Структуризація підприємства.
Організація роботи великого багатопрофільного підприємства потребує його структуризації та застосування чітко відпрацьованого внутрішньогосподарського механізму. Структуризація підприємства – це виділення в його складі суб'єктів внутрішньогосподарських економічних відносин у таких розмірах і поєднанні галузей, які б забезпечили максимальний ефект від їх роботи. У підрозділах де поєднання галузей ґрунтується на технологічних зв’язках між ними, в процесі удосконалення економічних відносин можливе їх подрібнення на економічно відособлені групи працівників, зайнятих виробництвом (наданням послуг). Ступінь подрібнення ґрунтується на двох чинниках: чіткому визначенні переліку видів продукції або послуг та відображенні в облікових документах як по витратах, так і по продукції з відкриттям особового рахунку на кожний структурний підрозділ. Виділення певних структурних одиниць за своїм змістом є одночасно і формуванням первинних трудових колективів (внутрішньогосподарських підрозділів). В загальному розумінні внутрігосподарський підрозділ – це відносно відособлена виробничо-господарська одиниця, яка виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги), має постійний склад працівників, закріплені основні виробничі засоби і є об’єктом планування, обліку, контролю, матеріального стимулювання і економічної відповідальності. Виділяють два основних типи структуризації: технологічна; товарна.
В умовах командно-адміністративної системи, переважно застосовувалася технологічна структуризація підприємства. Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів. Товарна структуризація означає формування підрозділів навколо товарних видів продукції, тобто з числа тих технологічних ланок, для яких певний вид товарної продукції може вважатися кінцевим. Наприклад, у товарний підрозділ можуть бути об'єднані: кормодобувна бригада, молочнотоварна ферма, молокопереробний цех, мережа роздрібної фірмової торгівлі продуктами переробки молока. Такий виробничо-збутовий модуль перетворює чотири технологічних виробничих ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку - за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат - відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки - відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції, реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку - відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління - відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно-виробничої структури підприємства, його беззбитковість і платоспроможність. Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший - центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку. Велике підприємство або їх об’єднання складаються із трьох взаємопов’язаних і різних за змістом і значенням структур: виробничої, організаційної і управлінської.
Планування як розділ економіки підприємства становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи в підприємствах.
Планування — одна з функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.
У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. "План" та "ринок" вважалися несумісними. "Ринок" сам відрегулює та вирішить всі проблеми.
З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств.
Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до "стратегії" "планування на короткий термін" часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких — оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства.
Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування — це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування. В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування. Підтвердженням тому, що "планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування.
План — це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.
Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.
Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи.
В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування.
План — повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами.
Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.
Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем — засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.
Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.
Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.
Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.
Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин:
- невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;
- змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.
Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.
Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат.
Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності. Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р.Л.Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму.
Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.
Реалізація принципу участі має наступні переваги:
- кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;
- плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства
- приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди;
- робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства;
- об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників.
Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції.
Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність — головні риси координації планування на підприємстві.
Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві — це їх взаємопов'язана система.
У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.
Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.
Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів. Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування. Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.
Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.
Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.
Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.
Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.
В закордонній практиці планування можуть зустрічатися і такі принципи планування як принципи документального забезпечення, організованості, стандартизації, вичерпності, узгодженості.
Принцип документального забезпечення в плануванні. Для узгодження, планових розрахунків, а також контролю планів має велике значення те, щоб їх найважливіші складові частини були виконані в письмовій формі. Хороша планова документація полегшує виконання вищевказаних задач та позитивно впливає на досягнення цілі.
Принцип стандартизації у плануванні. У відношенні планування стандартизація означає уніфікацію планів, процесів та техніки планування, допоміжних засобів при плануванні та ін. Уніфікація забезпечує порядок, при якому однакові проблеми планування на різних дочірніх підприємствах, на одному і тому ж підприємстві в різні періоди планування або в різних підрозділах вирішуються, виходячи з однієї та тієї ж концепції.
Принцип організованості в плануванні. Під рівнем організованості в плануванні слід розуміти суворість встановленого в системі планування організаційного режиму. Заорганізованість та відсутність здатності до імпровізації, звісно, знижують гнучкість системи планування. Система планування з розумним ступенем організованості оптимальним чином адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища. Принцип узгодженості в плануванні. Узгодженість планів стосується, насамперед, складових частин плану та відносин між окремими планами. З позиції змісту планів можна узгоджувати цілі, прогнози, заходи, засоби, дії осіб, відповідальних за плани, терміни. Крім того, потребується узгодження планів за ступенем необхідності, терміновості, ієрархії, послідовності, обумовленості та гнучкості.
