

— Особову картку спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні роботи, проектно-конструкторські й технологічні роботи (ф. № П-4);

— Особову картку (ф. № П-2);

— Алфавітний листок (ф. № П-3).

Оформлюють працівника на роботу на основі Наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (ф. П-1). Кожному робітнику присвоюють табельний номер, відкривають особовий листок (ф. П -2).

Облік використання робочого часу ведуть у Табелі обліку використання робочого часу (ф. № П-13, № П-14) або Табелі обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (ф. № П-12). Цей облік ведуть за підрозділами. У них для кожного робітника вказують кількість відпрацьованого часу, щоденно й за місяць. Завважте: ф. № П-14 застосовують тільки для обліку використання робочого часу працівників із твердим місячним окладом.

Документи для розрахунку зарплати. Перш за все, це Розрахунково-платіжна відомість (ф. № П-49). Її складає бухгалтер підприємства на підставі даних особових рахунків кожного працівника (ф. № 54), зазвичай в одному примірнику. Також для нарахування зарплати використовують розрахункову відомість (ф. № П-50). У ній проводять лише розрахунок зарплати, а вже для її виплати використовують платіжну відомість або видатковий касовий ордер.

При відрядній системі оплати праці для правильного нарахування зарплати обліковують виробіток продукції або обсяг робіт, виконаний кожним робітником. Для обліку виробітку застосовують різні первинні документи в залежності від характеру виробництва й технологічного процесу. Це й наряд на відрядну роботу, і маршрутний лист у поєднанні з рапортом про виробіток або відривним талоном, і рапорт про виробіток (змінний рапорт), лист простою тощо.

Первинними документами доплат робітнику вважають лист на доплату у випадках простою не з вини працівника (ф. № П-16), лист простою (ф. № П-46), табель для відмітки фактичних годин роботи в межах норм, понаднормової роботи, роботи в нічний час.

ПОРЯДОК РОЗРАХУНКУ СЕРЕДНЬОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Розрахунок середньої з/п застосовують під час нарахування відпусток (основної, додаткової, по догляду за дітьми, у зв’язку з пологами та ін.), лікарняних, виконання працівниками державних та військових обов’язків, розрахунку заробітку, який зберігається за відрядженим, та ін.

Водночас основні нормативи, із якими доводиться працювати бухгалтеру під час обчислення середньої зарплати в тому чи іншому випадку:

Порядок розрахунку середньої зарплати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100;

Порядок розрахунку середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою КМУ від 26.09.01 р. № 1266.

Показник середньої зарплати залежить від двох основних чинників: від розрахункового періоду та від виплат, які враховують під час її обчислення.

Стосовно розрахункового періоду можна зазначити, що обчислення середньої з/п для оплати відпусток або компенсації за невикористану відпустку здійснюють, зважаючи на виплати за останні 12 календарних місяців (хто працював менше року — за фактично відпрацьований час), для оплати лікарняних — за останні 6 місяців, для оплати відсутності працівника у зв’язку з виконанням державних обов’язків — за останні два місяці.

Виплати, які враховують, обчислюючи середню з/п, можна узагальнити так:

— основна зарплата;

— доплата за роботу в нічний час;

— доплати за суміщення професій;

— премії, які носять систематичний характер;

— виплати за виконання державних обов’язків;

— допомога по тимчасовій непрацездатності;

— інші.

Однак завважте: в окремих випадках під час обчислення середньої зарплати до розрахунку потрібно включати різні виплати.

Коли обчислюють середню зарплату, можна не враховувати такі виплати:

— за виконання доручень, які не входять до обов’язків працівника;

— компенсацію за невикористану відпустку;

— матеріальну допомогу;

— премії за винахідництво;

— зарплату за сумісництвом;

— дивіденди (%) за акціями;

— та інші виплати (дотації на обід і проїзд, оплата путівок, виплати до ювілеїв тощо).

ПОРЯДОК НАРАХУВАННЯ ВІДПУСКНИХ

Головні нормативи, що регулюють питання нарахування відпускних, — Кодекс законів про працю (далі — КЗпП), Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100).

Сума відпускних розраховується множенням середньоденної заробітної плати за розрахунковий період на кількість календарних днів, що припадають на відпустку.

