4.Становлення капіталістичного виробництва в:

ІТАЛІЇ

У другій половині XVIII століття Італія потроху стала приходити до себе після тривалого періоду воєн. Незважаючи на те, що соціальна напруженість не затихає, економіка країни починає

відроджуватися. Саме в цей час росте попит на сільськогосподарську продукцію й

напівфабрикати за кордоном, що дає гарний шанс для сільського господарства Італії. Села й міста, що колись збезлюділи, оживають, дохід

землевласників зростає, збільшується населення країни. Урядові реформи,

хоча і не послідовні і несміливі, створювали якийсь мінімум сприятливих

умов для економічного розвитку.

Промисловість південної Італії усе ще зберігала свій ремісничий і

сільський характер, однак, значний підйом намітився в північній і

середній Італії. Число ремісників у містах і селах росло, відродилася

спеціалізація окремих районів у виробництві тканин, металевих виробів,

паперу, скла тощо.

Льняні, бавовняні й вовняні тканини вироблялися в містах Венеціанської

держави. У Генуї розширилося суднобудування. До кінця XVІІІ століття в

північній Італії налічувалося вже до декількох десятків централізованих

мануфактур.

Основу робочої сили в селах становили жінки й підлітки. Міські

підприємства наводнили ремісники, що розорилися.

Якщо раніше у Венеції процвітали підприємства, що спеціалізувалися на

випуску головних уборів, то в 1780 році залишилося всього 8 таких

майстерень, та й ті ледве зводили кінці з кінцями.

В італійських країнах як і раніше існувала традиційна структура

виробництва у вигляді змішаних або централізованих мануфактур. Машин

фабричного виробництва Італія ще не знала.

Зміни в селі були більше помітні. Капітал що встигли збагатитися буржуа

й дворян кинувся в сільське господарство. Незважаючи на те, що в Італії

усе ще діяли закони про майорат, підприємці знаходили вихід з

положення, що створилося, і, як правило, ставали великими орендарями.

Прагнення до агротехнічних нововведень стає усе більше й більш помітно

серед великих землевласників і буржуазних орендарів півночі. Саме в цей

час виникають сільськогосподарські академії, що прагнуть впровадити в

Італії останні новинки агротехніки. На деяких капіталістичних фермах

впроваджуються вдосконалені сільськогосподарські знаряддя.

. Особлива увага стали приділяти приведенню якості продукції у відповідність із вимогами ринку.

У той же час разом з підйомом сільського господарства почалося наступ на

общинні землі й адміністративну організацію сільських комун. Сільські

буржуа й дворяни проводили обгородження приватних землеволодінь.

Долина По, лідер в аграрному секторі, більше інших відчула на собі ці

зміни. Там пануючого положення досяг великий капіталістичний

підприємець Зникала половинщина, а навспільники перетворювалися в

сільськогосподарських робітниках.

Саме тут навіть у період найбільш глибокого економічного занепаду

ринкові зв'язки залишалися досить міцними. В інших же областях Італії

справа обстояло трохи інакше. Велика земельна власність, що перебувала в

руках дворянства й буржуазії, розширювалася за рахунок общинних і

селянських земель, затверджуючи екстенсивний розвиток аграрного сектора.

Феодальні латифундії, феодальна юрисдикція панували аж до початку XIX

століття. Наймана робоча сила була досить нечисленна. Між селянином і

ринком стояла безліч посередників, так що, незважаючи навіть на окремі

"острівці невдачі" на півночі Італії, розходження між північчю й півднем

півострови стають усе більше й більше глибокими.

Що ж стосується зовнішньої торгівлі, то у зв'язку зі зростаючим вивозом

шовку, шовкової пряжі, провина, масла й інших сільськогосподарських

продуктів через порти Ліворно, Генуї й південної Італії криза в цьому

секторі господарства поступово відступала.

Однак, у містах панувало безробіття, тому що ріст мануфактур відставав

від темпів збезземелювання селян. Заможними фермерами могли стати далеко

не всі. Основна маса селян поступово ставала батраками або йшла в міста,

забезпечуючи в такий спосіб надлишок робочої сили.