Принцип вичерпності в плануванні. Планування, яке охоплює всі проблеми, що піддаються плануванню, є повномасштабне планування.
Принцип видимості в плануванні. Це глибина розуміння зв'язків планів, їх прикладного застосування та наступної розробки.
Таким чином, частина закордонних та вітчизняних принципів планування за змістом співпадають, хоча назви вони мають різні; інші закордонні принципи деталізують основні принципи; треті з них, на нашу думку, є принципами організації планової роботи.
Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування:
Узгодженість ресурсів та потреб
- балансовий
- матричний
Варіантність планів, що розробляються
- одноваріантний
- поліваріантний
- економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій
- ручний
- механічний
- автоматичний
Форма представлення планових показників
- табличний
- лінійно-графічний
- логіко-струкгурний
За ступенем невизначеності:
- Детерміновані системи, тобто з передбаченим результатом.
- Імовірнісні (стохастичні) системи, які не дають повної передбачуваності результату.
За часовою орієнтацією ідей планування виділяють 4 типи планування:
- Реактивне (націлене тільки в минуле).
- Інактивне (яке пристосовується тільки до теперішнього).
- Преактивне (який переважно дивиться тільки в майбутнє).
- Інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування).
За горизонтом планування (періоду часу) плани є трьох типів: довгострокові (10-15 років); середньострокові (3-5 років); короткострокові (1-2 роки).
Методи планування:
Балансовий метод планування. Плани складаються у вигляді балансу, забезпечується взаємодія його показників (для збалансування ресурсів із потребами та ін.).
Економіко-статистичний метод. Його засновано на використанні сформованих темпів змін, коефіцієнтів еластичності, структурних змін, індексів, коефіцієнтів зв'язку та ін.
Економіко-аналітичний метод. Засновано на глибокому аналізі діяльності підприємства та експертній оцінці можливих змін.
Нормативний метод планування. Планові завдання визначаються на основі норм, розцінок та тарифів.
Економіко-математичне моделювання та оптимізація планів.
Програмно-цільовий підхід у плануванні. Вибір цілі, плану та розрахунок завдань для досягнення цієї цілі (точки беззбитковості, точки мінімального рівня рентабельності та ін.).
Використання персональних комп'ютерів дозволяє автоматизувати процес планування. АРМ економіста — автоматизоване робоче місце економіста підприємства.
Розділи плану господарчої діяльності підприємства відображають його галузеву належність та організаційну структуру. В торгівлі, наприклад, план господарчої діяльності підприємства складається з наступних розділів та показників:
- План товарообігу (загальний обсяг, товарна структура, обіг по відділах та секціях);
- План формування товарних запасів;
- План товарного забезпечення (план закупки та надходження товарів);
- План із праці та витрати на оплату праці;
- План розвитку матеріально-технічної бази;
- План поточних витрат (витрати обігу);
- План доходів та прибутків;
- Фінансовий план;
- План грошових потоків;
- План залучення позикових джерел фінансування;
- Балансовий план;
- План соціального розвитку.
Управління персоналом (менеджмент персоналу) - систематично-організаційний процес відтворювання і ефективного використання персоналу. |
Сутність поняття, його роль
Здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством, випуск продукції, яка була б конкурентоспроможною на зарубіжних ринках, залежить не тільки від технічного оснащення підприємства, наявності сучасних технологій, чітко поставленої системи контролю якості продукції, маркетингових досліджень ринкового середовища та послідовного впровадження концепції просування товарів на зарубіжні ринки, а й від кваліфікації співробітників підприємства, ефективного управління персоналом. Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху у реалізації його стратегії розвитку.
Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов'язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні - як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані - як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов'язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.
Знаходження управління персоналом
Розвивається в трьох напрямах:
більше розвивається на практиці;(як практична діяльність)
є індивідуально зорієнтованим на працівника,як особистість і надає послуги по задоволенню потреби;
зорієнтований на майбутнє.(вписується у стратегію організації)
Як сфера практичної діяльності УП- це система взаємозв`язаних організаційно-економічних заходів по створенню умов для нормального функціонування, розвитку ефективного використовування кадрового потенціалу організації.
Управління персоналом стоїть у центрі управління організації. Управління організації стоїть в управлінні бізнесом. (схема "Знаходження управління персоналом")
Предметом менеджменту персоналу є управління працівниками у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу. Основною метою менеджменту персоналу є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та стимулювання його до високоефективної праці. Для досягнення цієї мети, насамперед, потрібно чітко з’ясувати особливості управлінської праці.
