2. Елементи та умови договору банківського рахунка.

ЦК не відносить договір бан­ківського рахунка до публічних договорів, хоча й встановлює обов'я­зок банку укласти такий договір з кожною особою, яка внесла пропо­зицію відкрити рахунок, згідно з вимогами про відкриття рахунків даного виду, запропонованими банком відповідно до закону та бан­ківських правил. При цьому, банк не має права відмовити у відкрит­ті рахунка, вчиненні відповідних операцій,, передбачених законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти особу на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи ін­шими нормативно-правовими актами, зокрема, процедурою іденти­фікації. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення дого­вору банківського рахунка, клієнт має право звернутися до суду з вимогою про примусове укладення договору з банком та про відшко­дування збитків. Обов'язок банку укласти договір є проявом спеціального характеру його діяльності, головною метою якої є надання особам можливості виконати покладений на них законом обов'язок провадити розрахунки в безготівковій формі, за винятком ситуацій, передбачених законодавством (ст. 1087 ЦК).

Договір банківського рахунка є консенсуальним, оскільки вія вва­жається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних його умов, а не в момент внесення (зарахування) грошових коштів на рахунок. Отже, клієнту рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття.

Цей договір є оплатним. Плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку по розрахунково-касовому обслуговуванню, так і банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Розмір процентів, які виплачуються банком клієнту, перед­бачається договором банківського рахунка або законом.

Відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими.

Договір банківського рахунка є двостороннім. Сторонами його є: банк чи інша фінансова установа, яка має ліцензію на право здійс­нення банківських операцій згідно зі ст. 19 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» і Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам від 16 серпня 2001 р. № 334, та клієнт (володілець рахунка).

Банком визнається кредитна установа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукуп­ності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону). Що стосується інших фінансових установ, то згідно із ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»² фінан­совою установою є юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кре­дитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, стра­хові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Таким чином, в договорі банківського рахунка з однієї сторони виступає спеціальний суб'єкт.

В якості клієнта можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Договір банківського рахунка може укладатися на користь третьої особи (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Фізичні особи мають право укласти такий договір не тільки на користь іншої фізичної особи, а й на користь майбутньої юридичної особи, що поширене при відкритті тимчасових ра­хунків засновниками юридичних осіб.

Предмет договору банківського рахунка в сучасній науці цивіль­ного права визначається по-різному: й як грошові кошти, що знахо­дяться на банківському рахунку клієнта та з якими здійснюються об­умовлені договором операції; й як надання послуг по відкриттю рахунка, здійснення розрахунково-касового обслуговування та ін­ших пов'язаних з цими операціями.

Протиріч у цих підходах можна уникнути, враховуючи поділ об'єктів зобов'язання на юридичний (як визначену поведінку зобов'язаної особи, тобто позитивні дії) та матеріальний (якими мо­жуть бути різноманітні блага). Привертає увагу й те, що у низці зо­бов'язань матеріальний об'єкт буває зовсім відсутній. Отже, юри­дичним об'єктом договору банківського рахунка як зобов'язання будуть дії, а матеріальним - грошові кошти. Цей договір передбачає зобов'язання банку перед клієнтом по зарахуванню, перерахуванню й отриманню з рахунка клієнта грошових коштів згідно з його розпо­рядженням та проведення інших операцій за рахунком. При цьому об'єктом дій, які у більшості випадків здійснюються за цим догово­ром, є безготівкові грошові кошти. Банк не зберігає ці кошти в прямо­му розумінні слова. Його правом є використовувати грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта, для особистих цілей, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими кош­тами (ч. 2 ст. 1066 ЦК). Специфіка грошей як речей, обумовлених ро­довими ознаками, виключає можливість повернення клієнту тих са­мих грошових купюр. Інакше кажучи, в договорі банківського рахун­ка, як і в інших банківських правочинах, об'єктом є право вимоги, а не речі (хоча й визначені родовими ознаками), стосовно яких не може бути ніяких речових прав. Тобто, володілець рахунка не є власником грошових коштів, які знаходяться на рахунку в банку, а управомоченою особою - суб'єктом права вимоги (вимога висувається до банку). Це право вимоги входить до складу майна особи, яка є стороною до­говору банківського рахунка - клієнтом банку, поряд із іншими реча­ми та майновими правами.