1. Придбання оз за плату — найпоширеніший спосіб надходження оз на підприємство. За п. 8 п(с)бо 7 первісна вартість придбаних об’єктів оз складається з таких витрат:

— сум, що виплачуються постачальникам;

— реєстраційних зборів, держмита та інших аналогічних платежів;

— сум ввізного мита;

— сум непрямих податків у зв’язку з придбанням (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

— витрат на страхування, ризиків доставки ОЗ;

— витрат на установку, монтаж, налагоджування;

— інших витрат, безпосередньо пов’язаних із доведенням ОЗ до стану, в якому вони придатні до використання.

Фінансові витрати, зокрема, відсотки за кредитом, не включаються до первісної вартості ОЗ, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень. Виняток — фінвитрати, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БУ 31 «Фінансові витрати».

2. Отримання ОЗ в обмін на подібний об’єкт — тоді первісна вартість дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта ОЗ. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю буде справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду. Відповідно до п. 4 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами.

3. Отримання ОЗ в обмін на неподібний об’єкт — первісна вартість дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта ОЗ, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана під час обміну.

4. Безоплатне отримання ОЗ — первісна вартість дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, наведених у п. 8 П(С)БО 7.

5. Внесення ОЗ до статутного капіталу — здійснюється за погодженою засновниками (учасниками) підприємства їх справедливою вартістю з урахуванням витрат, наведених у п. 8 П(С)БО 7.

6. Переведення ОЗ з оборотних активів, товарів, готової продукції —первісна вартість дорівнює собівартості таких активів.

Первісна вартість ОЗ збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об’єкта. Та зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта ОЗ.

Класифікація основних засобів

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Для цілей бухобліку основні засоби класифікуються відповідно до п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби» за такими групами:

1. Основні засоби.

1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.7. Тварини.

1.8. Багаторічні насадження.

1.9. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи.

2.1. Бібліотечні фонди.

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3. Тимчасові (не титульні) споруди.

2.4. Природні ресурси.

2.5. Інвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Інші необоротні матеріальні активи.

3.Незавершені капітальні інвестиції.

6. Первинні документи з обліку МШП

Типові форми первинних облікових документів з обліку МШП затверджено наказом Мінстату від 22.05.96 р. № 145. І незважаючи на те що їхнє застосування не обов'язкове (див., приміром, лист Держкомстату від 05.12.05 р. № 14/1-2-25/102), більшість підприємств застосовує типові форми. А саме:

— ф. № МШ-1 «Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв)» — застосовують для обліку зміни запасу інструментів на складі тих підприємств, де облік ведеться за принципом встановлення постійного запасу оборотного (обмінного) фонду. Складається у двох примірниках;

— ф. № МШ-2 «Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів» — використовують при обліку МШП, виданих під розписку працівникові чи бригадиру зі складу цеху для тривалого користування. Складається комірником в одному примірнику;

— ф. № МШ-3 «Замовлення на ремонт або заточування інструментів (пристроїв)» — оформляють для обліку інструментів, переданих для заточування або в ремонт. Використовується на підприємствах, де заточення і ремонт інструментів централізовані. Замовлення виписує комірник у двох примірниках;

— ф. № МШ-4 «Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів» — використовують для оформлення поломки і втрати МШП. Акт складає майстер або начальник цеху в одному примірнику. У разі поломки, псування чи втрати МШП з вини працівника — у двох примірниках (для цеху і бухгалтерії). Працівникові, який пред'являє акт вибуття, замість непридатного чи втраченого предмета видають придатний і записують до картки обліку МШП;

— ф. № МШ-5 «Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на придатні» — застосовують для оформлення списання інструментів і пристроїв, що стали непридатними, а також при оформленні обміну на придатні. Використовують ті підприємства, які ведуть облік за методом обмінного фонду. Складається в одному примірнику комісією цеху. Непридатні інструменти здають на склад для утилізації;

