33

3. Навчально-методичне забезпечення до тем дисципліни

Тема 1. Вступ у теорію прогнозування соціально-економічних процесів

3.1.1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

• потреба у прогнозуванні соціально-економічних процесів;

• основні методологічні поняття прогнозування соціально-економічних процесів;

• типологія прогнозів;

• класифікація методів прогнозування;

• етапи розроблення прогнозів.

Для самостійного вивчення цієї теми рекомендується література: [1,2]

Вивчення теми надасть студентам можливість зрозуміти роль та сутність соціально-економічного прогнозування, об’єкт, предмет і методологію прогнозування.

Потреба у прогнозуванні соціально-економічних процесів. Оскільки світ, в якому живе людина, завжди був мінливим, необхідність у прогнозах існувала завжди. Прогнози необхідні за двома причинами: майбутнє невизначене і повний ефект від багатьох рішень, що приймаються зараз, не відчуватиметься впродовж певного часу.

Кому необхідні прогнози? Відповідь полягає у тому, що усі організації функціонують в умовах невизначеності, але, всупереч цьому, їхні управлінці повинні приймати рішення, які будуть впливати на майбутнє цих організацій.

Прогнозування соціально-економічних процесів – це дисципліна, яка вивчає процес розроблення прогнозів розвитку економіки та соціальної сфери. Підхід до прогнозування ґрунтується на науковому пізнанні соціально-економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогностики.

Метою прогнозування є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень на всіх щаблях народногосподарської ієрархії. Ці передумови включають: науковий аналіз; варіантне передбачення; оцінювання можливих наслідків.

Аналіз, оцінка, поняття здорового глузду повинні бути доведені до керівників у тій мірі, в якій цей важливий апарат повинен впливати на результати їхньої діяльності.

Можна навести чимало прикладів питань, відповіді на які дає процедура прогнозування. Наприклад:

• Як вплине на обсяги продажів збільшення фінансування реклами на 10%?

• Який річний дохід може очікувати держава наприкінці наступних двох років?

• Які наступного року можливі темпи зростання внутрішньої та світової економіки, рівня інфляції, цін, рівня курсу обміну валюти?

• Чи буде економічний спад? Якщо так, то коли він почнеться, наскільки потужним він буде і коли скінчиться?

Метою створення прогнозу є зменшення рівня невизначеності, в межах якого керівник будь-якої ланки й ступеня управління (менеджер) повинен приймати рішення. Ця мета формулює три основних правила, яким повинен відповідати процес прогнозування.

1. Прогнозування повинно бути технічно коректним і створювати прогнози, досить точні, щоб відповідати потребам фірми, організації тощо.

2. Прогнози, створені у межах організації, повинні бути зрозумілими і оціненими її керівництвом у такій мірі, яка дозволить ефективно використовувати ці прогнози в управлінні організацією.

3. Результати прогнозування також повинні бути збалансованими по відношенню до витрат/прибутків.

Прогнозування слід розглядати не як пророцтво, а як найкращий спосіб виявлення й екстраполяції існуючих схем або взаємовідносин із метою прогнозування. Відмінність прогнозу від провидіння (віщування) полягає у тому, що прогноз має властивості наукового результату, тобто його можна обґрунтувати і повторити без автора. Пророцтво сприймають на віру – як данину. Між прогнозом і пророцтвом перебуває експертна оцінка, тобто прогноз фахівця у певній галузі, складений на підставі його уявлень стосовно аргументованого імовірного розвитку прогнозованого процесу.

У сучасному житті ми бачимо два крайні полярні до прогнозування:

- на одному полюсі виконавець, який, ігноруючи кількісну техніку й комп’ютери, повністю довіряє власній інтуїції;

- на іншому полюсі знаходиться спеціаліст з прогнозування, досвідчений в галузі маніпулювання даними та їх аналізу але зовсім не здібний або не бажаючий узгоджувати процес, що прогнозується, із потребами організації та його керівників.

Людина, яка розуміється у прогнозуванні, здатна ефективно поєднати результати кількісної техніки прогнозування і гарної інтуїтивної оцінки, уникнувши при цьому крайності кожного із цих підходів. Якщо таке відношення буде сприйнято, то помилки прогнозу будуть сприйматися як природні, а обставини, які їх породжують, обов’язково повинні досліджуватися.

Для того, щоб керувати процесом прогнозування, слід знайти відповіді на кілька головних питань.

• Чому прогноз необхідний?

• Хто буде використовувати прогноз, і у чому полягають його основні вимоги?

• Який рівень – окремі складові або узагальнюючі показники – потрібні і які відповідні часові обмеження?

• Які є дані і чи буде їх досить, щоб отримати необхідний прогноз?

• Скільки буде коштувати прогноз?

• Яка очікувана точність прогнозу?

• Чи буде прогноз зроблений вчасно, щоб допомогти прийняттю рішення?

