18

Оцінка й калькуляція як методи виміру економічних процесів

Оцінка – це спосіб вираження у грошовому вимірнику наявності й руху активів (майна) підприємства. Мета оцінки ― узагальнення інформації про різнорідні господарські процеси й економічні явища, які відбуваються на підприємстві.

Основні види оцінки, які передбачено П(С)БО:

1) фактична собівартість (для основних засобів застосовують термін “первісна вартість”) – це сукупність витрат, понесених підприємством при придбанні або створенні (виробництві) активу. Вона є основною оцінкою об’єктів бухгалтерського обліку;

2) залишкова (чиста балансова) вартість основних засобів та нематеріальних активів – це різниця між первісною вартістю основних засобів та нематеріальних активів і сумою нарахованого зносу;

3) чиста вартість реалізації запасів – це очікувана ціна реалізації запасів за вирахуванням витрат на завершення їх виробництва та реалізацію;

4) чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – це різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості (первісною вартістю) і величиною резерву сумнівних боргів;

5) переоцінена вартість основних засобів і нематеріальних активів – це первісна й залишкова вартість основних засобів і нематеріальних активів після їх переоцінки (множення на індекс переоцінки).

Оцінка найважливіших видів активів на дату балансу:

• основні засоби та нематеріальні активи відображають у двох оцінках – за первісною вартістю (фактичною собівартістю) та залишковою вартістю;

• виробничі запаси, незавершене виробництво й готову продукцію відображають за найменшою з двох оцінок: фактичною собівартістю або чистою вартістю реалізації;

• дебіторську заборгованість за продукцію відображають у двох оцінках: за первісною вартістю і чистою реалізаційною вартістю.

Калькуляція — це спосіб визначення собівартості продукції, робіт та послуг. Його використовують там, де відбуваються виробничі процеси.

Термін калькуляція в бухобліку має два значення. По-перше, це сукупність розрахунків із визначення фактичної собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції. По-друге, це документ, у якому містяться калькуляційні розрахунки. Саме перший є методом виміру економічних процесів.

Об’єкт калькуляції (калькулювання) ― окремий вид чи група однорідної продукції, певний вид робіт чи послуг, щодо яких розраховується фактична собівартість їх виробництва.

Калькуляційна одиниця – це вимірник об’єкта калькулювання. Калькуляційні одиниці можуть бути натуральними (штуки, тони, метри), умовно-натуральними, умовними, трудовими.

5. Форма бухгалтерського обліку та її види

Склад облікових регістрів, які веде підприємство, їхній взаємозв’язок, а також послідовність та способи реєстрації облікової інформації визначають форму бухгалтерського обліку.

Форма бухгалтерського обліку (ФБО) – це сукупність взаємопов’язаних облікових регістрів, а також способів відображення в них господарських операцій підприємства з урахуванням особливостей його діяльності та технології обробки інформації.

Сьогодні виділяють такі ФБО:

• меморіально-ордерна;

• журнальна;

• спрощена;

• автоматизована.

Меморіально-ордерна форма використовується переважно в бюджетних організаціях. На основі первинних документів, перевірених і згрупованих за певною ознакою, складають меморіальні ордери. У них вказується кореспонденція рахунків за госпоперацією та її сума. Усі меморіальні ордери після заповнення вносять за хронологічною послідовністю до реєстраційного журналу. Потім інформація відображається в Головній книзі за синтетичними рахунками. Переваги меморіально-ордерної форми — її відносна простота, гнучкість. Недоліки – складання великої кількості меморіальних ордерів, а також непристосованість регістрів до заповнення фінзвітності.

При використанні журнальної форми обліку інформація з первинних та зведених документів переноситься в журнали й відомості. У перших записують суми, що відповідають кредитовому обороту за відповідними рахунками. У других фіксують суми дебетових оборотів за рахунками. Підсумкові записи зі журналів переносять до Головної книги. Найбільша перевага цієї ФБО – можливість зручно формувати інформацію для фінзвітності. Недолік – громіздкість окремих журналів та відомостей.

Спрощена форма бухобліку може вестися малими підприємствами за їх вибором. Вона передбачає два варіанти: проста та ФБО з використанням регістрів обліку майна. При застосуванні простої госпоперації відображають у Книзі обліку господарських операцій. Форма бухобліку з використанням обліку майна, окрім Книги обліку господарських операцій, передбачає також використання відомостей.

За автоматизованої ФБО збір, систематизація та обробка облікової інформації відбувається зі спеціально розробленим програмним забезпеченням. Зауважте, деякі спеціалісти не вважають її формою, розглядаючи лише як спосіб ведення бухобліку.

10. Призначення пасивних рахунків та правило запису господарських операцій на них

Пасивні рахунки призначено для відображення наявності та змін капіталу й зобов’язань підприємства. Сальдо (залишки) за такими рахунками записують у пасиві бухгалтерського балансу.

Початкове та кінцеве сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті. Господарські операції, що призводять до збільшення пасивного рахунка, відображають у його кредиті, а операції, що призводять до зменшення пасивного рахунка, – у дебеті. Структура пасивного рахунка має такий вигляд (рис. 2.1):

Дт Код та назва рахунка Кт
	Сальдо за рахунком на початок періоду
Зменшення рахунка за звітний період	Збільшення рахунка за звітний період
Оборот за дебетом	Оборот за кредитом
	Сальдо за рахунком на кінець періоду

Рис. 2.1. Структура пасивного рахунка

Кінцеве сальдо пасивного рахунка обчислюють, додаючи до початкового сальдо суму оборотів за кредитом та віднімаючи суму оборотів за дебетом.