— ф. № МШ-6 «Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв» — використовують для обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв, які видають працівникам підприємства в індивідуальне користування за встановленими нормами. Картка ведеться в одному примірнику і зберігається у комірника цеху;

— ф. № МШ-7 «Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв» — застосовують для обліку видачі МШП працівникам підприємства в індивідуальне користування за нормами. Відомість заповнює у двох примірниках комірник окремо на видачу і на повернення зазначених МШП. За цією формою ведуть облік отриманого від працівників спецодягу, спецвзуття для прання, дезінфекції, ремонту та на літнє зберігання;

— ф. № МШ-8 «Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів» — використовують для списання морально застарілих, зношених і непридатних для подальшого використання МШП та здачі їх на склад для утилізації. Складається комісією в одному примірнику на підставі ф. № МШ-4.

Незважаючи на те що спецформ для оприбуткування МШП не встановлено, на практиці частенько використовують прибутковий ордер ф. № М-4.

Рахунки для обліку запасів, їхня характеристика

Для відображення запасів Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, передбачено другий клас “Запаси”. Він містить такі рахунки для обліку надходження та вибуття запасів:

20 “Виробничі запаси” — на ньому обліковують запаси сировини та матеріалів (у тому числі в дорозі та в переробці), будматеріалів, запасних частин, матеріалів сільгосппризначення, палива, тари й тарних матеріалів, відходів основного виробництва. За дебетом рахунку відображають надходження виробничих запасів та їхню дооцінку, за кредитом — списання на виробництво чи внаслідок реалізації, уцінку тощо. Цей рахунок має дев’ять субрахунків.

21 “Поточні біологічні активи” — має три субрахунки та призначений для відображення інформації про наявність і рух поточних біологічних активів тваринництва. За дебетом рахунку записують надходження поточних біологічних активів та приріст живої маси молодняку тварин, за кредитом — вибуття поточних біологічних активів на переробку, продаж, унаслідок безоплатної передачі тощо.

22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети” — обліковують предмети, що використовують не більше одного року або операційного циклу, якщо він більший за рік (інструменти, спеціальний одяг, господарський інвентар тощо). За дебетом рахунку відображають за первинною вартістю придбані або виготовлені малоцінні та швидкозношувані предмети, за кредитом — їхній відпуск в експлуатацію за обліковою вартістю, а також списання нестач і втрат від псування таких предметів.

23 “Виробництво” — на рахунку узагальнюють дані про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). У його дебет списують прямі витрати на виробництво, розподілені загальновиробничі витрати й утрати від браку, а за кредитом відображають фактичну виробничу собівартість виготовленої продукції (робіт, послуг).

24 “Брак у виробництві” — узагальнює інформацію про втрати від браку у виробництві. За дебетом рахунку відображають витрати через брак, гарантійний ремонт, а за кредитом — суми, що зменшують утрати від браку.

25 “Напівфабрикати” — відображають інформацію про наявність та рух напівфабрикатів власного виробництва. У дебеті рахунку фіксують надходження напівфабрикатів, у кредиті — їхнє вибуття.

26 “Готова продукція” — використовують для відображення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства. За дебетом рахунку записують надходження готової продукції за фактичною виробничою собівартістю або нормативною вартістю, за кредитом — списання цієї продукції на собівартість реалізації.

27 “Продукція сільськогосподарського виробництва” — відображають інформацію про наявність та рух сільськогосподарської продукції, причому за дебетом обліковують її надходження, а за кредитом — вибуття.

28 “Товари» — рахунок призначений для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство для продажу. Він має шість субрахунків. У дебеті субрахунків 281—284 відображають збільшення товарів та їхньої вартості, у кредиті — її зменшення. За кредитом субрахунку 285 обліковують збільшення суми торгових націнок, за дебетом — зменшення (списання). А на субрахунку 286 ведуть облік наявності та руху необоротних активів та груп вибуття, які визнаються утримуваними для продажу.