Ціни росли, заробітна плата залишалася на колишньому рівні, убогість у

містах підсилювалася. Збільшився потік емігрантів у Францію й Швейцарію.

У той же час більша частина феодальної верхівки продовжувала жити

колишніми доходами, зберігаючи повною мірою звичний спосіб життя. Інша ж

частина, значно менша й головним чином на півночі, ставала на

капіталістичні рейки. Ріст буржуазії відбувався переважно в селі

північних районів Італії.

АНГЛІЇ

Важливою подією у становленні й розвитку капіталізму в Англії стала буржуазна революція 1640—1660 pp. Це була перша буржуазна революція європейського масштабу, яка завдала нищівного удару по феодалізму і відкрито проголосила буржуазні порядки, проклала дорогу швидкому розвитку капіталізму.

Економічні передумови Англійської буржуазної революції такі:

1. Розвиток промисловості на капіталістичних засадах. За століття (1551—1651) видобуток вугілля в Англії зріс у 14 разів і сягнув 3 млн т, що становило в той час 4/5 усього видобутку вугілля в Європі. Видобуток залізної руди зріс у 3 рази, а свинцю, міді, олова й солі — у 6—8 разів. Швидко розвивалося ткацтво, особливо виробництво шерстяних тканин, які в середині XVI ст. в англійському експорті тканин посідали чільне місце..

2. Активізація і розвиток торгівлі. Уже в XVI ст. в Англії складається національний ринок. Виникають торгові компанії. Упродовж XVI—XVIII ст. Англія в боротьбі з Нідерландами та Францією здобула значні території в Північній Америці, перетворила їх на сировинний придаток та ринок збуту своїх товарів. Сюди з метрополії збували товари за монопольними цінами, тоді як колоніальні товари скуповували за безцінь. До початку революції зовнішньоторговельний оборот Англії збільшився порівняно з початком XVII ст. вдвічі. Уже в 1700 р. в Лондон щороку прибувало більш як 1300 кораблів. Він став центром європейської торгівлі. На відміну від своїх попередників Лондон був уже не просто торговим містом, а центром національної англійської економіки.

3. Різке зростання попиту на промислові товари у зв'язку з розвитком зовнішньої торгівлі. Стара цехова система, неспроможна забезпечити цей попит, поступалася місцем мануфактурам у гірничій, ткацькій промисловості, суднобудуванні, виробництві зброї та в інших галузях.

4. Активне впровадження капіталістичного виробництва в сільському господарстві. Аграрний сектор економіки Англії XVI—XVII ст. у розвитку капіталізму багато в чому випереджав промисловість. Значне зростання товарності землеробства і тваринництва, осушення боліт, меліорація, запровадження травосіяння, використання органічних добрив, , збільшення попиту на вовну, хліб, молоко — все це приваблювало в село багатьох заможних людей, які потім стали капіталістичними фермерами.

Розвиток капіталістичного виробництва. Швидкий розвиток капіталістичних відносин на селі після революції відбувався одночасно із змінами в промисловості. У XVIII ст. мануфактурна система зайшла в глухий кут, вичерпавши свої можливості. Ручна техніка своє віджила і стала перешкодою на шляху розширення виробництва. Потрібна була нова технічна база, адекватна капіталістичному виробництву.

В Англії впровадження машинної технології раніше, ніж в інших галузях, розпочалось у бавовняній промисловості. Зростання попиту на бавовняні тканини негативно впливало на розвиток виробництва сукна.

Слід підкреслити також позитивний вплив держави на розвиток мануфактурного виробництва. Держава стимулювала розвиток мануфактурного виробництва ексклюзивних товарів, під виглядом уніфікації цехових правил ослаблювала монополію цехів. Вона ставала великим замовником масової однорідної продукції для армії, здійснювала законодавче регулювання відносин підприємців із майстрами-надомниками та робітниками централізованих мануфактур: регламентувала мінімальний рівень заробітної плати, максимальну тривалість робочого дня, Відчутні зрушення відбувалися також в інших галузях економіки. Так, у 1700—1788 pp. річна виплавка чавуну і видобування кам'яного вугілля зросли в 4 рази. Успішно розвивалися мануфактури з виробництва паперу, скла, металів, будування суден. Англія в середині XVIII ст. вийшла на перше місце у світі з випуску промислової продукції.