Рівні управління персоналом
Управління персоналу має 4 рівні:
Оперативний - домінує кадрова робота.
Тактичний - домінує,власне,управління персоналом.
Стратегічний – домінує управління людськими ресурсами.
Політичний – домінує робота по розробці кадрової політики
Зв`язок управління персоналом з іншими науками:
Менеджмент
Соціологія,психологія,фізіологія
Психологія
Економіка труда
Трудове право
Соціальна політика
Персонал організації, як об`єкт управління
Трудові ресурси – населення у працездатному віці, які мають фізичні і інтелектуальні здібності, здатне до участі у трудовому процесі. Персонал (від лат. personalis – особистий) – це особистий склад організації, який працює за наймом і має певну компетенцію, що поєднує здібності і мотивацію кожного співробітника та визначає його поведінку в рамках організації у трудовому процесі. Людина в організації виконує роль суб’єкта управління та об’єкта управління. Працівники організації виступають об’єктом управління тому, що вони є головним складником будь-якого виробничого процесу. Планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських джерел становить основний зміст менеджменту персоналу.
Управління персоналу, як спеціальна функція менеджменту
Управління персоналом на підприємстві здійснюється лінійними керівниками при участі підлеглих їм структурних підрозділів соціального напрямку(відділу кадрів,відділу перепідготовки кадрів) Зміст управління персоналу,як спеціальної функції, визначається специфікою виконання праць:
Розробка концепції управління персоналом, кадрової політики і кадрової стратегії;
Облік кадрів, інвентаризація кадрового складу, ведення кадрової документації;
Планування персоналу;
Набір/відбір персоналу;
Професіональна орієнтація і адаптація персоналу;
Підготовка і розвиток персоналу;
Мотивація персоналу;
Оцінка персоналу;
Створення організаційної культури
Нематеріальні ресурси і активи
Сутність і склад нематеріальних ресурсів.
Характеристика об'єктів промислової та інтелектуальної власності.
Нематеріальні активи.
Оцінювання вартості й амортизації нематеріальних активів.
Нематеріальні ресурси — це складова потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого періоду. Для цієї складової характерні відсутність матеріальної основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. Складові нематеріальних ресурсів подано на рис. 5.
Серед об'єктів промислової власності важливу роль відіграють винаходи.
Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій технології, що позначений істотною новизною і дає позитивний ефект при його застосуванні. Об'єктом винаходу може бути конкретний продукт або конкретний спосіб. Розрізняють такі основні види продуктів, які можуть стати об'єктами винаходу:
• пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю нових рішень у параметрах, матеріалах, з яких виготовляються;
речовина — хімічні сполуки, їх композиції (розчини, сплави тощо) і продукти ядерного перетворення;
штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин — спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами.
Промисловим зразком називається нове, придатне до виготовлення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних і естетичних властивостей, тобто це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів. Промисловий зразок може бути об'ємний (у вигляді моделі), плоский (у вигляді малюнка) або комбінований.
Товарними знаками та знаками обслуговування (знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначки, за допомогою яких товари (послуги) одного виробника відрізняються від аналогічних товарів (послуг) іншого. Товарний знак розміщується безпосередньо на товарі або на його упаковці, у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємства тощо.
Корисними називаються моделі, нові за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою. Відмінність корисних моделей від інших об'єктів промислової власності полягає в тому, що предметом їх технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (відтворюється промисловими засобами).
Програмне забезпечення ЕОМ охоплює операційні системи і прикладні програми. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язування дедалі складніших задач зумовлюють постійне збільшення кількості програмних продуктів і витрат на їх створення. Вартість програмного забезпечення невпинно підвищується і стає важливим об'єктом комерційних відносин.
Базою даних називають іменовану сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об'єктів та їх відносини.
База знань — це сукупність систематизованих базових відомостей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ.
Твори науки, літератури і мистецтва існують у таких формах:
письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);
усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);
образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокад-ри тощо);
об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо).
Ноу-хау — це знання або досвід технічного, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях, у виготовленні та реалізації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи їх власникові певні переваги.
Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане, і може стосуватися вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції, способів контролю, спостереження, техніки безпеки. Це може бути пропозиція, що сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективному використанню енергії тощо. Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від винаходів мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція є новою для техніки і технології, що використовуються на конкретному підприємстві.
