16

Тема 1. Розвиток науки міжнародного приватного права, її поняття, предмет та система.

Лекція 1 – 2 год.

План лекції

1.Зародження та розвиток доктрини міжнародного приватного права.

2.Поняття, предмет, метод і місце міжнародного приватного права в системі права.

3. Система міжнародного приватного права.

Рекомендована література та нормативно-правові акти

1. Конституція України. – К., 1996 (ст. 9,26,92).

2. Про міжнародне приватне право. Закон України від 23.06.2005.

3. Міжнародні угоди і міжнародні звичаї в міжнародному приватному праві.

4. Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности. –М, 1996.

5. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник .- К.: МАУП, 2001.

6. Корецький В.М. Избранные труды: в 2-х кн. – К., 1989.

7. Корецкий В.М. Очерки англо-американськой доктрины и практики международного частного права. - М., 1948.

8. Международное частное право: Учеб.пособие./Под ред. Г.К.Матвеева- К., 1985.

9. Фединяк Г.С. Фединяк А.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. – К.,2004.

10. Международное частное право:Учебник для вузов/ Под. ред. д.ю.н.

Н.И. Марышевой.- М.: Контракт, 2000.

Вступ

Ми з Вами, починаємо вивчати навчальну дисципліну “Міжнародне приватне право” (МПП), яка є для студентів важливою та актуальною, оскільки Україна поступово просувається до європейського співтовариства, а світ розвивається за законами інтеграції та глобалізації, розширюючи дію норм міжнародного приватного права.

Попередньо Ви вивчали навчальні дисципліни, які мають безпосереднє відношення до МПП. Це основи Римського приватного права, Міжнародне право, Цивільне право, Цивільний процес. Дана навчальна дисципліна передбачає навчальним планом 5 тем Загальної частини, 11 тем Особливої. Заплановано 34 години лекційних занять, 30 годин семінарських занять.

Формою контролю є іспит.

Складність вивчення курсу полягає в тому, що дана дисципліна є новою серед інших юридичних дисциплін, багато її питань залишається дискусійними та суперечливими. Відомий вчений М. Богуславський зазначав, що міжнародне приватне право є вищою математикою юрис­пруденції. Це дійсно так, оскільки достатньо складно опанувати всіма галузями віт­чизняного законодавства. Важко також, перебуваючи в Україні, опанувати цивільне законодавство всіх країн світу, а іноді відсутність певних законів в національному законодавстві, свідчить про його не розробленість. В даному випадку незнання закону свідчить про його відсутність. Тяжко піймати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає /казав Конфуцій – видатний китайський філософ/.

1. Зародження та розвиток доктрини міжнародного приватного права.

Починаючи вивчення курсу МПП необхідно звернутись до витоків і започаткування у світі норм МПП. Вже в самій назві ми бачимо елементи правового регулювання. Відносини повинні бути міжнародні і приватні.

Для цього необхідна наявність певних умов за яких виникають МПП.

1. Наявність іноземного елементу ( фізична чи юридична особа, або навіть держава, також може бути особа без громадянства - апатрид, з подвійним громадянством – біпатрид);

2. Наявність цивільних (приватних) міжнародних правовідносин.

Історія розвитку міжнародного приватного права починається з жвавої міжнародної торгівлі, яку вже не влаштовувало внутрішнє законодавство, оскільки воно стосувалось громадян однієї країни і не враховувало інтереси іноземців. Центром міжнародної торгівлі стає Рим.

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародав­нє, зокрема староримське, право, якому здебільшого невідомо було колізійне право. Вона по­чинає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок необхідності врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками в 911 р. князем Олегом і в 944 р. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (міс­цевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право.

Виникає проблема в правовому врегулюванні цих відносин, тому замість національних норм права створюється право всесвітнє, універсальне, яке могло б однаково задовольнити різні народи.

Так виникло римське приватне право, яке вважається класичним, оскільки воно пережило тих хто його створював і епоху в якій створювалось. Римське приватне право було започатковане всіма країнами Західної Європи.