• Чи чітко розуміє спеціаліст, який складає прогноз, як цей прогноз буде використовуватися?

• Чи існує зворотний зв’язок, який дозволить оцінити зроблений прогноз і внести уточнення у процес прогнозування?

У наш час прогнозування СЕП сформувалось у нову галузь науки. В розвинутих країнах створені інститути прогнозування. Значущість прогнозування у сучасних організаціях неухильно зростає через усе більше ускладнення ділового світу та, одночасно, через зростаючу доступність необхідного комп’ютерного й програмного забезпечення, спричинену постійним зниженням цін на цю продукцію. Окрім того проявляються довгострокові тенденції, які змінюють характер оточення і які дуже сильно впливають на дії ділових людей. Серед так званих „мегатрендів” виділяють наступні []:

індустріальні й інформаційні суспільства

національна та світова економіка

коротко і довготермінові проекти

централізація і децентралізація

право вибору та/або множина вибору.

В дисципліні розглядаються методи, які використовуються для прогнозування невизначеного майбутнього з метою допомогти управлінцям у прийнятті найкращого рішення. Ці методи полягають у вивченні й аналізі накопичених даних для того, щоб побудувати моделі, за якими можна ефективно прогнозувати майбутнє. Але не слід забувати, що для побудови корисного прогнозу, разом із числовими результатами, обов’язково повинна бути використана особиста оцінка. Виконання завдань практичних та лабораторних занять з дисципліни повинні підкріплювати цю точку зору.

Основні методологічні поняття прогнозування соціально-економічних процесів. Загальнотеоретичною основою прогнозування є такі поняття:

Прогностика (футурологія) – наука про принципи, методи і засоби (інструменти) наукового прогнозування.

Прогноз - це очікуваний імовірний стан об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни його здійснення.

Процес розроблення прогнозів називається прогнозуванням. Прогнозування характеризується його суб’єктом і об’єктом, засобами і методами, а також оточуючим середовищем.

Суб'єктами прогнозування соціально-економічного розвитку є органи державної влади і місцевого самоврядування, корпорації і підприємства, а також науково-дослідні й консалтингові організації, окремі експерти, які залучаються для розробки і упровадження прогнозів.

Об'єктом соціально-економічного прогнозування є соціально-економічні процеси – тобто сукупність економічних і соціальних процесів формування та функціонування соціально-економічної системи, які характеризують динаміку зміни її параметрів на певному рівні господарювання.

Економічна теорія розглядає економічну та соціальну системи як одне ціле. Зв’язок між природними й суспільними процесами опосереднюється процесами ринкового та інституціонального регулювання. Для самостійного опрацювання поняття об’єкта соціально-економічного прогнозування необхідно системно розглянути суть соціально-економічних процесів та їхній взаємозв’язок із іншими процесами в економіці [1,2]. Особливої уваги вимагають такі питання:

• характеристика соціально-економічної системи;

• цілі функціонування соціально-економічної системи;

• стратегія соціально-економічного розвитку;

• основні функції управління соціально-економічними процесами.

Предметом прогнозування є пізнання можливих станів соціально-економічних об'єктів у майбутньому, дослідження закономірностей і способів розроблення прогнозів переважно на основі кількісних методів прогнозування.

Завданням соціально-економічного прогнозування, з одного боку, є з'ясування перспективи найближчого або віддаленішого майбутнього, вважаючи на реальні процеси сьогодення, а з іншого - сприяння розробленню оптимальних програм і планів економічного та соціального розвитку об’єкта, що має ґрунтуватися на пропонованому прогнозі й враховувати оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у прогнозованому періоді.

Отже методологію прогнозування можна визначити як галузь знань про методи, способи і системи прогнозування.

Методи прогнозування – це сукупність заходів та способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних та ендогенних зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх вимірювань у рамках явища або процесу, що розглядається, зробити висновок з певною імовірністю відносно майбутнього розвитку об’єкта.

Спосіб прогнозування – отримання і оброблення інформації про майбутнє на основі однорідних методів розроблення прогнозів. Їх три: анкетування, екстраполяція, моделювання.

Система прогнозування – впорядкована сукупність методик, технічних заходів, призначена для прогнозування складних явищ або процесів.

Прогноз має базуватися на таких основних принципах як:

• виконання прийнятих у прогностиці вимог системності, узгодженості, варіантності, безперервнос­ті, імовірності та рентабельності прогнозів;

• орієнтація на домінантний вибір нормативного виду прогнозів, за яких прогнозовані показники визначають залежно від співвідношення фактичних і нормативних (ретроспектив­них і перспективних) значень внутрішніх і зовнішніх чинників;

• використання абсолютних і відносних показників, що відбивають динаміку зміни значень параметрів прогнозованих об’єктів;

• встановлення оптимальної довжини бази (рядів реальних спостережень) й випере­дження прогнозу (прогнозних часових інтервалів).

