ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра клінічної імунології, генетики та медичної біології

Модуль 1

Змістовий модуль 4

«Імунотропна терапія і трансплантологія»

Навчальна дисципліна: «Клінічна імунологія та алергологія»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття для студентів за темою:

Основні принципи призначення імунотропної терапії. Імунореабілітація, імунопрофілактика.

ЗАТВЕРДЖЕНО

методичному засіданні кафедри

«_____» ___________ 2010 р.

Протокол № ______

Зав. кафедри, професор __________________ Ю.І. Бажора

Методичну розробку складено ас.кафедри Картавенковою Н.П.

Одеса 2010 р.

Тема практичного заняття: Основні принципи призначення імунотропної терапії. Імунореабілітація, імунопрофілактика. – 4 години

1. Актуальність теми.

Розвиток фундаментальної і прикладної імунології показав, що функції імунної системи можуть істотно змінюватися (в бік посилення або пригнічення) під впливом різноманітних ендогенних та екзогенних факторів. Як наслідок з'явився новий клас фармакологічних засобів – імунотропні препарати. Це синтетичні, біотехнологічні або природні речовини, здатні впливати на різні ланки імунної системи і внаслідок цього змінювати силу, характер і спрямованість імунних реакцій.

Імунофармакологія – медична дисципліна, яка вивчає вплив та взаємодію лікарських засобів з імунною системою людини.

Імунотропні лікарські засоби – це засоби, які коригують процеси імунітету (за М.Д. Машковським). Це речовини, які впливають на клітини різних ланок імунної системи та внаслідок цього змінюють силу, характер та напрям імунної відповіді.

В залежності від ефекту імунотропні лікарські засоби розділяють на:

- імуностимулятори;

- імунодепресанти;

- імуномодулятори.

Показанням для призначення імунокоригуючої терапії є первинні (природжені) та вторинні (набуті) імунодефіцитні стани, які підтверджено клініко-лабораторними даними. При призначенні імунотропних препаратів потрібно дотримуватися наступних правил:

1. проводити оцінку характеру та відбиття імунних порушень (не менш, ніж при 2-х клініко-лабораторних обстеженнях);

2. урахування того, на яку популяцію спрямована дія та її характер (активація чи супресія);

3. оптимальна доза, кількість та частота прийому, шляхи введення, час початку лікування в залежності від стадії захворювання;

4. приймати до уваги вік, стать, нейроендокринні фактори, генетичний фон, ефекти від проведення традиційної терапії та її вплив на імунну систему тощо;

5. можливо використання декількох імунотропних препаратів, які впливають на різні ланки імунної системи;

6. профільність дії імунотропних препаратів при різних захворюваннях при наявності однотипових імунних розладів (аутоімунні захворювання, природжені імунодефіцити тощо).

2. Учбові цілі заняття.

1. Студент повинен мати уяву про імунотропні впливи (α=1).

2. Ознайомитися з класифікацією імунотропних впливів (α=1).

3. Знати основні класифікації імунотропних препаратів (α=2).

4. Освоїти принципи призначення імунотропних препаратів (α=2).

5. Оволодіти навичками призначення імуномоделюючої терапії (α=3).

5. Оволодіти навичками призначення імунореконструктивної терапії (α=3).

6. Вміти аналізувати та досліджувати теоретичні, клінічні та експериментальні аспекти імунотропних впливів (α=3).

3. Цілі, пов'язані з формуванням професійно значимої підструктури особистості (виховні цілі).

- Розвинути уявлення про вплив соціальних, екологічних та медикаментозних факторів на стан імунної системи.

- Сформувати уявлення про пріоритет вітчизняної медичної школи в вирішенні проблем захворюваності в аспекті знань ланок імунної системи і, при необхідності, введення корекції за допомогою імунотропних препаратів під ретельним наглядом лікаря-імунолога.

- На підставі вищевикладеного матеріалу розвити почуття відповідальності за своєчасність та правильність виконання професійних дій.

Зміст теми.

Розвиток фундаментальної і прикладної імунології показав, що функції імунної системи можуть істотно змінюватися (в бік посилення або пригнічення) під впливом різноманітних ендогенних та екзогенних факторів. Як наслідок з'явився новий клас фармакологічних засобів – імунотропні препарати. Це синтетичні, біотехнологічні або природні речовини, здатні впливати на різні ланки імунної системи і внаслідок цього змінювати силу, характер і спрямованість імунних реакцій.

Імунофармакологія – медична дисципліна, яка вивчає вплив та взаємодію лікарських засобів з імунною системою людини.