Середньоденна заробітна плата розраховується діленням загальної суми заробітної плати за розрахунковий період на кількість днів у розрахунковому періоді. Згідно з Порядком № 100 період для розрахунку середньоденної заробітної плати становить 12 повних календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки. Якщо співробітник пропрацював на підприємстві менше року, то заробітна плата розраховується за фактично відпрацьований час. Тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надають відпустку.

Кількість календарних днів у розрахунковому періоді зменшується на святкові та неробочі дні, перелік яких наведено у ст. 73 КЗпП. Також виключається із розрахункового періоду час, коли працівник не працював із поважних причин та не отримував заробітної плати. Це може бути, наприклад, безоплатна відпустка.

До розрахунку середньої заробітної плати включаються виплати:

— основна заробітна плата;

— доплати і надбавки;

— виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;

— винагорода за підсумками річної роботи та за вислугу років;

— тощо.

До розрахунку середньої заробітної плати не включаються виплати: за виконання окремих доручень; одноразові; компенсаційні на відрядження і переведення; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку та багато інших.

ВИДИ ВІДПУСТОК

Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР передбачено такі види відпусток:

1) щорічні, до яких відносяться:

— основна (така відпустка повинна бути не менша ніж 24 календарних дні);

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

— інші додаткові відпустки, прописані в законодавстві;

2) додаткові у зв’язку з навчанням (вони надаються працівникам, які здобувають середню та вищу освіту, навчаються в закладах післядипломної освіти та аспірантурі);

3) творчі (їх передбачено для закінчення дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також довідника, монографії тощо, тобто для наукової праці);

4) соціальні:

— відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

— відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (надається жінці, що працює і має дві або більше дитини до 15 років, дитину-інваліда або усиновила дитину; одинокій матері; батькові, який виховує дитину без матері; особі, яка взяла дитину під опіку);

5) без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним або трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПІД ЧАС ВІДПУСТКИ (ОБЛІК ОПЛАТИ ВІДПУСТОК)

Оплата відпусток на підприємствах може здійснюватися як із використанням спеціального резерву, так і без його використання.

Нарахування відпускних із використанням резерву для відпусток: облік створення резерву ведеться на субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток», який спеціально призначено для згаданих цілей Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291. Згідно з нею забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці. При створенні резерву для забезпечення витрат на відпустки дебетуються рахунки витрат (23, 91, 92, 93, 94) та кредитується субрахунок 471. Фактичну ж виплату відпусток показують проводкою Дт 471 Кт 661, 65. При цьому, якщо створеного забезпечення в якомусь місяці виявиться недостатньо, частину відпускних, яка виходить за межі забезпечення, списують у дебет одного з перелічених вище рахунків витрат проводкою: Дт 23, 91, 92, 93, 94 Кт 661.

Нарахування відпускних без створення резерву відображають дебетуванням рахунків обліку витрат (23, 91, 92, 93, 94) з одночасним кредитуванням субрахунку 661, 65. Виплату відпускних показують проводкою Дт 661 Кт 30 «Каса».

ДЕПОНОВАНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637, депонована заробітна плата — це готівкові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов’язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам. Тобто це зарплата, яка видається виключно з каси підприємства і за якою працівник своєчасно не прийшов.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі понад установлений ліміт отримані з банку для виплати зарплати грошові кошти протягом трьох днів, включаючи день одержання коштів із банку (у деяких випадках цей строк становить п’ять днів). Якщо в зазначені строки працівник не з’явився для її одержання в касу підприємства, то така зарплата вважається депонованою, а працівник, що не одержав зарплату, — депонентом.

Така депонована заробітна плата або повертається в банк не пізніше наступного робочого дня банку, або залишається в касі в межах установленого ліміту каси.

Після закінчення встановлених строків виплати заробітної плати касир повинен зробити напис «Депоновано» у платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях навпроти прізвищ працівників, які не прийшли. Після цього він складає реєстр депонованих сум і робить запис у книзі депонентів.

При перевищенні депонованих сум ліміту каси на них оформляють один загальний видатковий касовий ордер і повертають їх у банк.

Термін позовної давності за депонованою заробітною платою — три роки (це загальний термін позовної давності, передбачений ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України). Після цього неотримана заробітна плата перераховується до бюджету.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, у бухобліку відображають депоновані суми за кредитом субрахунку 662 «Розрахунки з депонентами», а виплату цієї заборгованості із зарплатні — за дебетом зазначеного рахунку.