1. Суспільно-історичні передумови виникнення протестантизму

У Німеччині відбувалася так звана реформація (спроба змінити західну католицьку церкву). Все почалося з виступу у 1517 році професора Віттенбургського універститету Мартіна Лютера (1483-1546), який…

Ні, звичайно, все почалося значно раніше.

Ще мислителі епохи Відродження звали церкву змінити своє ставлення до людей та світу. А гуманісти пропонували осмислити і прийняти основні ідеї давніх греків та римлян (наприклад, ідею про те, що людина є хазяїном власної долі). Але саму церкву це мало цікавило - вона у цей час заробляла гроші. Втім, звинувачувати її не треба - час, як кажуть, був такий. Історія з колонізацією Америки та швидке збагачення Іспанії показали, що є й така можливість заробити. І почався “економічний бум”.

Ніколи раніше розбіжність між словами духовенства та їх діями не кидалося так у очі. Служителі церкви закликали нехтувати земними благами, і проповідували добровільні злидні. Тим часом, єпіскопи (вищі церковні керівники) та аббати (управителі монастирів) володіли величезними маєтками і вели праздне, розгульне життя. В Римі відкрито торгували посадами єпіскопів. Та й самі священики не відставали від своїх керівників. Вони вимагали у віруючих гроші та різноманітні піднесіння за хрещення дитини, похорони, весілля. Але головне - з'явилися так звані індульгенції - особливі грамоти, що скріплювалися печаткою самого папи римського.

З економічної точки зору, це було чудова комерційна акція (дія). Адже індульгенції давали прощення всім, хто був готовий за це заплатити (наівть якщо перед цим ця людина вбила іншу людину). До того ж, були індульгенції, які надавали прощення за вже звершені злочини, а були навіть й такі, які надавали прощення за злочини, які покупець тільки но збирався зробити.

Коштувало це зовсім не дорого, тому й не дивно, що до “продавців” індульгенцій йшли толпи народу. А були серед отих “продавців” й дійсно унікальні, які, як сказали б сьогодні, творчо підходили до своєї справи.

Таким був, наприклад, Іоанн Тецель, який продавав індульгенції за різними цінами, в залежності від їх категорій. Були в нього так звані “особисті” індульгенції - вони надавали право їх володарям викупити дев'яносто разів за рік злочини десяти чоловік за своїм вибором. Інші надавали можливість хазяїну індульгенції звільнити з чистилища таку кількість душ, яка дорівнювалася кількості відвідань церкви на протязі двадцяти чотирьох годин між першим та другим днями серпня. А ще за немалу суму Іоанн Тецель продавав індульгенції, які надавала право будь-якому християнину перед смерттю не тільки побачитися з богоматір'ю (матір'ю Ісуса), а й разом з нею полетіти на небо, до раю.

Саме продаж індульгенцій і була тією останньою краплею, що привела до реформації. В усякому разі, саме з цього приводу і виступив професор Вітенбергського універститету Мартін Лютер, який за звичаєм того часу висловив своє засудження у 95 тезисах (тобто ствердженнях), прибивши їх до дверей місцевого собору.

Мартін Лютер стверджував, що для “спасіння” душі зовсім не обов'язково платити гроші - головне, щоб людина вірила у Бога.

І, як було сказано у одному з енциклопедичних словників, це була іскра, що запалила Німеччину.

Міські багатії не хотіли платити величезні податки, що ними обклала їх церква, князі бажали захопити землі, що займали тоді монастирі та церкви, бідняки також не хотіли віддавати останні гроші.

Лише не доставало останнього - людини, яка б першою почала діяти. І така людина з'явилася - це й був Мартін Лютер.

Через рік Мартін Лютер повністю розірвав з католицькою церквою. А у 1521 році він стояв перед Вормським сеймом (зібранням німецьких князів та представників міста), на якому, нагадавши, що й папа та “батьки” церкви також не раз помилялися, заявив: “На тому стою, я не можу інакше, хай допоможе мені Бог!" Ці його слова були сприйняті всією країною як призов до дій, і вже через досить короткий час католицька церква була вигнана з Германії. Панування єпіскопів та пап закінчилося. А замість католицької церкви з'явилася нова, лютеранська, яка одержала назву, як ми вже зрозуміли, з імені Мартіна Лютера. А трохи пізніше її стали називати ще й інакше - протестанською церквою. Сталося це у 1526 році на з'їзді князів у місті Шпаєр. Коли князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву, у відповідь п'ять князів, прихильники лютеранства, виступили з протестом. Саме з цього моменту і почали називати прихильників нової церкви протестантами, а саму церкву - протестанською.