Імунотропні лікарські засоби – це засоби, які коригують процеси імунітету (за М.Д. Машковським). Це речовини, які впливають на клітини різних ланок імунної системи та внаслідок цього змінюють силу, характер та напрям імунної відповіді.

В залежності від ефекту імунотропні лікарські засоби розділяють на:

- імуностимулятори;

- імунодепресанти;

- імуномодулятори.

Показанням для призначення імунокоригуючої терапії є первинні (природжені) та вторинні (набуті) імунодефіцитні стани, які підтверджено клініко-лабораторними даними. При призначенні імунотропних препаратів потрібно дотримуватися наступних правил:

1. проводити оцінку характеру та відбиття імунних порушень (не менш, ніж при 2-х клініко-лабораторних обстеженнях);

2. урахування того, на яку популяцію спрямована дія та її характер (активація чи супресія);

3. оптимальна доза, кількість та частота прийому, шляхи введення, час початку лікування в залежності від стадії захворювання;

4. приймати до уваги вік, стать, нейроендокринні фактори, генетичний фон, ефекти від проведення традиційної терапії та її вплив на імунну систему тощо;

5. можливо використання декількох імунотропних препаратів, які впливають на різні ланки імунної системи;

6. профільність дії імунотропних препаратів при різних захворюваннях при наявності однотипових імунних розладів (аутоімунні захворювання, природжені імунодефіцити тощо).

Імунотропну терапію як спосіб впливу на імунну систему залежно від діючого ефекту принципово поділяють на: 1) імуностимулювальну; 2) імуносупресивну; 3) імуномодулівну.

Імуностимуляція – спосіб активації імунітету. Розрізняють специфічні й неспецифічні види імуностимуляції, що відповідають або активації певного клону імунокомпетентних клітин, або загальному посиленню імунного захисту. Застосування імуностимулюючих засобів в практичній медицині визнається доцільним при первинних та вторинних імунодефіцитних станах, що супроводжуються рецидивними бактеріальними і вірусними інфекціями, які уражують дихальні шляхи, травний тракт, сечостатеві органи, шкіру тощо, а також у комплексному лікуванні хворих з системною патологією (наприклад: онкопатологія).

Імуносупресія – вплив на імунну систему, спрямований на пригнічення або видалення антитіл і/або лімфоцитів, що специфічно реагують на ало- або аутоантигени. Застосовують в клініці при лікуванні аутоімунних і лімфопроліферативних захворюваннях, у разі трансплантації органів та тканин.

Імуномодуляція – система заходів для повернення імунного статусу до вихідного, збалансованого стану. Така терапія показана здоровим особам, які перенесли психоемоційне напруження або максимальні фізичні навантаження. Імуномодуляції підлягають особи з синдромом підвищеної стомлюваності, які перебувають у зоні ризику розвитку імунодефіцитного або аутоімунного стану. До імуномодуляції можна віднести і комплекс заходів щодо оптимізації імунних реакцій організму під час зміни геокліматичних, екологічних, світлових умов проживання людини.

Останніми роками активно розвивається новий напрям у клінічній імунології – імунореабілітація.

Імунореабілітація – комплекс лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій імунної системи. Ефект імунореабілітації може бути отриманий без посереднього впливу на імунну систему, за рахунок лікування патологічних станів, що безпосередньо сприяють розвитку імунного дисбалансу.

Існує декілька класифікацій імунотропних препаратів. У клінічній практиці найчастіше застосовують наступну класифікацію:

І. Препарати фізіологічного (біологічного) походження

1. Препарати, які отримані з тимусу – імунотропні препарати центральної регуляції імуногенезу. Посилюють лімфопоез, індукцію диференціровки Т-клітин, посилюють відповідь Т-лімфоцитів на міогени, посилюють генерацію Т-клітин з супресорними та кілерними функціями, продукцію різних цитокінів.

Тимоптин, Вілозен (низькомолекулярний екстракт тимусу – мітогенна дія на Т-Лф, активація супресорних клітин, пригнічення продукції IgE та стимуляція продукції IgG та IgM, мембраностабілізуюча дія на базофіли обох типів), Тактивін, Тималін, Тимостимулін тощо.

2. Імуномодулятори кістково-мозкового походження (мієлопіди) – отримані з кісткового мозку імунорегуляторні пептиди широко кола дії, в т.ч. прискорення дозрівання В-Лф в кістковому мозку, в продуктивну фазу імунної відповіді підвищують кількість клітин, які продукують антитіла, підвищують загальну резистентність організму, можуть зменшувати біль, впливаючи на процеси передачі сенсорних сигналів в нервової системі, мають антистресорну дію, стимулюють В-систему на рівні вторинної імунної відповіді, впливають на червоний росток кровотворення (доцільне використання при злоякісних анеміях).

