Соціальна структура суспільства. Основні її види і елементи

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу, вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, ба-гатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Соціальна група (спільнота) відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Мала соціальна група нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Велика соціальна група — чисельна стала спільнота об'єднаних для спільної діяльності людей, яка функціонує в масштабах усього суспільства на основі достатньо формалізованих відносин.

Соціальна стратифікація (лат. вігаіит — шар) — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин, країн, а саме їх нерівноправність. Стратифікація є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація є ознакою будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє такі основні історичні типи стратифікованого суспільства, як рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, шо практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі, до нижчого — духівництво, наділене значними привілеями, до найнижчого стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками: суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюю-чих ознак (місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.).

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, такі три класи:

а) вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство);

б) середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високозабезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість

життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого клас є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80%. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижу середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства;

в) нижчий клас. До нього належать малокваліфіко-вані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані сині комірці).

Соціальна мобільність

Соціальна структура суспільства весь час перебуває у розвитку, оскільки індивіди, групи постійно змінюють свої позиції у ній по вертикалі і по горизонталі. Усі соціальні переміщення особистостей, соціальних груп характеризують процес мобільності.

Соціальна мобільність (лат. — рухливий, енергійний) — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна мобільність означає переміщення індивідів між трудовими колективами, соціальними групами, верствами та категоріями населення. Воно може відбуватися у горизонтальному і вертикальному напрямах. До горизонтальної соціальної мобільності належать переміщення в географічному просторі, перехід із групи в групу без зміни соціального статусу (зміна місця проживання, перехід індивіда з однієї сім'ї в іншу). З вертикальною соціальною мобільністю пов'язують переміщення суб'єкта з одного соціального прошарку в інший, вгору чи донизу щаблями ієрархізованої соціальної диференціації.

Залежно від напряму переміщення розрізняють два типи вертикальної мобільності: просування вгору (соціальне підвищення) і деградація (соціальне зниження). Мобільність у формі підвищення означає проникнення індивіда з нижчої соціальної верстви у вищу або створення індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищі верстви.

За кількісними критеріями розрізняють індивідуальну і групову мобільність. За індивідуальної мобільності переміщення індивіда по вертикалі або по горизонталі відбуваються незалежно від інших осіб, при цьому група, до якої він раніше належав, не руйнується. До факторів індивідуальної мобільності (причин, які дають змогу людині досягати відчутніших успіхів, ніж інші) відносять соціальний статус родини, рівень освіти, національність, зовнішні дані, фізичні і розумові здібності, виховання, вигідний шлюб.

Групова мобільність характеризує суспільство, яке зазнає значних структурних змін, унаслідок чого підвищується або знижується суспільна значущість великих соціальних груп — класів, верств. Вона відбувається там, де змінюється структура стратифікації, і полягає в деградації соціальної групи загалом, у зниженні її рангу на тлі інших груп або в порушенні її соціальної єдності. Факторами групової мобільності є соціальні революції, міждержавні, громадянські війни, зміна політич­них режимів, створення імперій Зумовлюють соціальну мобільність структурні зрушення в економіці; зміни в характері й

змісті суспільного поділу праці і відносин власності; послаблення закріпленості груп працівників за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальні переміщення між групами є досить складними і супроводжуються істотними соціальними наслідками. Найважливішим з них є постійна наявність перехідних (маргінальних) верств. Мобільні індивіди починають соціалізацію в одній групі, а закінчують в іншій, існують одночасно в кількох культурних світах. Часто їх пристосування до нових умов є поверховим (селянин, який стає мешканцем міста).

Процеси соціальної мобільності є важливими показниками ефективності суспільного устрою. Суспільства, де забезпечені умови для вертикальної мобільності (переходу від нижчих до вищих верств, груп, класів), є можливості для територіальної, у тому числі через кордони країни, мобільності, називають відкритими. Суспільства, в яких такі переміщення надто ускладнені або практично неможливі, називають закритими, замкненими. Таким суспільствам притаманні кастовість, кла-новість або гіперполітизованість. Широкі можливості для вертикальної мобільності є важливою умовою розвитку сучасного суспільства. Інакше постійно виникатимуть соціальна напруженість і конфлікти.

Особливим різновидом соціальної мобільності є міграція — переміщення населення в середині країни (внутрішня), з однієї країни в іншу (зовнішня).

Соціальна мобільність притаманна кожному суспільству. Проте існує і явище соціальної ексклюзії (соціального виключення) — обмеження доступу в деякі групи, закритість їх. Найчастіше вона виявляється у намаганні групи зберегти власну привілейовану позицію на шкоду іншій за допомогою субординації, підпорядкування. За словами М. Вебера, будь-яка ознака, навіть вигадана, може бути використана як критерій відбору, підстава для ідентифікації себе з групою або відсіювання з неї аутсайдерів.