Фінансовий ринок

Фінансовий ринок – це система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції – фінансові послуги. Пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості укладеної у фінансових активах. Економічні відносини та зв’язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються:

1. Об’єктивними економічними законами (закон попиту і пропозиції, конкуренції, закон ціноутворення, загальної рівноваги);

2. Фінансовою політикою держави;

3. Реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції;

4. Надавати та брати гроші в борг;

Функції фінансового ринку:

1. Мотивована мобілізація заощаджень приватного бізнесу, державних органів і зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2. Реалізація вартості втіленої у фінансових активах та організація процеу доведення фінансових активів до споживача;

3. Перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективного використання;

4. Фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення в процесі інвестування у виробництво;

5. Вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу;

6. Формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7. Страхова діяльність та формування умов для реалізації фінансових та комерційних ризиків;

8. Операції пов’язані з експортом та імпортом фінансових активів (ЗЕД);

9. Кредитування;

10. Розподіл державних кредитних ресурсів та розміщення їх серед учасників економічного кругообігу.

Фінансові інструменти та їх характеристика

Фінансові інструменти – різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість, та за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

Різноманітність фінансових активів::

1. За окремими видами фінансових ринків розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують

   1. Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші, розрахункові документи)

   2. Інструменти ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів регулюється законом України «про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006р. згідно з цим законом класифікація ЦП така:

1. Пайові ЦП (акції, інвестиційні сертифікати),

2. Боргові ЦП (облігації, державні облігації, облігації місцевих позик, казначейська зобов’язання України),

3. Іпотечні ЦП (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати ФОН(фондів операцій з нерухомістю)),

4. Приватизаційні ЦП

5. Похідні ЦП (форвард, ф’ючерс, акціон)

6. Товраорозпордчі ЦП, які надають їхньому власнику право розпоряджатися майном вказаних в цих документах

Інструменти валютного ринку

Інструменти страхового ринку – страхові послуги, які пропонуються на продаж – страхові продукти, а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують страховий ринок

Ринок монетарних металів золото, срібло та дорогоцінного каміння

Ринок нерухомості

За термінами обігу (фінансові активи):

1. Короткострокові фінансові інструменти з періодом обігу до 1 року

2. Довгострокові фінансові інструменти з періодом обігу більш як 1 рік

3. «безтермінові» фінансові інструменти – акції

За характером фінансових зобов’язань фінансові інструменти поділяються на:

1. Фінансові інструменти зобов’язання за якими не виникає додаткових фінансових зобов’язань (золото, валютні цінності)

2. Боргові фінансові інструменти характеризують фінансові відносини між покупцем та продавцем

3. Пайові (дольові)

Залежно від пріоритетної

1. Первинні фінансові інструменти

2. Вторинні фінансові інструменти (деривативи)

З гарантованістю фінансових доходів

1. Фінансові інструменти з фіксованим доходом, які гарантують при їх погашенні незалежно від кон’юктурних коливань норму прибутку на фінансовому ринку

2. Фінансові з невизначеним доходом характеризує фінансові інструменти рівень доходності яких може змінюватися залежно від фінансового стану емітента

За рівнем ризику

1. Без ризикові

2. З низьким рівнем ризику (короткострокові боргові фінансові інструменти (ФІ))

3. Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

4. З високим рівнем ризику

5. Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику (інноваційна діяльність, ф’ючерси)

Структура фінансового ринку

1. Ринок золота і дорогоцінного каміння;

2. Валютний ринок;

3. Ринок капіталу

   1. Кредитний ринок

   2. Фондовий ринок або РЦП

4. Ринок деривативів;

5. Страховий ринок;

6. Ринок нерухомості.

Наступна класифікація:

1. Інститути поза фінансової сфери

   1. Юридичні особи,

   2. Резиденти певної держави,

   3. Промислові та агропромислові підприємства,

   4. Корпорації, установи, організації

Разом з нерезидентами вони виступають інвесторами або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи

Населення виконує на ринку роль інвесторів придбаючи ЦП або запозичуючи гроші на кредитному ринку

Фінансові посередники – фінансові інститути, які представлені комерційними банками, кредитними спілками, інвестиційними та пенсійними фондами, страховими та інвестиційними компаніями, тощо.