Мієлопід.

3. Препарати селезінки – поліпшує функцію печінки, азотистий обмін, білковий обмін, нормалізує клітинну систему імунітету, підвищує вміст Т-Лф, посилює їх здатність до відповіді на міогени та глюкокортикоїди, ↓ рівень ЦІК тощо.

Спленін.

4. Цитомедіни – низькомолекулярні пептиди, які мають функції тканевоспецифічних та міжклітинних месенджерів. Вважається, що вони відновлюють функцію ушкоджених внаслідок хвороби або старіння тих органів, з яких вони були отримані.

Простатилен, Епіталамін.

5. Рекомбінантні ростові фактори

Лейкомакс – посилює експресію HLA ІІ на фагоцитах людини, збільшує синтез антитіл, призводить до значного збільшення кількості нейтрофільних лейкоцитів у периферійній крові: ефект залежить від розміру дози.

Граноцит – є цитокіном і стимулює клітини-попередники лейкопоезу, збільшує кількість гранулоцитів у периферійній крові.

6. Системна ензимотерапія – сучасний метод лікування, заснований на комплексній дії доцільно спрямованих сумішей гідролітичних ензимів природного походження.

Вобензим, Флогензим, Вобе-Мугос.

7. Препарати імуноглобулінів для внутрішньовенного введення – замісна терапія при первинних та вторинних імунодефіцитах, або для імуномодулюючого лікування цих захворювань.

Сандоглобулін, Цитотек, Інтраглобін Р, Октагам, Пентаглобін N, Імуноглобулін нормальний людський для внутрішньовенного введення, Імуноглобулін антистафілококовий людський, γ-Глобулін нормальний, Комплексний імуноглобулінів препарат (КІП).

8. Цитокіни – інтерферони, інтерлейкіни, ФНП та інші – низькомолекулярні глікопротеіди, які здатні регулювати тривалість та силу реакцій імунітету, а також реакцій запалення.

ІІ. Продукти бактеріального (мікробного) походження – ефект стимуляції різних неспецифічних захисних факторів.

1. Вакцини, бактеріальні препарати

Вакцини: БЦЖ, Інфлувак тощо, бактеріальні продукти: лізати бактерій – Бронхомунал, Імудон, Ріновак, Респівакс, Бронховаксол, IRS-19; екстракти – Рібомуніл, Біостім, Уроваксом; ліпополісахаріди – Пірогенал, Продігіозан; дрожеві полісахаріди – Зімозан, Нуклеінат натрію, Бестатін, Бластен; Біоспорін, Лінекс, Дуфлак.

ІІІ. Синтетичні імунотропні препарати – специфічно впливають на Т-лімфоцити, активують їх проліферацію, синтез цитокінів, а саме ІЛ-2 та γ-ІНФ, Th1, експресію рецепторів на Т-клітинах, чим сприяють міжклітинній кооперації.

Синтетичні тимоміметики – Тимоген, Імунофан, Діуцифон, Метилурацил, Поліоксидоній, Галавіт, Гропринозин, Ізоприназин, індуктори ендогенного інтерферону: Аміксін, Камедон., Циклоферон, Неовір.

ІV. Вітаміни, вітамінні препарати та антиоксидантні комплекси – крім імуномодуляторної дії, беруть участь у метаболізмі і диханні клітин, а також у виконанні всіх інших функцій організму, м'які імуностимулятори, посилюють неспецифічну та гуморальну ланки імунітету, мають антиоксидантну дію.

V. Рослинні препарати – значною мірою є адаптогенами, впливають на імунну систему й активність імунних реакцій.

Препарати ехінацеї, елеутерокока, женьшеня, родіоли рожевої, аралії маньчжурської., алое. Імуномодулюючу дію мають часник, екстракт цибулі ріпчастої, калини, виноградне сусло, квасоля, соєві боби, препарат силібін, отриманий із будяка колючого; фловіни та флавоноїди, що містяться в цитрусових, червоному перці та інших плодах, забарвлених у помаранчево-червоний колір. Препарати кореню солодки мають різноманітні імунотропні впливи.

VІ. Ентеросорбенти – лікувальні препарати різної структури, що здійснюють зв'язування екзо- й ендогенних речовин у травному тракті шляхом адсорбції, абсорбції, іонообміну, комплексоутворення.

Ентеросгель, Смекта, Антрален, Мікотон.

VІІ. Імунодепресивні препарати – пригнічують реплікацію клітин шляхом блокади або деструкції ядерної ДНК, в результаті чого переривається необхідна для клітинного ділення реплікація.