Зазначення походження товару — це будь-яке словесне або графічне позначення, що вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон, населений пункт, місцевість). Зазначення походження товару виокремлює з великої кількості товарів такі, що мають особливі властивості й якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто вказує на залежність властивостей товару від місця його походження. Насамперед цей вид нематеріальних ресурсів стосується виробництва харчової промисловості.
Гудвіл — це основний капітал підприємства або фірми, здатний приносити додаткові прибутки завдяки підвищенню конкурентоспроможності (з використанням іміджу, досвіду, ділових зв'язків, престижу товарних знаків, постійної клієнтури, прихильності споживачів).
Нематеріальні активи — це права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:
права користування природними ресурсами — надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо;
права користування майном — земельною ділянкою, будівлею, на оренду приміщень тощо;
права на знаки для товарів і послуг — товарні знаки, торгові марки, фірмові назви;
права на об'єкти промислової власності — винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо;
авторські та суміжні з ними права — на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо;
гудвіл;
інші нематеріальні активи — право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.
Оскільки нематеріальні ресурси є спільним благом і ним може користуватися не тільки їх власник, а й решта суб'єктів господарювання, то виникає небезпека імітації, копіювання та використання результатів знань безкоштовно. Звідси постає проблема захисту прав власності автора. Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності простий: забороняється використовувати нематеріальні активи без дозволу їх власника, а також підробляти їх. Форми правового захисту різняться за типом активів.
Об'єкти інтелектуальної власності охороняються авторським правом. Авторське право — це система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання їх праці. Реалізовувати право власності на нематеріальні ресурси може їх власник або довірена особа. Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Для оповіщення про свої права використовують позначку ©. Наприклад, видавництво МАУП про право власності на підручник, який видає, оповіщає так: © МАУП, 2003.
Права власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами. Патент — це документ, який держава видає особі або підприємству з наданням їм виключного права на використання зазначеного в патенті об'єкта промислової власності. У такий спосіб патентовласник утворює монополію на промислове використання зазначеного нематеріального ресурсу. У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент.
Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару здійснюються на підставі їх державної реєстрації. На зареєстровані нематеріальні ресурси видається свідоцтво, що засвідчує його пріоритет.
Передавання права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного періоду за обумовлену винагороду.
Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник нематеріального активу передає іншій стороні ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патент або авторське право.
За підставою для дозволу на використання розрізняють ліцензії добровільні та примусові.
За обсягом прав на використання ліцензії поділяються так:
звичайні (залишається продавцю ліцензії право особистого її використання й одночасно можливість укладати аналогічні угоди продажу з іншими покупцями ліцензії);
виключні (покупцю ліцензії переходять усі права виключного користування об'єктом ліцензії, але при цьому продавець не втрачає власного права на користування ліцензією);
повні (ліцензія передбачає перехід до покупця ліцензії всіх прав, які випливають з патенту; при цьому продавець ліцензії позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду).
За характером об'єкта, який передається за ліцензійною угодою, ліцензії бувають патентними і безпатентними.
Нематеріальні ресурси можуть бути створені або придбані підприємством. У будь-якому разі вони коштують певну суму грошей. Первісна вартість придбаного нематеріального активу може складатися з ціни придбання, мита, непрямих податків тощо.
Специфіка нематеріальних активів зумовлює особливості їх оцінювання та обліку. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлюється:
різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;
способами їх появи на підприємстві;
формами їх практичного використання на підприємстві;
імовірнісним характером отриманих результатів їх вартісної оцінки. Існує кілька способів оцінювання нематеріальних активів: за собівартістю, покупною і ринковою (справедливою) вартістю. Власні нематеріальні активи найчастіше оцінюють за собівартістю, а покупні — за покупною вартістю. Як і для основних фондів підприємство може переоцінювати нематеріальні активи за реальною вартістю на дату балансу.
На нематеріальні активи нараховується амортизація протягом терміну їх корисного використання. Метод амортизації нематеріального активу підприємство вибирає самостійно виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизацію нараховують із застосуванням прямолінійного методу. До нематеріальних активів, за якими неможливо визначити період корисного використання, норму зношення визначають у розрахунку на 10 років і вона становить 10 %. Розрахунки амортизації для нематеріальних активів здійснюють такими самими методами, як і для основних фондів підприємства. У розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційну вартість нематеріальних активів прирівнюють до нуля. При визначенні амортизації нематеріальних активів потрібно знати, що її нараховують не від залишкової, а від первісної вартості. Нарахування амортизації починають з місяця, наступного за місяцем постановки його на баланс. Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатного передання або неможливості отримання підприємством економічних вигід від його подальшого використання.