31. Кваліметрíя (рос. Квалиметрия, англ. Qualimetry, нім. Qualimetrie f) — наука про вимірювання якості об'єктів, вивчає та реалізує методи і засоби кількісної оцінки якості продукції.

Сьогодні за допомогою апарату кваліметрії почали оцінювати якість праці, якість працівника, якість освіти тощо. Можна вважати, що кваліметрія перетворюється в загальну науку про вимірювання, оцінку об'єктів різної природи - матеріального й нематеріального продукту, явища, процесу.

Кваліметрія передбачає структурування об'єкта вивчення (об'єкт у цілому - перший рівень спільності), поділ його на складові частини (другий рівень), які у свою чергу поділяються на частини (третій рівень) і т. д. При цьому виходить ієрархічна система, що зазвичай відбивається схемою чи таблицею. Далі виробляється оцінка експертами або іншим шляхом («вимірювання») кожної складової та встановлення її вагомості (важливості) й, нарешті, поєднання цих оцінок за певними правилами в загальну оцінку об'єкта.

Квантифікація — це процедура вимірювання і кількісного вираження якісних ознак і відносин соціальних об’єктів. Наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних властивостей державного діяча тощо.

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають скрайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають встановленням його континууму (тривалості). Так, за вивчення задоволення виконуваною роботою відповідь «Робота дуже подобається» — початок, а «Робота зовсім не подобається» — кінець відліку шкали. Потім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогадних (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень. 33.-34Шкала (лат. scala — сходи) — зіставлення результатів вимірювання якої-небудь величини й точок на числовій прямій.

Шкала - ця безліч позначень, відносини між якими відбивають відносини між об'єктами емпіричної системи. Шкалою можна назвати результати виміру, отримані в дослідженні, а також інструмент виміру (тобто систему питань), опитувач, тест.Зміст

Типи шкал

Шкали розділяються по типу, відповідно до тем, які відносини вони відбивають. Крім того, кожній шкалі відповідають припустимі для даної шкали математичні перетворення. Типи шкал мають ієрархічну впорядкованість по складності. Використовуючи різні шкали, можна, наприклад, робити різні психологічні виміри. Найперші методи психологічних вимірів були розроблені в психофізиці. Основним завданням психофізиків було те, яким чином визначити як співвідносяться фізичні параметри стимуляції й відповідні їм суб'єктивні оцінки відчуттів. Знаючи цей зв'язок, можна зрозуміти, яке відчуття відповідає тій або іншій ознаці. Психофізична функція встановлює зв'язок між числовим значенням шкали фізичного виміру стимулу й числовим значенням психологічною або суб'єктивною реакцією на цей стимул. Розглянемо докладніше принципи вимірів, що ставляться до суб'єктивного шкалування. Дані принципи використовуються в психометрії, економетриці, прикладній статистиці. За Стенлі Смітом Стівенсом розрізняють шкали:

метричні;

неметричні.

[ред.]

Шкала найменувань (номінальна)

Найпростіша зі шкал. Вона будується на відношенні тотожності. Кожний розподіл на шкалі характеризує критерій, на підставі якого проводиться класифікація. За допомогою цієї шкали ми приписуємо числа, букви або цифри вихідним даним. Прикладом шкали такого роду може служити класифікація випробуваних на чоловіків і жінок, нумерація гравців спортивних команд і ін. Номера телефонів, паспортів, штрих-коди товарів, індивідуальні номери платників податків обмірювані в шкалі найменувань.

[ред.]

Порядкова шкала (або рангова)

Будується на відношенні тотожності й порядку. Суб'єкти в даній шкалі ранжирувані. Але не всі об'єкти можна підкорити відношенню порядку. Наприклад, не можна сказати, що більше коло або трикутник, але можна виділити в цих об'єктах загальну властивість - площу, і в такий спосіб легше встановити співвіднесеність об'єктів. Для даної шкали припустиме монотонне перетворення. Така шкала груба, тому що не враховує різницю між суб'єктами шкали. Приклад такої шкали: бальні оцінки успішності (незадовільно, задовільно, добре, відмінно), шкала Мооса.

[ред.]

Інтервальная шкала

Тут відбувається порівняння з еталоном. Побудова такої шкали дозволяє більшу частину властивостей існуючих числових систем приписувати числам, отриманим на основі суб'єктивних оцінок. Наприклад, побудова шкали інтервалів для реакцій. Для даної шкали припустимим є лінійне перетворення. Це дозволяє приводити результати тестування до загальних шкал і здійснювати, у такий спосіб порівняння показників. Приклад: шкала Цельсія.

[ред.]