СИНТЕТИЧНИЙ ОБЛІК МШП

До малоцінних і швидкозношуваних предметів (далі — МШП) відносять ті, що використовуються не більше одного року чи одного операційного циклу, якщо він перевищує рік. До них можна віднести інструменти, господарський інвентар, спеціальні пристрої, пристосування, спеціальний одяг, взуття тощо.

Для обліку наявності та руху МШП передбачено балансовий рахунок 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”. За його дебетом відображають придбані, виготовлені або безоплатно отримані предмети за їх первісною вартістю. За кредитом — відпуск МШП в експлуатацію за обліковою вартістю, списання нестач і втрат від псування таких предметів.

Згідно з П(С)БО 9 “Запаси” одиницею бухгалтерського обліку МШП буде їхнє найменування або однорідна група (вид).

Організація бухгалтерського обліку МШП на підприємстві передбачає своєчасне складання первинних документів, дотримання правил при прийманні МШП на склад та відпуску їх в експлуатацію.

МШП, що надходять від постачальників, приймаються на склад матеріально відповідальною особою. При відпуску МШП зі складу в експлуатацію їхню вартість списують на затрати виробництва або відносять на витрати періоду. Пізніше щодо таких МШП має бути організований оперативний облік в кількісному вимірі за місцями експлуатації та матеріально відповідальними особами протягом усього строку їхнього фактичного використання (п. 23 П(С)БО 9).

Основні проведення щодо обліку МШП такі:

№	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
		Дт	Кт
1	Придбано МШП	22	631
2	Оприбутковано МШП на склад із додаткового виробництва	22	23
3	Оприбутковано МШП від демонтажу браку	22	24
4	Внесено МШП до статутного капіталу як внесок учасників	22	46
5	Безоплатно отримано МШП	22	745
6	Списано МШП, що були використані в капітальному будівництві	15	22
7	Списано МШП у виробництво	23	22
8	Списано МШП на загальновиробничі витрати	91	22
	Списано МШП на адміністративні витрати	92	22
9	Списано МШП на збутові витрати	93	22
1	Списано собівартість реалізованих МШП	943	22
1	Відображено уцінення МШП	946	22
1	Використано МШП для обслуговування садочка на балансі підприємства	949	22

РОЗПОДІЛ ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТІВЕЛЬНИХ ВИТРАТ

Пункт 9 П(С)БО 9 «Запаси» передбачає два методи розподілу транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗВ) на собівартість придбаних запасів:

1) прямого підрахунку;

2) середнього відсотка.

Згідно з першим методом, ТЗВ, пов’язані з придбанням запасів, включають до первісної вартості кожної одиниці придбаних запасів. Однак його доцільно застосовувати, коли можна точно визначити витрати, пов’язані з транспортуванням тих чи інших одиниць запасів у вартісному чи натуральному вираженні.

За другим методом ТЗВ обліковують на окремому субрахунку обліку запасів. Його застосовують, якщо витрати, пов’язані з придбанням та доставкою запасів, неможливо пов’язати з конкретними одиницями запасів.

Окремий субрахунок для обліку ТЗВ другим методом Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, не передбачено. Однак на практиці значна кількість підприємств відкриває окремий субрахунок до основного рахунку обліку запасів — 20/ТЗВ «Транспортно-заготівельні витрати».

Метод середнього відсотка передбачає розрахунок середнього відсотка ТЗВ за звітний місяць діленням суми ТЗВ на початок звітного місяця й ТЗВ, що виникли за звітний місяць, на суму вартості запасів на початок місяця та запасів, що надійшли за звітний місяць (п. 9 П(С)БО 9).

Тобто формула розподілу має такий вигляд:

Сер. % ТЗВ = ТЗВпоч + ТЗВміс / Зпоч + Зміс

Суму ТЗВ щомісячно розподіляють між сумою залишку виробничих запасів станом на кінець звітного місяця та сумою виробничих запасів, що вибули (використані у виробництві, реалізовані, безоплатно передані тощо) у звітному місяці. Сума ТЗВ, яку відносять до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості запасів, що вибули.