Основні види фінансового посередництва:

1. Придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів)

2. Торгівля фінансовими активами за свій рахунок

3. Купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів

4. Допомога в створенні та розміщенні на ринку нових фінансових активів

5. Консультації учасникам ринку щодо інвестування

6. Управління активами інших учасників ринку

Трансформація активів що здійснюються фінансовими посередниками виконує наступні функції:

1. Узгодження термінів інвестиції

2. Скорочення ризику через диверсифікацію

3. Скорочення витрат при проведенні операцій

4. Забезпечення платіжного механізму

Держава на фінансовому рикну виступає позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові.

Державне регулювання фінансовому ринку здійснюється з метою:

1. Створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів

2. Захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку

3. Контролю за прозорістю та відкритістю ринку

4. Дотримання учасниками ринку вимог акцій законодавства

5. Запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку

Форми державного регулювання:

1. Прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників фінансового ринку

2. Регулювання випуску та обігу фінансових активів

3. Реєстрація випуску фінансових активів та інформація про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації, випуску та продажу фінансових активів

4. Регулювання прав і обов’язків учасників ринку

5. Видавання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення операцій на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю

6. Створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів

7. Контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, що здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку

8. Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку

Напрями державного регулювання:

1. Процедуру випуску та обігу фінансових активів

2. Різних видів фінансової діяльності таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитно-страхових послуг, емісійна діяльність

3. Діяльності конкретних фінансових інститутів і посередників

4. Діяльності іноземних учасників ринку

Класифікація фінансових ринків (за функціями/видами діяльності)

1. Залежно від того які фінансові активи пропонуються для продажу фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний. Первинний ринок це ринок перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов’язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів та інвестори. На вторинному ринку мають обіг емітованих раніше фінансові активи, операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку це ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час, як правило вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

2. Залежно від місця розрізняють біржовий та позабіржовий фінансовий ринок. Біржовий ринок пов’язують із поняттям біржі як особливою формою організації ринку,що сприяє мобільності капіталу та встановленню реальних ринкових цін на фінансові активи. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком оскільки на ньому в більшості ринку відбувається торгівля раніше емітованими цінними паперами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи, учасниками таких систем, які мають змогу ознайомитися з попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

3. За рахунок глобальності поділ фінансових ринків здійснюється на міжнародний та національний. Національний ринок свою чергу поділяється на ринко резидентів та нерезидентів. Ринок резидентів є ринком фінансових активів емітованих резидентами на національному ринку ринок нерезидентів – ринок на якому не резиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Процес інтеграції фінансових ринків пов’язаний з багатьма процесами, які відбуваються на національному та міжнародному ринках, найважливішу роль серед них відіграють:

   1. Розвиток новітніх технологій, що роблять високоефективними інформаційні інфраструктури фінансового ринку та систему розрахунків.

   2. Концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах

   3. Інституалізація фінансових ринків

   4. Лібералізація фінансових ринків

Грошовий ринок – називають особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, а також формується попит, пропозиція та ціна. Завдяки особливостям грошового ринку продаж грошей на ньому виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на які інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на гроші, а саме відновити право-розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у свої розпорядження певної суми грошей на вказані інструменти. За своїм характером всі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями(фінансовий інструмент) покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання вони поділяють на: боргові та не боргові.

• До не боргових відносять зобов’язання з наданням прав участі в управління діяльністю підприємства та його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігають не тільки права власності на них, а й певною мірою право розпоряджатися ними. Ці зобов’язання мають форму акцій, до цієї групи можна віднести деривативи, страхові угоди.

• До боргових зобов’язань відносяться всі зобов’язання за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей потрібно повернути йому відповідну суму грошей у його розпорядження. Готівкою чи перерахуванням на його рахунок з одночасним пташеням боргового зобов’язання.

