2.2. Види креативності. Пошук інших видів креативності.
П. Торренс поділяє наївну креативність, притаманну дітям у силу відсутності в них досвіду, який б володів над ними, і культурну креативність, сутність якої в подоланні досвіду, «у свідомому прагненні піти від стереотипів буденної свідомості, від шаблонів здорового глузду.» [28]
Ряд дослідників, наприклад Чиксентмихайі, Фельдман із соавторами, Роберт Дж. Стернберг и Тодд Любарт, вважають, що процес креативності специфічен для різних сфер діяльності і знань. У зв’язку з цим розподіляють інтелектуальну і художню креативність, а також підприємницьку креативність, яка відображає потребу створювати новий продукт, нові послуги чи організації, на які людина має право власності. [9, 28, 29]
У західній психології розподіляють так звану велику і малу креативність. М. Боден перевів ці терміни «історичної» та «особистісної» креативності. Перша має справу з досягненнями, котрі надали суттєвий вплив на культуру та суспільство, друга відноситься до повсякденного життя та повсякденним ситуаціям (наприклад, застосування монети для нарізки сиру, коли немає ножа).[9]
Говорять також про комунікативну креативність, під якою розуміють прояв креативності при співробітництві з іншими людьми в процесі творчої діяльності, здатність мотивувати творчість інших людей і здатність акумулювати творчий досвід інших.[3,5] Деяким підтвердженням цього виду креативності можуть слугувати результати дослідження, виконаного А. В. Гуськовою. Автор вивчала креативність при виконанні завдань психологічного змісту: 1) розуміння та пояснення емоціонального стану людини у ситуаціях, ступінь невизначеності яких варіювала; 2) розуміння різних сенсів висказувань; 3) прогноз психологічних наслідків конкретної життєвої ситуації.
У теорії нейролінгвістичного програмування (НЛП) комунікативна креативність, проблема керування креативністю у групах поділяються у якості пріоритетних. До важливіших процесів підвищення комунікативної креативності в НЛП відносять координацію базових каналів комунікації та «підбудову» (узгодження та віддзеркалювання) сенсорних модальностей, індивідуальних когнітивних стратегій креативності та стилів мислення так, щоб вони виявилися «взаємодоповнюючими, а не конфліктуючими» [3, с. 124.] Крім цього поділяють когнітивну та особистісну креативність. Когнітивна креативність включає в себе вербальну та невербальну (образну) креативність. Однак автори відмічають, що високий рівень одного виду креативності не обов’язково припускає високий рівень іншого виду.
А. Маслоу (2003) поділяє креативність на два види: креативність таланту та креативність самоактуалізації. Він пише, що остання розповсюджена більш широко і має більш тісний зв’язок з особистістю, проявляючись у повсякденному житті не тільки у великих та очевидних продуктах творчості, але й багатьма іншими засобами, наприклад у своєрідному почутті гумору, схильності робити що-небудь творчо. А. Маслоу описує складові креативности самоактуалізації: сприйняття, самовираження, «друга наївність», потяг до невідомого. [16]
Сприйняття у людей з креативною самоактуалізацією володіє особливою сприйнятливістю. Поділ цих двох видів креативності представ штучним. Хіба ті ж складові не притаманні креативності таланту? І хіба талант не прагне до самоактуалізації? Адже сам А. Маслоу у якості самоактуалізованих особистостей розглядав, в основному, талановитих людей із такою сприйнятливістю здатні бачити нове, специфічне, мають свіжий погляд. Внаслідок цього вони живуть у більш реальному світі природи, ніж в умовному світі концепцій, абстракцій, переконань та стереотипів, котрі звичайні люди схильні змішувати з реальним світом.
Створення нової теорії у науці – це не є наслідок придбання нової інформації, а нове бачення старої. Нова теорія – це не нові факти, а новий погляд. Нова теорія як лінза, перегортаючиєся зображення, спонукає бачити старий світ по-новому. Рентгенівські проміні спостерігали багато вчених до відкриття В. Рентгена, але не зважали на них. [9,16]
Самовираження. Креативна самоактуалізація виражається у спонтанності та експресивності людей. Ці люди поводяться природно і розкуто, відкрито відображають свої ідеї і спонукання, не боячись насмішок.
«Друга наївність». Креативність самоактуалізуючихся людей схожа на креативність всіх щасливих і не відчуваючи неспокою дітей. «Друга наївність» проявляється спонтанно, без усяких зусиль, без прив’язки до стереотипів та кліше. Вони, як діти, відкриті до переживань, тільки в меншій мірі. Невинність їх сприйняття та експресивності поєднується з витонченістю розуму. Це вроджена особливість, яка не була пригнічена в міру залучення людини до культурних норм.
Потяг до невідомого. Люди, що само актуалізуються, мало побоюються невідомості, таємничості, загадковості. Навпаки, невідоме притягує їх. Вони не відчувають уподобання до знайомих, добре відомих речей, а їх прагнення до істини не має нічого спільного з гіпертрофованою потребою в порядку, визначеності і безпеки. Вони добре почувають себе у хаосі, демонструють нерішучість, сумніви, невизначеність. Сумніви в поєднанні з відкладанням прийняття рішення, настільки неприємні для більшості людей, для деяких само актуалізованих креативів можуть означати не психологічний спад, а, навпаки, підйом.
А. Маслоу поділяє у креативності два рівні первинний і вторинний. Первинний рівень – це недовільна креативність, пов’язана з осяянням, натхненням, піковими переживаннями. Вторинний рівень - довільний, пов’язаний з тяжкою працею, тривалим навчанням, прагненням до досконалості. [16]
Креативність, при якій задіюються оба типи процесів у правильній послідовності, А. Маслоу називає «інтегрованою креативністю». Дякуючи інтегрованої креативності проявляються великі витвори мистецтва, філософії, науки. З приводу креативності самоактуалізації, як її описав А. Маслоу, виникає питання: чим вона відрізняється від креативності таланту? Крім цього, виникають сумніви відносно правильної послідовності креативного процесу, тобто зміни спонтанної креативності довільною креативністю. Така послідовність зовсім не обов’язкова, тому що довільна креативність може проявлятися у початку, а осяяння - після неї.
Впрочем, и сам А. Маслоу видит недостаточную разработанность своей позиции, когда в заключение пишет: «Я должен признать, что предпринял попытку разрушить общепринятые концепции креативности, не предложив взамен стройной выверенной теории. Креативность самоактуализации с трудом поддается определению, потому что иногда ее синонимом представляется здоровье». [16, с. 169]
Г. А. Глотова поділяє креативність на усезагальнолюдську (здатність до безграничної зміни форм та механізмів діяльності людини у світі), потенціальну та актуальну (що проявляється у виді нестандартних продуктів особого рівня та якості).
Можливо, креативності як загальної якості не існує, вона визначається тільки відношенням до того чи іного матеріалу і, всупереч думки Торренса, базується не на загальному інтелекті, а на «парціальних» інтелектуальних факторах, таких як просторовий інтелект, вербальный интелект, математичний интелект та ін. [6]
І. Б. Дерманова та М. А. Крилова поділяли такі види креативності: невербальну, вербально-символічну, вербально-семантичну, вербально-асоціативну і креативність як творче відношення до життя і встановили, что що всі вони не корелюють між собою. [9,13]