Розподілену частку ТЗВ, яку відносять до вартості запасів, що вибули, списують у дебет тих рахунків, на які списано вартість запасів за обліковими цінами.

Нарахування та облік зносу МШП

Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів (далі — МШП), переданих в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) шляхом списання на рахунки обліку витрат. Таким чином, на вартість МШП знос не нараховують. Їхню вартість відразу списують чи на витрати виробництва, чи на витрати діяльності підприємства. Це списання відображають такими бухгалтерськими проводками:

№	Зміст господарської операції	Дт	Кт
1	Передано МШП у виробництво	23	22
2	Передано МШП для загальновиробничих цілей	91	22
3	Передано МШП для використання адміністрацією	92	22
4	Передано МШП для використання при збуті продукції	93	22
5	Передано МШП для використання при вирішенні соціально-побутових потреб	94	22

ОЦІНКА ЗАПАСІВ ПРИ ЇХ ВИЗНАННІ АКТИВАМИ

Порядок оцінки й обліку запасів регламентовано П(С)БО 9 «Запаси». За ним в обліку запаси відображаються відповідно до їх первісної вартості, порядок визначення якої залежить від способу надходження:

Таблиця

Надходження запасів	Формування первісної вартості
Придбання за плату	Первісну вартість запасів складають фактичні витрати на їх придбання, а саме: • суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за мінусом непрямих податків; • суми ввізного мита; • суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; • транспортно-заготівельні витрати; • інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях
Виготовлення власними силами	Первісну вартість визначають як собівартість виробництва запасів. Остання розраховується за правилами із П(С)БО 16 “Витрати”
Отримання як внесок до статутного капіталу	Первісна вартість запасів дорівнює погодженій засновниками (учасниками) підприємства їх справедливій вартості
Безоплатне отримання	Первісною вартістю визначається справедлива вартість запасів
Запаси, придбані в результаті обміну на подібні	Первісна вартість одиниці запасів дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів буде їх справедлива вартість
Запаси, придбані в результаті обміну на неподібні	Первісною вартістю запасів, що придбано в результаті обміну на неподібні запаси, буде справедлива вартість отриманих запасів

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

— понаднормові втрати й нестачі запасів;

— фінансові витрати (за винятком фінвитрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати»);

— витрати на збут;

— загальногосподарські та інші подібні витрати, безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, придатному для використання в запланованих цілях.

ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ ВИРОБНИЦТВА

Відповідно до чинного законодавства виробництво — діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. Головна складова виробничого процесу — технологічний процес.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основне виробництво — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства. Основні процеси в ряді виробництв поділяються на стадії: обробну, випускну (складальну) тощо. Разом вони складають основне виробництво.

До допоміжних відносять процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення основного виробництва. До допоміжних виробництв можна віднести ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.

Обслуговуючі процеси забезпечують оптимальні умови здійснення основних і допоміжних виробництв. До них належать складські, транспортні та інші процеси.

З бухгалтерської точки зору процес виробництва — це сукупність господарських операцій, пов’язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

СИНТЕТИЧНИЙ ОБЛІК ЗАПАСІВ

Для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів, запасних частин, тарних матеріалів, відходів основного виробництва Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, призначено рахунок 20 “Виробничі запаси”. За його дебетом відображають наявність та надходження запасів на підприємство, їх дооцінку, а за кредитом — витрачання на виробництво, переробку, відпуск на сторону, уцінку та інше.

Рахунок 20 має такі субрахунки:

— 201 «Сировина й матеріали»;

— 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»;

— 203 «Паливо»;

— 204 «Тара і тарні матеріали»;

— 205 «Будівельні матеріали»;

— 206 «Матеріали, передані в переробку»;

— 207 «Запасні частини»;

— 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»;

— 209 «Інші матеріали».

Субрахунок 201 призначено для відображення наявності та руху сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні.

