3. Чи вбачаєте Ви сенс об’єднання/розмежування соціальних і гуманітарних наук?

На мою думку, є сенс в тому, щоб провести чітку лінію розмежування між соціальними та гуманітарними науками. Головна відмінність між ними полягає у тому, що соціальні науки як і природничі сприймають об’єкт, і репродукують його лише за допомогою номінативності та дискрипції. Гуманітарні науки до номінативності та дескрипції додають ще аналіз, порівняння з явищами , які людина знала до ознайомлення з новим об’єктом. Іншими словами, людина (тому ці науки і отримали статус гуманітарних, через значний вплив людського фактора) нібито веде діалог ,адже для аналізу вона звертається до літератури, написаної окремими авторами, врешті-решт до своїх власних думок. Тобто саме за ознакою діалогічності/моно логічності і можна провести основну лінію розмежування між соціальними та гуманітарними науками. Думка, що народжується при гуманітарних дослідженнях теж носить діалогічний характер, адже вона виходить за межі осмислюваного соціально і охоплює найрізноманітніші сфери, необхідні для гуманітарного пізнання. Недарма говорив Бахтін, що філософія починається там, де закінчується іншонауковість і є метамовою всіх наук.

4. Як тлумачиться структура розуміння/нерозуміння в природничому і гуманітарному пізнанні?

Природничі науки – це монологічна форма знань: інтелект споглядає річ і розповідає про неї. Тут може бути лише один суб’єкт – такий,що пізнає та говорить. Йому протистоїть лише безголосна річ. Будь-який об’єкт знання може бути сприйнятий і пізнаний як річ. Проте суб’єкт не може сприйматись і пізнаватись як річ,оскільки він не може залишатись постійно суб’єктом і стати безголосим,а тому від може бути лише діаголічним.

Гуманітарні науки – це науки про дух. Вони починаються там, де закінчується точніть наук і починається інонауковість. Розуміння в них розглядається, як співвідношення з іншими текстами і переосмислення у новому контексті. Єтапи такого діалогічного розуміння можна поділити на: вихідну точку – даний текст, рух назад – минулий контекст, рух вперед – початок майбутнього контексту. Діалектика була народжена з діалогу, щоб повернутись до діалогу тільки на вищому рівні.

7. Як тлумачиться структура «знання/незнання» в системі гуманітарного та природничого пізнання?

Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає об´єктивну необхідність здобуття та трансформації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об´єктивної реальності. Це взаємодія суб´єкта й об´єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об´єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розумової, наукової).

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів науки, теоретичних положень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об´єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.