Формування розвинутої соціальної сфери є основою соціальної держави.

Соціальна держава — держава, що прагне забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, співучасть в управлінні виробництвом, приблизно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації.

Соціальна політика - напрям внутрішньої політики держави, покликаної забезпечити відтворення населення, гармонізацію суспільних відносин, політичну стабільність, злагоду.

Основою соціальної політики є соціальна справедливість — надання рівних стартових можливостей, соціальних гарантій усім членам суспільства, забезпечення рівної плати за рівну працю, подолання дискримінації будь-якої соціальної групи, підтримка пригнічених верств населення тощо. Суспільства з демократичним устроєм мають більше можливостей для реалізації соціальної справедливості. Однак і в демократичних державах не завжди цілком реалізовані принципи соціальної справедливості.

Критеріями оцінювання соціальної сфери є соціальний настрій, соціальне здоров'я населення та ін.

Соціальний настрій. Цей феномен інтегрує у собі об'єктивні умови, суб'єктивні чинники життя людини і є результатом осмислення попереднього соціального досвіду. Формується він під впливом реальних економічних, політичних, духовних процесів, залежить від психофізіологічних (стан здоров'я), світоглядних (умонастрій, переконання) чинників, соціального досвіду, інтересів і цілей індивіда чи групи, соціальних запитів та очікувань. Соціальний настрій завжди має суспільно значущий зміст, формується реальним життям, конструктивно чи деструктивно впливає на дійсність.

Структурними компонентами соціального настрою є:

а) соціальне самопочуття — сукупність емоцій, почуттів, настанов, на основі яких індивід оцінює ступінь благополуччя свого мікросередовища. Чим вищий рівень соціального самопочуття, тим більше людина відчуває свою солідарність з суспільством, відповідальність за конструктивне розв'язання соціальних проблем. Показники соціального самопочуття свідчать про адаптованість людини до свого соціального становища. Чим більше в суспільстві людей з високим рівнем соці­ального самопочуття, тим більше підстав для соціальної консолідованості і стабілізації системи. У людей з низьким рівнем соціального самопочуття будь-яка подія викликає протест і заперечення. Одним із найпростіших показників, за яким можна судити про соціальне самопочуття людини, є її самооцінка, задоволення своїм становищем у суспільстві;

б) соціальні очікування — прийняті в соціальній групі вимоги щодо форм соціальної поведінки, відносин, установок. Очікування не є довільними, а відображають ступінь обов'язковості, необхідності для групи таких форм поведінки, без яких вона не зможе функціонувати;

в) соціальна позиція — соціальний стан людей, з яким пов'язані їх права та обов'язки, які не залежать від їх індивідуальних особистісних характеристик; усвідомлений вибір, світоглядна і моральна орієнтація людини, що підлягає моральній оцінці з боку групи, суспільства;

г) життєва та професійна задоволеність — оцінка та самооцінка соціального статусу індивіда на певний час, його життєві плани, уявлення про можливості їх досягнення.