На субрахунку 202 відображають наявність та рух покупних напівфабрикатів, готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання. Вироби, придбані для комплектації готової продукції, вартість яких не входить до собівартості продукції цього підприємства, відображається на рахунку 28 “Товари”.

Субрахунок 203 використовують для обліку наявності палива, що купується або заготовлюється для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, а також для вироблення енергії та опалення будівель.

Субрахунок 204 призначено для відображення наявності та руху всіх видів тари, крім тари, що використовується як господарський інвентар, а також матеріалів і деталей, які використовуються для виготовлення тари і її ремонту.

На 205 субрахунку підприємства-забудовники показують рух будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, обладнання і комплектуючих виробів, які належать до монтажу, та інших матеріальних цінностей, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт. На даному субрахунку не обліковується обладнання, яке не потребує монтажу.

Субрахунок 206 використовують для обліку матеріалів, які передано в переробку на сторону та які надалі входять до складу собівартості отриманих із них виробів.

Субрахунок 207 призначено для обліку придбаних чи виготовлених запчастин, готових деталей, вузлів агрегатів, які використовуються для проведення ремонтів, заміни запчастин машин, обладнання, двигунів тощо.

Субрахунок 208 застосовують для обліку мінеральних добрив, отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур, біопрепаратів і медикаментів, хімікатів. Тут також відображаються саджанці, насіння й корми, що використовуються для висаджування, посіву та відгодівлі тварин безпосередньо в господарстві.

На субрахунку 209 ведуть облік відходів виробництва, невиправного браку, матеріальних цінностей, що одержано від ліквідації основних засобів, які не можуть бути використані як матеріали, палива, зношених шин тощо.

ОЦІНКА ЗАПАСІВ ПРИ ЇХ ВИБУТТІ

Є безліч ситуацій, за яких відбувається списання виробничих запасів з балансу. Зокрема, це: відпуск у виробництво, псування, продаж, внесення до статутного капіталу іншого підприємства тощо.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 9 «Запаси» у випадку будь-якого вибуття запаси оцінюються за одним із таких методів:

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходження запасів (далі — ФІФО);

— нормативних затрат;

— ціни продажу.

При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Метод ідентифікованої собівартості передбачає ведення окремого обліку за кожним видом запасів і списання їх за фактичною собівартістю, яка склалася на момент придбання. Відповідно до П(С)БО 9 за цим методом оцінюються запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного.

За методом середньозваженої собівартості при різних цінах на запаси визначається середня ціна, за якою потім списується собівартість запасів. Так, оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця й вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Даний метод особливо популярний у бухгалтерській вітчизняній практиці.

Метод ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси, які були куплені першими, першими і списують.

Оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлено підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Тому для використання цього методу підприємству потрібні норми витрачання запасів на одиницю продукції (робіт, послуг).

Оцінка за цінами продажу характерна для підприємств роздрібної торгівлі й ґрунтується на застосуванні середнього проценту торгової націнки товарів (п. 22 П(С)БО 9). Вона може застосовуватись підприємствами, які мають значну і змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торгової націнки. При цьому сума торгової націнки на реалізовані товари розраховується як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки, який визначається за допомогою ділення суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

ПЕРВИННИЙ ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ НА ПОТОЧНОМУ РАХУНКУ

Поточний рахунок — це рахунок підприємства, відкритий в установі банку для зберігання коштів та проведення операцій за безготівковими розрахунками підприємства. Прийняття і видача грошей або безготівкові перерахування провадяться банком на підставі документів спеціальної форми, затверджених Національним банком України (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління НБУ від 21.01.04 р. № 22). З них найбільш поширені: оголошення на внесок готівкою, чек, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, меморіальний ордер.

Об’ява на внесення готівки виписується підприємством у разі внесення готівкових коштів на поточний рахунок. На підтвердження про одержання грошей банк видає платникові квитанцію, що служить виправдним документом для списання такої суми за касою підприємства.