Боргові зобов’язання на грошовому ринку поділяються на наступні групи:

1. Депозитні зобов’язання за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупця за умови їх повернення (з визначенням терміну їх погашення і сплати процентного доходу) такими зобов’язаннями оформляються переважно залучення грошей банками від їх клієнтів, вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладень, трастових квантів (?), сертифікатів;

2. Позичкові зобов’язання за якими продавці передають гроші покупцям і вносять певні обмеження в права покупців розпоряджатися цими грошима: визначають на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності витрат на проекти. Які фінансуються за рахунок позичених грошей. Ці зобов’язання мають форму кредитних угод,облігацій, векселів, бонів, тощо. Особливий і умовний характер має ціна на грошовому ринку, ціна грошей на грошовому ринку має форму процентного доходу на позичені чи залучені гроші, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, які мають в собі куплені чи позичені гроші, а їх споживчою вартістю, тобто здатністю приносити покупцю додатковий дохід необхідний для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більша ця здатність і чим довше покупець буде користуватися одержаними грошима тим більшою буде його сума процентних платежів.

У загальному грошовий ринок можна представити як інституційну модель потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів : тими що заощаджують гроші, тими що запозичують гроші і фінансовими посередниками. За інституційним критерієм грошовий ринок поділяється на два сектори: 1) сектор прямого фінансування; 2) сектор опосередкованого фінансування. - Зв’язки між покупцями та продавцями реалізують через фінансових посередників, які спочатку акумулюють вільні фінансові ресурси,що пропонуються на ринку, а потім надають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання і вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку і зумовлюють появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектору істотно відрізняються від посередників прямого фінансування як за своєю роллю в економіці так і за технологічними процесами функціонування. За характером посередницьких операцій у секторі опосередкованого фінансування фінансовий посередників можна поділити на дві групи: 1) банки, 2) не банківські фінансово-кредитні установи. Банки мають дві риси, які зумовлюють їх відокремлення к особливих посередників: вони можуть не тільки акумулювати вільні гроші, а й самі можуть створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності; КБ здійснюють розрахункове касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть вільно розпоряджатися і тимчасово використовувати гроші останніх.

Попит на гроші. На грошовому ринку одне із ключових та найскладніших явищ ринку грошей, на відміну від звичайного попиту на товарних ринках який формується як потік куплених товарів певний період попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент, якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства певного суб’єкта то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі.

Такий портфельний підхід до визначення попиту на гроші був застосований Дж. Кейнсом який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Відповідно до запасу грошей попит на гроші можна розділити на три частини:

1. Попит на поточний запас платіжних засобів;

2. Попит на постійний запас платіжних засобів, як форму багатства,що призначена давати додатковий дохід додатковий дохід їх власнику;

3. Попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.

В залежності від цілей відбуваються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб’єктів: 1)Транс-акційний (операційний мотив); 2) Мотив завбачливості (ресурс для купівельної спроможності); 3)Спекулятивний мотив (полягає в тому що економічні суб’єкти бажають мати в своєму розпряжені певний запас грошей з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високо дохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появлення загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і мало дохідна, але без ризикова). Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші привнесену економічну теорію Дж. Кейнсом, вона вважається найвагомішим його внеском в теорію грошей, головна перевага цієї ідеї Кейнса полягає в тому що вона відкрила шлях до встановлення залежності попиту на гроші та накопичення грошей від зміни проценту. Визнання цієї залежності сприяло осмисленню широких можливостей використання процента в практиці регулювання грошової маси і перетворення його центральний інструмент грошово-кредитної політики. Механізм спекулятивного мотиву базується на тому що запаси грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів, які дають не однакових дохід і містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід, і має максимальний захист від ризику зберігаючи гроші у вигляді альтернативної вартості індивідуми втрачають доходи, величина яких залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасом грошей. Щоби не опустити зростання втрат доходів (альтернативної вартості) у разі підвищення норми процента індивіди повинні зменшувати запас грошей, тобто попит на гроші.