14.Воєнні дії у період визвольної війни.

Протягом жовтня—листопада 1651 р. Хмельницький вивів війська з Чернігівщини ї Брацлавщини, склав реєстр і направив його на затвердження до Варшави. Проте польський сейм підмовився його схвалити. З часом Хмельницький переконався у власній неспроможності змусити народ прийняти тяжкі умови миру. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. На гетьманські універсали про припинення свавільних дій мало хто звертав увагу. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Страта Хмельницьким найбільш радикально настроєного полковника Лук'яна Мозирі мало зарадила справі. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину. Лише полковник Іван Дзиковський відвів на Слобожанщину понад 2 тис. козаків Чернігівського полку, їхній приклад наслідували також сотні сімей з Ніжинського, Миргородського, Полтавського та інших лівобережних полків, одержуючи на нових місцях всілякі пільги й привілеї. Це, в свою чергу, стимулювало нові хвилі переселення українців у межі Російської держави, що значно послаблювало воєнну могутність України.

На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, і Хмельницький вжив їх. 24 березня він розіслав по Україні універсали із закликом до полковників, осавулів і сотників готуватися до війни. Ініціаторів негайного виступу проти Речі Посполитої полковників М. Гладкого, С. Герасимова та кількох сотників старшинська рада присудила до смертної кари, і в березні вони були страчені. На чолі Переяславського, Черкаського, Чигиринського і Корсунського полків Хмельницький форсованим маршем непомітно наблизився до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, 22 травня козаки оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польське військо. Сам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Це одна з найвидатніших перемог Хмельницького, яку сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами. Одна частина козацького війська рушила на Кам'янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв'язки з Польщею. Щоб уберегтися від неминучої польської агресії, господарі Молдавії та Валахії направили у Москву посольства з проханням приєднати свої країни до Російської держави. Гетьман Хмельницький готував сили до повного визволення України.

Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загоїти з контрольованої гетьманською адміністрацією території.

Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи настроєне молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на допомогу своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На допомогу тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс.

Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валзхію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну. Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на допомогу Лупулу, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяли участь в обороги міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.

На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Звідси окремі загони розходилися по найближчих селах, змушуючи населення коритися польській владі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гуся-тином. Почалися швидкоплинні, але жорстокі сутички між окремими підрозділами обох сторін. Козацькі частина рейдували по Волині й Галичині, виганяючи польську шляхту з насиджєних місць. Польська армія знову опинилася в оточенні. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.