Чек — документ, що містить розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекодержателю. Чекодавцем буде особа, котра має кошти у банку, якими вона вправі розпоряджатися, виставляючи чеки. Чекодержатель — особа, на користь якого видано чек. Чеки бувають грошові та розрахункові. Грошовий чек — це наказ підприємства банку про видачу з його поточного рахунку проставленої в чеку суми готівкових грошей. Рахунковий чек — документ установленої форми, що містить безумовний письмовий наказ чекодавця своєму банкові про перерахування певної грошової суми з його рахунку на рахунок одержувача коштів. Рахунковий чек використовується для безготівкових розрахунків.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить доручення підприємства банку про перерахування відповідної суми з його поточного рахунку на поточний рахунок одержувача. Такими одержувачами можуть бути постачальники, вищестоящі організації, державні казначейства та інші організації.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що складається із двох частин. Верхня — вимога одержувача безпосередньо до платника про сплату певної суми коштів. Нижня — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, що складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів із рахунку платника, внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ

Форма розрахунків — сукупність взаємопов’язаних елементів, до числа яких належать спосіб платежу та відповідний йому документообіг.

В Україні діють такі форми безготівкових розрахунків: акредитивна; інкасова; вексельна; інші форми розрахунків із використанням чеків та інших розрахункових документів на документарних носіях і в електронному вигляді.

Акредитив — умовне грошове зобов'язання, що приймається банком-емітентом за дорученням платника щодо акредитиву, здійснити платіж на користь бенефіціара (одержувача коштів) у визначеній сумі після надання документів. Акредитив погашається банком у зазначені в цьому документі строки, або банк доручає іншому банкові провести такий платіж.

Розрахунки за інкасо — вид банківської операції, що полягає в одержанні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені своїх клієнтів та зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок одержувача коштів. При інкасовій послузі банк постачальника сам надсилає розрахункові документи до банку платника спецпоштою або телефаксом. Інкасові послуги банку постачальника надаються клієнтові за комісійну винагороду. Інкасо може бути чистим та документарним.

Розрахунки за інкасо провадяться на підставі платіжних вимог, платіжних вимог-доручень та інших розрахункових документів.

Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між постачальником і платником за товари чи послуги з відстроченням платежу (комерційний кредит) на підставі спеціального документа-векселя.

Вексель — цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів: прості та переказні.

Рахункові чеки застосовуються у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чекові книжки (рахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері та є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік.

Пластикова картка — персоніфікований платіжний інструмент, що надає особі, яка користується карткою, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівкових коштів у відділеннях банків і банкоматах.

Облік розрахунків з покупцями та замовниками

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію (товари, роботи, послуги) являє собою заборгованість покупців та замовників за надану їм продукцію (товари, роботи, послуги). Вона визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг та оцінюється за первісною вартістю (п. 6 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»).

Для обліку поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, призначено рахунок 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками”. Його використовують для узагальнення інформації про розрахунки з покупцями і замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи, надані послуги, окрім заборгованості, забезпеченої векселем, а також для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками промислово-фінансових груп (ПФГ).

За дебетом рахунку 36 відображають продажну вартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає ПДВ, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів і включені до вартості реалізації; за кредитом – суму платежів, яка надійшла на рахунки підприємства в банківських установах, у касу та інші види розрахунків.

До рахунку 36 передбачено такі субрахунки:

— 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями”;

— 362 “Розрахунки з іноземними покупцями”;

— 363 “Розрахунки з учасниками промислово-фінансових груп (ПФГ)”.

Наприклад, розрахунки з вітчизняними покупцями відображають такими кореспонденціями:

1) Дт 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” Кт 701 “Дохід від реалізації готової продукції” – на суму реалізованої продукції з ПДВ;

2) Дт 701 “Дохід від реалізації готової продукції” Кт 641 “Розрахунки за податками” – на суму податкових зобов’язань з ПДВ;

3) Дт 311 “Поточні рахунки в національній валюті” Кт 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” – на суму отриманої від покупця оплати в рахунок погашення заборгованості.