Головними функціями прогнозування соціально-економічних процесів є:

- науковий аналіз тенденцій зміни соціально-економічних процесів;

• варіантне передбачення розвитку соціально-економічних процесів з огляду на наявні тенденції й окреслену мету;

• оцінювання ймовірних наслідків схвалюваних рішень;

• обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

Типологія прогнозів. Важливіші критерії й ознаки вирізнення прогнозів: за масштабом, за періодом випередження, за характером досліджуваних процесів, за функціональною ознакою, за джерелами інформації.

Кожен із названих напрямів має самостійне значення і може розроблятися на власній основі. Разом із тим між ними існує методологічна єдність. Прогнозування розвитку національної економіки здійснюється на підставі розроблення комплексної системи, яка передбачає базові та соціально-економічні прогнози [1,2].

Базові прогнози слугують підґрунтям розроблення соціально-економічних прогнозів. Їх можна розподілити на два блоки: ресурсний і зовнішніх впливів. Перший блок базових прогнозів надає соціально-економічним прогнозам інформацію про можливі значення і подальші зміни ресурсної бази країни. Другий блок визначає зовнішні стосовно соціально-економічного розвитку чинники, які впливають на парамет­ри СЕП країни.

За функціональною ознакою розрізнюють два типи прогнозів: пошукові - визначення можливих станів явища в майбутньому, нормативні - визначення шляхів і строків досягнення можливих станів явища, які беруться за мету.

Із типологією прогнозів тісно пов’язане питання стосовно джерел інформа­ції щодо майбутнього і способи його прогнозування.

Розрізняють три основні джерела прогнозної інформа­ції:

– набутий досвід, ґрунтований на знанні закономірностей проходження і розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій;

– екстраполяція наявних тенденцій, закон розвитку яких у минулому й сучасному відомі;

– побудова моделей об’єктів прогнозування стосовно очікуваних або накреслених умов.

Цим джерелам інформації відповідають три способи прогнозування, що взаємно доповнюють одне одного: експертний, екстраполя­ція – вивчення минулого і сучасного розвитку об’єкта і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє; моде­лювання – дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об’єкта в світлі очікуваних або окреслених змін його стану.

Класифікація методів прогнозування. Методи прогнозування визначаються за класифікаційними ознаками – загальним принципом дії і засобом одержання прогнозованої інформації.

За загальним принципом дії методи прогнозування можна поділити на суб’єктивні (експертні) та формалізовані.

До групи формалізованих входять методи, що випливають з правил або математичних моделей. Залежно від відображення економічної теорії моделі поділяються на дві підгрупи: некаузальні та каузальні. В економічної літературі до не каузальних моделей відносять такі, які не дають по­яснення механізму генерації економічного показника, а пропонують метод про­гнозу за минулими його значеннями (екстраполяція). Некаузальні моделі використовують методи прогнозування одновимірних процесів. Навпаки, каузальні моделі намагаються пояснити причинно-наслідкові зв'язки між різними економічними показниками. Основою цього виду моделювання є структурні моделі, які відображають економічну теорію і є предметом дослідження економетрії. Каузальні моделі використовують методи прогнозування багатовимірних процесів.

Моделі соціально-економічних процесів прийнято розрізняти за методами, які використовують у математиці для їх побудови. Формалізоване відображення вхідних положень має загальну назву – “економіко-математичні моделі”. Вони можуть бути статичними або динамічними, стохастичними або детермінованими, лінійними або нелінійними, зі стаціонарною або змінною структурою відображення досліджуваного процесу тощо.

Використовуючи досягнення комп’ютерної техніки, засобами технологій штучного інтелекту зараз намагаються повторити процеси людського мозку й нервової системи. Трьома основними напрямами у царині штучного інтелекту є обробка лінгвістичної інформації, робототехніка, штучні нейронні мережі.

На розвиток прогнозування, розв’язання його задач суттєвий вплив спричинили комп’ютерні пакети. Фахівці, які займаються прогнозуванням, виділяють два типи комп’ютерних пакетів: статистичні – дозволяють проводити регресійний аналіз, аналіз часових рядів та решту видів математичного аналізу, які застосовують статистики; спеціалізовані пакети для прогнозування. Усі пакети програмного забезпечення немає сенсу обговорювати, оскільки їх багато і вони весь час оновлюються. Разом із тим, використання пакетів програмного забезпечення для прогнозування є актуальним через значну кількість розрахунків. Тому для ілюстрації застосування математичного апарату в практичних розрахунках виберемо дві типові комп’ютерні програми: Mikrosoft Excel 2000, Statistica 6.0. Рисунки із вікнами цих програм можна знайти майже в усіх темах курсу.

Етапи розроблення прогнозів. В процесі прогнозування визначають п’ять наступних етапів прогнозування.

1. Збір даних.

2. Формування бази даних.

3. Побудова моделі та її оцінка.

4. Екстраполяція обраної моделі передбачає одержання фактичного прогнозу.

5. Оцінка одержаного прогнозу.