Таким чином, творцем МПП був увесь світ в основі якого було звичаєве право (правовий звичай). Римські юристи, стали свого роду селекціонерами, які вибрали і переробили розсіяні звичаї і звели їх в одне ціле.

Римляни також вперше поділили правові відносини на дві великі основні галузі права: публічне право і приватне право.

Відомий римський юрист Ульпіан к. 2-п.3 ст. н.е. дав класичне розмежування публічного і приватного права, яке перейшло у наступні століття: “Публічне право є те, яке стосується положень держави, приватне – користі окремих осіб”.

До приватного права відносили норми речового, спадково­го, сімейного, зобов'язального права (всі вони здебільшого явля­ють собою галузь цивільного права), а також норми, які закріп­лювали право власності і правове становище певних категорій осіб. Норми приватного права фактично мають не категоричний, а диспозитивний характер. Це означає, що приватне право надає певну автономію, певний простір для сторін, які вступають у правові відносини. Людина може захищати свої права або відмо­витися від захисту. Вона може подати позов до суду, а може не подавати. Це означає, що зміст договору визначається вільним міркуванням сторін.

Цей поділ є досить умовний, чітко невизначений, лінія розподілу на приватне і публічне право не є постійною на різних етапах розвитку суспільно-державної організації. На ранніх етапах державної організації сфера приватноправових відносин була ширшою і охоплювала більшу частину тих відносин, які з часом стали частиною публічноправових.

Це залежить від історичного періоду в якому розвивається право, рівню розвитку держави, її форми правління, політичного режиму в державі тощо.

Класичним прикладом занепаду міжнародного приватного права можна назвати період СРСР де здебільшого превалювало міжнародне публічне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного при­ватного права був Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповни­ли: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне засто­сування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про засто­сування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("соmіtаs"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів від­бувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, - Голландія).

Правник із США Дж. Сторі (1779-1845) у 1834 р. запровадив поняття "міжнародне приватне право". У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казансько­го університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши "Основания частной международной юрисдикции".

Значний внесок у розвиток доктрини міжнародного при­ватного права зробив англійський юрист Альберт Дайсі A. Dicey, (1835—1922, Англія). Він запрова­див термін "конфлікт законів". У 1896 р. він вперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного при­ватного права Англії - трактат "Конфлікт законів".

Вислів "міжнародне приват­не право" можна розглядати як компромісний варіант для різних систем права. З точки зору континентального правника "міжнародне приватне право" можна було б назвати "міжнародним цивільним правом". Але англосакси не ви­користовують поняття "цивільне право". Як відомо, у них воно заміню­ється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва "міжнародне приватне право" має компромісний принцип.

Назву "конфлікт законів" (conflict of laws) англійські правни­ки вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав.

Доктрина МПП була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779-1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'я­зати з певним місцем.

Паскуале Манчіні (1817—1888, Голлан­дія) вважав, що "власний" національний закон повинен сліду­вати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної дер­жави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права за­ймають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Ні­меччина). Німецькі правники розуміють міжнародне приватне право передусім як колізійне. Англосаксонці до складу міжнародного приватного права включають і конфлікт юрисдикцій (це видно з наведеної статті з "Прав­ничого словника Блека"). Правники окремих країн розуміють міжнарод­не приватне право як галузь, що охоплює колізійні норми, конфлікт юрисдикцій і правове становище іноземців. Французькі правники, крім зазначеного, у межах міжнародного приватного права розглядають ок­ремі питання публічного права (французьке громадянство, в'їзд і перебу­вання іноземців тощо).

Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) - зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угор­щина) - щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу; М. Сосняка (Польща) - щодо відпові­дальності; В. Кнаппа (колишня Чехословаччина) — питання загальної частини.

У Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. великою попу­лярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнарод­ного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богуславського. Не відповідала реальності критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне, але такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною пра­ва. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право" як такий, що регулює цивільні відносини з "іно­земним елементом".

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Матвеєв, Ю. Г. Матвеєв, праці яких є актуальними й нині. В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян.

Загальні питання міжнародного приватного права, пи­тання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідно­сини з "іноземним елементом" - А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-иригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.