25. Які ознаки постмодернізму Ви можете застосувати до характеристики гіпертексту?

Насамперед, гіпертекст – це текст, структура якого побудована таким чином, що він утворює систему, ієрархію текстів, що утворюють єдність на множинність одночасно. Найрепрезентативніші приклади гіпертексту – різноманітні словники та енциклопедії, де кожна стаття має посилання на інші статті того ж словника, а також текстиб розміщені в Інтернеті, через їх взаємопов’язаність та множинність посилань. Говорячи про ознаки постмодернізму у гіпертексті, слід зазначити, що постмодернізм насамперед пов’язаний зі збільшенням значення масової культури, що є однією з визначних характеристик гіпертексту у контексті екранної культури. Крім того, постмодернізм характеризується принципом деструктуризації, тобто відродженням від усталених форм на рівні побудови тексту. І ця характеристика цілком застосовна і до гіпертексту, адже його побудова є новою, некласичною, вона позбавлена будь-яких рамок та не має чіткої, усталеної структури. Що стосується жанрових характеристик текстів постмодернізму, то їм характерна жанрова невизначеність, змішування стилів. Ця характеристика також релевантна до гіпертексту – переходячи з одного посилання на інше, ми натрапляємо на тексти абсолютно різних жанрів, типів, стилів, та навіть написані різними мовами, що свідчить про повний відхід від класичних принципів побудови тексту.

Рівень Б:

1 Позначте логіку відношення в науковому дослідженні проблеми, предмета та мети наукової розвідки.

Предмет науки-це імпірично дана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону обєктивного світу.

Метод пізнання-це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

Метод-спосіб соціальної дійсності.

Мета-спрямована не на обєкт, а на знання про обєкт, тобто на методи і засоби за доп яких дане знання здобуте.

Проблема-складне теоретичне або практичне питання,яке потребує розвязання, вивчення або дослідження.

2. Що являє собою законодавчий та інтерпретативний розум? Яке значення має ця відмінність для гуманітарних наук? Чи користуються вони поняттям закону?

У культурі нового часу можна виділити два способи розгляду розуму: перший виходить з визнання його як основи людської життєдіяльності: розуму приписуються законодавчі функції, що і визначає специфіку культури модерну в новий час. Другий спосіб відношення до нього прямо протилежний: законодавчому розумові перестають довірити, його критик затишок. Простір культури, в якому розгорнулася критика розуму, і є простір постмодерну. Постмодерністські претензії до розуму проявилися, перш за все, у філософії постмодерну, що відмовилася від послуг законодавчого розуму на користь розуму інтерпретативного. Законодавча парадигма розуму була замінена інтерпретатівной. Законодавчий розум базувався на припущенні якогось стійкого загального змісту, не виведеного з емпіричного буття світу речей, і розробив метод його збагнення, названий «науковим». Ж. Дерріда стверджує, що європейський ідеал повного оволодіння істиною носить агресивний і сексуально забарвлений характер. Відбулися глибокі зміни в стилі і методах інтелектуальної діяльності. Перш за все, по-новому почали вирішуватися питання істини й обгрунтування знання. Інтерпретатівний розум перенаправив пошук підстав знання з трансцендентною суб'єктивності на повсякденно-буденну життєву практику. Підстави знання новий розум шукав не в метафізиці, а в комунікації, спілкуванні, діалозі. Діалог - це зустріч суб'єктивності із суб'єктивністю, кожна з яких самодостатня і самоцінна. Інтерпретатівний розум відмовляється працювати в системі категорій наукового мислення: істина, сутність, закономірність, підстава, причина, об'єктивність і т.д., відновлюючи суверенітет повсякденного мислення, яке нібито менше помиляється, ніж понятійно-категоріальне. За словами Гадамера, процес розкриття істинного сенсу нескінченний, немає критерію виділення істинного тлумачення. Повсякденність - це донаукова природна установка, актуальне тут і зараз буття суб'єкта, що включає весь спектр його особистісних переваг. Суб'єкт, з усім різноманіттям його потреб та інтересів, виявляється вихідним пунктом філософського осмислення соціальних проблем.