- •2.Трипільська культура. Життя, заняття та побут трипільських поселень.
- •3.Східні словяни.
- •Суспільний розвиток східних слов'ян
- •4. Утворення держави у східних словян.
- •5. Київська Русь
- •6.Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •7.Галицько-Волинське князівство.
- •Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- •Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •9.Україна у складі Речі Посполитої.
- •Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •10.Виникнення Запорозької січі.
- •Запорозька Січ
- •11.Устрій Запорозької січі.
- •12.Любленьська унія. Брестська церковна унія.
- •Люблінська унія
- •Церковне життя. Берестейська унія
- •13.Визвольна війна укр.Народу 1648-1654.
- •Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •14.Воєнні дії у період визвольної війни.
- •15.Зборівський договір 1649 і Білоцерківський договір 1651
- •16.Переяславський договір і його значення.
- •20.Знищення Гетьманщини. Запорозької січі.
- •1783 Р. В Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. Українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством.
- •21.Діяльність б.Хмельницького у створення укр. Держави.
- •Військова і державотворча діяльність
- •Третя антипольська коаліція
- •Створення української Козацько-Гетьманської Держави
- •Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького
- •22.Конституція п.Орлика.
- •Історія створення
- •Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •24. Поділ Україна на правобережну і лівобережну україну у 2 половині 17ст.
- •25. Україна після скасування кріпосного права.
- •26. Правобережна Україна у складі польщі та селянський рух на правобережжі.
- •30.Україна наприкінці 19 ст. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •31. Україна в дореформений період. Реформи 60-70рр.
- •32. Підйом суспільно-політичного руху на початку 19 ст.
- •33.Перша буржуазно-демократична революція 1905-1907 р на Україні. Демократичні партії.
- •35. Столипінська аграрна реформа.
- •36. Україна на початку 20 ст.
- •37. Лютнева революція.
- •38. Діяльність центральної ради та іі універсали.
- •39. Проголошення унр. 3 універсал.
- •40. Громадянська війна на україні.
- •41. Жовтнева революція 1917. Політика більшовиків на україні.
- •1919Р. Було створено близько 500 колективних господарств).
- •42. Гетьманський переворот п.Скоропадського.
- •43. Директорія і її діяльність.
- •44. Україна в роки непу. Українська срр в умовах непу.
- •45. Індустріалізація та її наслідки.
- •47. Західноукраїнські землі в 1921-1945.
- •Українські землі в складі Польщі
- •Українські землі в складі Румунії
- •Українські землі в складі Чехословаччини
- •48. Україна в роки 2-ої світової війни.
- •6 Березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.
- •50. Визволення україни від нім.Фашистів.
- •51. Україна в перші повоєнні роки.
- •1648 P., охопивши більшу частину території та населення України,
- •54. Україна в період загострення кризи радян системи.
- •56. Гласність та лібералізація. Перебудова україни.
- •57. Основні чинники релігійного життя.
- •Відносини України з державами снд
42. Гетьманський переворот п.Скоропадського.
В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В. Голубович.
Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва. Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні військову допомогу.
Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сильнішим.
29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада, проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування.
П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи - «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління.
Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.
Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про посольства 1 місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 країнами Європи.
Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що на відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена ідеологізації, вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв.
Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській справі, як правило, обмежувалися риторикою.
Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення незалежності України, більша ж - виступала за федерацію з Росією. Активно діяли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.
І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз. Свою роль відіграли тут і революційні події листопада 1918 р. в Німеччині, де була повалена монархія. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки - Директорію - під проводом В. Винниченка та С. Петлюри. Почалися дії проти гетьманських військ. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський залишив Київ.
Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки, і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.