Шкала відносин

У шкалі відносин діє відношення "у стільки те раз більше". Це єдина із чотирьох шкал, що має абсолютний нуль. Нульова точка характеризує відсутність вимірюваного якості. Дана шкала допускає перетворення подоби (множення на константу). Визначення нульової точки - складне завдання для психологічних досліджень, що накладає обмеження на використання даної шкали. За допомогою таких шкал можуть бути обмірювані маса, довжина, сила, вартість (ціна). Приклад: шкала Кельвіна (температур, відлічених від абсолютного нуля, з обраної за згодою фахівців одиницею виміру - градус Цельсія).

[ред.]

Шкала різниць

Початок відліку довільний, одиниця виміру задана. Припустимі перетворення - зрушення. Приклад: вимір часу.

[ред.]

Абсолютна шкала

У ній присутня додаткова ознака - природня й однозначна присутність одиниці виміру. Ця шкала має єдину нульову точку. Приклад: число людей в аудиторії.

З питанням про тип шкали безпосередньо пов'язана проблема адекватності методів математичної 35.Охарактеризуйте надійність вимірювання. Назвіть складові критерію надійності вимірювання

Надійність вимірювання — це точність, з якою може бути визначена та чи інша конкретна ознака. Поняття точності у педагогічній діагностиці досить аморфне, бо ніхто не знає, з якою найвищою точністю взагалі можна вимірювати (реєструвати) ознаки педагогічних явищ. Тому і говорять здебільшого не про точність, а про надійність. Щоб показати відмінність між надійним і менш надійним вимірюваннями, досить порівняти твердження: урок тривав 43,8 хвилини (точно) і тривалість уроку була близько 45 хвилин. Надійність, точність другої оцінки, як бачимо, нижча від першої.Ступінь надійності вимірювання або оцінки визначається за розбіжністю між ідеальними та реальними результатами і характеризується коефіцієнтом надійності. Останній показує, наскільки збігаються результати вимірювань (оцінок), виконаних в однакових умовах одними й тими самими людьми або різними людьми і в різних умовах, але за допомогою одних і тих самих вимірників. Є й інші тлумачення надійності діагностичних вимірювань.Для пересічного педагога коефіцієнт надійності має невисоку інформативність. Багато важливішим є знання стандартної похибки вимірювання. Вона містить інформацію про те, між якими крайніми значеннями (найнижчим і найвищим) буде знаходитися "справжнє" значення вимірюваної величини. Величина стандартної похибки при верифікації педагогічних проектів найчастіше знаходиться в межах 68 %.З якою точністю можна виставити оцінку успішності? Зрозуміло, що похибка вимірювання тут складатиме ±1 бал. Якщо вона вища, наприклад, за одну й ту саму відповідь виставллється і 2, і 4 бали, то відразу видно, що тут порушується вимога об'єктивності вимірювання: педагоги відступають від заздалегідь обумовлених критеріїв (норм) оцінювання відповідей.

статистичні методи — методи математичної статистики, що використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою підвищення обґрунтованості висновків. У педагогіці та психології вони представлені: а) описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); б) теорією статистичного висновку (передбачення результатів за даними обстеження вибірок); в) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв'язків між змінними).

Завдяки математичним методам описують кількісні характеристики педагогічних явищ, визначають оптимальні умови управління процесом навчання і виховання. Ефективні тільки при масовому характері досліджуваних явищ, їх типовості, вимірюваності.

Тест – завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування – експериментальний метод психодіагностики. Обов’язкові компоненти тесту: – стандартна інструкція щодо мети і правил виконання завдання; – ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання; – ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варіант відповіді; ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим. Мета–визначити наявність чи брак уже відомих соціально-психологічних особливостей у особистості, що досліджується. Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають установленим стандартам. Тести класифікують за різними ознаками. За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: – проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості; – оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності; – професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності. За предметом дослідження розрізняють загальні особистісні, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи іншої риси, характеристики, властивості суб'єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо); групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів – рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Інтерв’ю – безпосередній (очний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв’юера (дослідника) з респондентом, в процесі якого дослідник сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

За типом респондентів виділяють:

Інтерв’ю з рядовим респондентом (звичайне face-to-face інтерв’ю) – передбачає отримання інформації від випадкових респондентів, які не обов’язково повинні бути спеціалістами із заданої теми;

Інтерв’ю з відповідальною особою (спеціалізоване опитування) – передбачає отримання інформації від особи, яка має відношення до проблеми, що досліджується. Переважно використовуються в промислових дослідженнях, коли респондентами виступають менеджери організацій, керівники, тощо.

Інтерв’ю з експертами (експертне опитування, метод експертних оцінок) – передбачає отримання інформації від компетентних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження.