Мистецтво та література римлян.
Провідним мистецтвом Стародавнього Риму була монументальна архітектура.
Римляни культивували віддавна круглий храм (ротонда), дуже архаїчний тип культової споруди. З винаходом бетону вони навчилися зводити великий стаціонарний купол, якого не знали ні греки, ні інші народи давнини. Яскравим прикладом купольної споруди може служити величний Пантеон — храм усіх богів.
Пантеон, що вважається шедевром римської архітектури, побудований Аполло-дором з Дамаска (II ст. н.е.). Храм являє собою гігантський циліндр, покритий куполом, в центрі якого містився великий круглий отвір, через який проникало світло. Величезний купол, який сприймався як подоба небосхилу, всередині був поділений на чіткі, декоровані прямокутною рамкою, фрагменти, які, вочевидь, мали абстрактно символізувати численність божеств. Той, хто входив до храму, опинявся всередині грандіозного напівсферичного простору, оздобленого мармуром. Пантеон є найвизначнішою купольною спорудою і сьогодні.
На відміну від Греції, де храм був головним типом архітектурної споруди, у Римі основним архітектурним типом стають споруди світські, що втілюють ідею могутності Римської держави, а в період імперії — імператора: форуми (площі, де збирався народ), тріумфальні арки, амфітеатри та ін. Видатною архітектурною пам'яткою періоду республіки був Римський форум — центральна площа столиці. Імперська епоха залишила по собі чимало монументальних споруд.
У І ст. н.е. у Римі збудовано розкішний палац — Золотий будинок Нерона. Стеля їдальні у ньому оберталася і була викладена пластинками зі слонової кістки. Під час бенкету стеля розсувалася і звідти сипалися квіти. Стіни кімнат були облицьовані мармуром і так рясно прикрашені позолотою, що палац стали називати «Золотим».
Споруджували й великі цирки, в яких відбувалися на розвагу народові бої гладіаторів, боротьба озброєних людей з дикими звірами й навіть морські бої, коли арену заповнювали водою. Вражає Колізей (в перекладі колосальний), величезний овальний цирк, побудований у І ст. н.е. на місці знесеного Золотого будинку Нерона, який займає цілий квартал міста.
Колізей — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, розрахований на 56 тисяч глядачів. Навколо арени, поступово здіймаючись, облицьовані мармуром, розташовувалися місця для глядачів. Ззовні Колізей являв собою чотириярусну споруду. Кожен ярус прикрашали колони: перший — дорійські, другий — іонійські, третій — коринфські. Четвертий ярус був глухою стіною зі спеціальними пристроями, на яких тримався величезний тент, натягнений над усім Колізеєм. В арках перших трьох ярусів стояли статуї. Арки нижнього ярусу були входом до амфітеатру.
До цього часу на колишніх теричріріях Риму функціонують кількаярусні водогони (акведуки), зразок гармонії інженерно-технічної думки та архітектурного рішення. До І ст. н.е. належить грандіозний акведук Клавдія, що частково зберігся до нашого часу.
Образотворче мистецтво періоду республіки мало світський характер. У грецькому мистецтві величезну роль відігравала міфологія, римська ж релігія була бідною на образи, прагматичною, боги уявлялися чимось абстрактним, їх, як пам'ятаємо, спочатку навіть не зображали. Отже, релігії у Римському мистецтві не відводилася така визначальна роль, як у грецькому. Якщо у Греції основними темами мистецтва були історії про богів чи героїв, домінували міфологічні сюжети, то в Римі переважав інтерес до історичних подій, причому особливо популярною була воєнна тематика. Характерний архітектурний стиль Риму — тріумфальна арка, пишна брама, яку зводили на честь воєначальника, переможця у війні. Збереглася арка імператора Тита на честь його перемоги над непокірною Юде-єю. Вона прикрашена барельєфами, на яких зображені римські солдати, що несуть трофеї (зокрема, монументальний семисвічник з Єрусалимського храму), полонена юдейська знать тощо. Вся ця грандіозна споруда була задумана як постамент для статуї Тита.
Обов'язковими для римських міст були громадські лазні — терми. Найрозкішніші та найвідомі-ші з них — терми Каракали (III ст. н.е.) — вміщали до 3200 осіб. Це були великі будівлі, в приміщеннях яких знаходились басейни, ванни з гарячою водою, парильні, зали для занять гімнастикою та ін. Тут були й бібліотеки, галереї для бесід та диспутів. Усередині терми вражали багатством архітектури:стіни оздоблені кольоровим мармуром, підлога — мозаїкою, стелі — розписами. У залах терм стояли мармурові та бронзові статуї.
Публічною спорудою широкого призначення була базиліка, що зазвичай складалася з трьох розділених колонадами приміщень (нефів), центральний неф переважно був трохи вищим за інші. У Стародавньому Римі у вигляді базилік будували приміщення для суду, торгівлі та ін. Структура базиліки була використана в християнську епоху в церковній архітектурі.
Із скульптури найдавнішим твором перших десятиліть республіки є бронзова Капітолійська вовчиця, яку вважали рятівницею Ромула та Рема, згодом вона стала символом Риму. Стиль цієї скульптури ще близький до етруського мистецтва .
У ранньому Римі розвивається і скульптурний портрет, для якого властиве точне відтворення всіх деталей без ідеалізації (на відміну від скульптурних портретів Стародавньої Греції).
Скульптура І ст. до н.е. — І ст. н.е. (особливо скульптурний портрет) сильно відрізняється від республіканської. Значно вплинули на становлення скульптурного портрету грецькі зразки. Обличчя конкретних осіб мають ознаки ідеальної, класичної вроди, водночас вони зберігають індивідуальні риси: головним завданням скульптора є не прикрашання, а характерність образу. Такий, наприклад, скульптурний бронзовий портрет Брута, суворого, стриманого римлянина, якого тривалий час вважали вбивцею Юлія Цезаря. Таким є мармуровий бюст Цицерона, видатного оратора, який загинув у боротьбі за республіканські права. Цей портрет при всій точності передачі зовнішності лисуватого, огрядного літнього чоловіка є водночас справжнім образом натхненного державного мужа.
Римляни у II ст. н.е. захоплювалися грецьким мистецтвом, навчалися у грецьких майстрів. Саме завдяки зробленим у цю пору численним копіям з грецьких оригіналів маємо доволі широке уявлення про скульптуру Стародавньої Греції.
На початку нової ери в скульптурі римлян починає переважати декоративний монументалізм. Він позначається навіть у прикладному мистецтві. Звичайні канделябри, столи, консолі тощо набувають величного вигляду, прикрашаються примхливими візерунками, фігурками і т.п..
У цю пору сягає розквіту римський живопис. Будинки багатих римлян прикрашають стінні розписи. І тут не обходиться без впливу Стародавньої Греції — улюбленою темою розписів II—І ст. до н.е. були грецькі міфи. Під шаром вулканічного попелу вціліли фрески у м. Помпеї (точніше, у віллах, розташованих навколо Везувія). На цих фресках зображено численних богів і героїв, жіночі містерії на честь божеств та ін.; дійшло до наших часів чимало декоративних елементів на зразок намальованих колон, пейзажів, що начебто збільшують простір кімнати, декоративних фонів тощо. В зображеннях дивно поєднуються артистизм та деяка скутість: очевидно, над ними працювали провінційні майстри, що старанно наслідували столичні зразки розпису.
Світове значення має римська література, започаткована греком Лівієм Андроніком. Її перші оригінальні твори (драматургія Плавтатаін.) є лише безпосереднім наслідуванням грецького літературного мистецтва. Прагнучи наблизитися до грецької, римська література створює яскраві епос і лірику. Характерно, іцо лірика у Римі виникає не після епосу, як у Греції, а паралельно з ним: римляни Заховують грецький досвід.
Сильним і оригінальним ліриком був Катулл (І ст. до н.е.), в поезії якого відбилося становлення індивідуальності римлянина нової епохи, що зосереджений виключно на житті душі, світі власних непростих почуттів:
В серці кохання і ненависть. «Чому?» — ти спитаєш. — «Не знаю.
Та відчуваю в собі біль цей і мучусь, терплю».
(Переклад М.3ерова)
Особливо підноситься римська література у «золотий вік», в епоху Августа (І ст. до н.е. -1 ст. н.е.).
Намагається буквально «продовжити» Гомера й створити римський епос Вергілій. Його поема «Ене-їла» С названа так за іменем головного героя — Енея,троянського царевича, іцо після падіння Іліону опиняється, за версією поета, в Лаціумі), покликана зобразити історію Римської держави та водночас прославити імператора Августа, родовід якого поет зводить до богів. Віргілій вдається до шокуючого стилю, широко використовує міфологічну традицію.
Споконвічні ідеали римського народу втілив поет Горацій, шо оспівував тихе сільське життя у циклах поезій «Георгіки» та «Буколіки». В його творах начебто оживає світовідчуття римського селянина-язичника, шо живе в гармонії з природою, яку боготворить в образах «менших богів»:
ДО ФАВНА
Фавне, коханче німф прудких і полохливих, На сонячних моїх і благодатних нивах Ретельно наглядай годованців брикливих, Останній пл,г9 моїх отар.
Бо ж обертає рік свої чотири зміни — І жертва в честь тобі приноситься цапина, Бенері приязні, у кубки ллються вина, І дише ладаном вівтар...
(Переклад М.Зерова)
Варто згадати про третього великого поета епохи Августа — Овідія та його легковажно-життєрадісну поему «Мистецтво кохання», за яку автора було вислано з Риму. Овідій виявляв цікавість і до фундаментальних речей. Його поема «Метаморфози» була написана за грецькими міфами про перевтілення богів і сьогодні є цінним джерелом знань з античної міфології.
Надзвичайної сили та виразності набула римська сатира, породжена духом громадянського, публічного життя (Персій, Ювенал, Марціал та ін.). Вона була політичною й побутовою, але неодмінно таврувала людську порочність з точки зору морального ідеалу:
Геллія на самоті не оплакує батька ніколи:
Прийде хто-небудь чужий — так і зайдеться плачем. Тепліє, той не смуткує, хто слави на тім заживає, Тужить правдиво, чий сум свідків для себе не жде.
(Переклад М.Зерова)
Окрім художньої літератури (зазвичай віршованої), у Римі розвивалася й багата риторична література — починаючи з творів ораторських — політичних та судових промов, тобто з риторики як мистецтва красномовства взагалі, й закінчуючи утилітарними жанрами на зразок історичної прози. Наприклад, Плутарх в своїх «Паралельних життєписах» дає порівняльні біографії грецьких і римських історичних діячів, намагаючись виявити ідеальні риси державного мужа. Згадуються імена Тацита, Плінія Та ін. «Римська історія від заснування міста», написана Тітом Лівієм, має на меті відтворити традиційну римську доблесть, патріотизм і благочестивість, які, на думку автора, піднесли рейтинг маленького міста до статусу володаря світу. В історичній прозі звучить гімн могутності імператора та імперії.
Риторика, започаткована ще в Стародавній Греції, набула у римлян характеру філософської дисципліни, «мудрості» як такої; ритор користувався такою пошаною, що йому поступалися місцем і високі державні урядовці. Існували також численні риторичні школи, де навчали античній елоквенції — мистецтву красномовства.
З поширенням християнства та занепадом традиційної ідеологи римська імперія повільно втрачає монолітність. Врешті, вона розпадається на дві частини — Західну (з центром у Римі) та Східну (з центром у Константинополі). Якийсь час у цих столицях, які ще вважали двома частинами єдиного організму, правлять два імператори; до кожного з них звертаються на «Ви», начебто — до двох одразу..
Але у V ст. н.е. Західна Римська імперія впала під ударами германців, і почалася нова історична епоха — середньовіччя, на формування культури якої тривалий час мала хоча й прихований, але значний вплив епоха античності.