Торгівля. Держава під натиском революції також сприяла розвитку зовнішньої торгівлі. У 1651 р. було прийнято Навігаційний акт Кромвеля, який зобов'язував доставляти товари в Англію з Азії й Америки тільки на англійських суднах, а з європейських держав — на англійських або суднах країн-експортерів. Навігаційний акт сприяв розвитку англійського суднобудування та мореплавства і був спрямований на підрив монопольного становища Голландії. Реалізація його в другій половині XVII ст. призвела до ряду англо-голландських воєн.

Розвиток фермерства. На відміну від королівського уряду, який гальмував процес огороджування, щоб зберегти основну податкову і військову силу — селянство, англійський парламент протягом XVIII ст. ухвалив більш як 2,5 тис. законодавчих актів про огороджування.. З прийняттям закону (1800) про перетворення общинної власності селян у приватну власність лендлордів процес огородження завершився.

Збільшення земельних наділів прискорило перехід сільського господарства на капіталістичні основи. Зігнання селян із землі давало лендлорду можливість ширше використовувати нову сільськогосподарську техніку або здавати землю за такою високою орендною платою, якої селянин уже не міг сплатити. Тому селян усе більше заміняли великі фермери, які вели господарство по-капіталістичному, з використанням більш досконалої агротехніки і найманої робочої сили, що потребувало значних вкладень капіталу. Більш помітними стали досягнення у тваринництві. Входили у практику стійлове утримання великої рогатої худоби, овець, повноцінніша годівля їх узимку тощо. Англія стала країною класичного фермерського господарства.

Розвиток нових форм організації праці після революції сприяв значному зростанню кількості найманих робітників. Вони були об'єктами нещадної експлуатації. Робочий день у централізованій мануфактурі тривав 14—16 годин. Законодавчим шляхом держава зміцнювала виробничу дисципліну і беззаперечну підлеглість. У мануфактурі панувало нічим не обмежене самоуправління власника або його управителя. Низький рівень зарплати і хронічна нестача її зумовили використання у виробництві праці дітей, часто з п'ятирічного віку. Не кращим було становище робітників-надомників. Для того щоб звести кінці з кінцями, робітники розсіяних мануфактур та члени їхніх сімей працювали день і ніч.

Фінанси. У XVIII ст. англійський фінансовий капітал почав панувати в діловому світі. Відкритий у 1694 р. Англійський банк став важливим засобом збагачення буржуазії за рахунок платників податків. Створений для кредитування воєнних витрат в обмін на кредити англійського уряду банк дістав ряд привілеїв, у тому числі й власне право випускати банкноти та карбувати монети, які до 1797 р. обмінювали на золото.

Паперові гроші перебували в обігу нарівні з металевими. Англійський банк сприяв перетворенню Лондона на фінансовий центр Європи. Тут формувалися приватні банки

ГОЛАНДІЇ

Особливості становлення капіталістичного виробництва в Голландії

Економічному розвитку Голландії, яка з кінця XV ст. починає своє сходження і в XVII ст. перетворюється у зразкову капіталістичну країну, допомагали передусім сприятливі географічні умови.

Тоді як більшість інших народів Європи ще залишалися землеробами, а деякі навіть пастухами, голландці стали моряками. Зі зміною торгових шляхів після Великих географічних відкриттів Голландія опинилася на перехресті шляхів світової торгівлі і стала торговим посередником між Заходом та Сходом, Півднем і Північчю.

Особливістю розвитку Голландії було й те, що кріпосне право не набуло значного розвитку і селяни зберегли особисту свободу. Частка феодального землеволодіння становила лише 20—25 %. Створювалися фермерські господарства, райони "торговельного землеробства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Таке становище сприяло і більш розвитку капіталізму. Значна кількість міст, які славилися своїм суднобудуванням, мануфактурами, розвиток капіталізму в сільському господарстві і його товаризація зробили Голландію однією з найбільш розвинутих країн Західної Європи.