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

У процесі здійснення підприємницької діяльності суб’єкт господарювання взаємодіє з іншими підприємствами, організаціями, які поставляють матеріальні цінності, включаючи виробничі запаси, обладнання, інші активи, надають послуги, виконують роботи, необхідні для забезпечення звичайної діяльності підприємства. У результаті виникає поточна кредиторська заборгованість перед вітчизняними та іноземними постачальниками та підрядниками.

Розрахунки з постачальниками та підрядниками проводяться в готівковій, безготівковій формі або зарахуванням взаємних вимог на підставі первинних документів (накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних, виписок банку).

Для обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками використовують рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”. Його призначено для ведення обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності (у тому числі отримані від учасників промислово-фінансових груп (ПФГ)), виконані роботи, надані послуги.

За кредитом даного рахунку відображають заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом – її погашення, списання.

Цей рахунок має такі субрахунки:

— 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”;

— 632 “Розрахунки з іноземними постачальниками”;

— 633 “Розрахунки з учасниками ПФГ”.

Наприклад, розрахунки з вітчизняними постачальниками за придбані сировину та матеріали відображають так:

1) Дт 201 “Сировина і матеріали” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму отриманих матеріалів без ПДВ;

2) Дт 641 “Розрахунки за податками” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму податкового кредиту з ПДВ;

3) Дт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” Кт 311 “Поточні рахунки в національній валюті” – на суму оплати постачальнику за отримані матеріали (з ПДВ).

Оксана Іванівна СТЕПАНЕНКО, к.е.н., доцент кафедри обліку підприємницької діяльності ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Облік розрахунків із різними дебіторами та кредиторами

Основні принципи обліку дебіторської заборгованості наведено в П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». За ним дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату. Під час операційної діяльності підприємства виникає поточна дебіторська заборгованість. Умовно її можна поділити на пов’язану та не пов’язану з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). Для відображення останньої Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 передбачено рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами”.

За його дебетом відображають виникнення дебіторської заборгованості, за кредитом – її погашення чи списання. При цьому рахунок 37 має такі субрахунки:

— 371 “Розрахунки за виданими авансами”;

• 372 “Розрахунки з підзвітними особами”. Сальдо субрахунку може бути як дебетовим, так і кредитовим. Ці показники відображають розгорнуто: дебетове сальдо – в оборотних активах, кредитове сальдо – у складі зобов’язань балансу підприємства;

— 373 “Розрахунки за нарахованими доходами”;

— 374 “Розрахунки за претензіями”;

— 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”;

— 376 “Розрахунки за позиками членам кредитних спілок”;

— 377 “Розрахунки з іншими дебіторами”.

Аналітичний облік ведуть за кожним дебітором (юр- чи фізособою), за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення.

Також у процесі звичайної діяльності підприємства виникає поточна кредиторська заборгованість за розрахунками, включаючи розрахунки за нетоварними операціями. Основи її обліку наведено в П(С)БУ 11 «Зобов’язання». Для обліку таких операцій використовують рахунок 68 “Розрахунки за іншими операціями”, на якому обліковують розрахунки за операціями, що не можна відобразити на рахунках 63 – 67.

За кредитом рахунку 68 показують збільшення заборгованості перед іншими кредиторами, за дебетом – її погашення, списання. Він має такі субрахунки:

— 680 “Розрахунки, пов’язані з необоротними активами та групами вибуття, утримуваними для продажу”;

— 681 “Розрахунки за авансами одержаними”;

— 682 “Внутрішні розрахунки”;

— 683 “Внутрішньогосподарські розрахунки”;

— 684 “Розрахунки за нарахованими відсотками”;

— 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”.

Аналітичний облік розрахунків з іншими кредиторами ведуть за кожним окремим кредитором, тобто підприємствами, організаціями, установами та фізособами, із якими здійснюють розрахунки, а також за видами кредиторської заборгованості, термінами її виникнення й погашення.