Частина і. Розвиток педагогічної майстерності через формування культури спілкування.

Молодий вчитель нерідко на початковому етапі педагогічної діяльності зустрічається із значними труднощами, що інколи проводять навіть до сумнівів у правильності вибору професії. І це тому, що він не володіє арсеналом методів і прийомів, спробуваних студентами колегами. Ми далекі від проповіді шаблонності, рецептності. Але є такі “ключики” в педагогічній діяльності, які можна творчо застосувати у споріднених ситуаціях, що допоможе молодому вчителеві уникнути надмірних труднощів та помилок у своїй роботі з учнями.

Так що ж таке педагогічна майстерність?

Педагогічна майстерність – це досконале, творче використання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів.

К.Д. Ушинський писав: “Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно риси її природи, це вже мистецтво.., ... а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є завершена людина.”

У діяльності педагога-майстра виділяється ціла низка спеціальних якостей і вмінь. Та в цілому їх вимога згрупувати й визначити найбільш суттєві:

1. Любов до дітей, здатність до спілкування з ними.

2. Постійне вивчення аномально-фізіологічних і психологічних особливостей розвитку вихованців, урахування їх у навчально-виховній роботі.

3. Вміння розуміти внутрішній світ дитини, приймати адекватне рішення.

4. Використання великого арсеналу засобів впливу.

5. Дотримання педагогічного такту.

6. Володіння вміннями в галузі педагогічної техніки і психотехніки.

7. Здатність аналізувати ті чи інші ситуації, які трапляються в роботі з учнями, прогнозувати результати своїх впливів.

8. Вміння оптимально організовувати навчально-виховну діяльність учнів, визначати перспективи їх розвитку.

9. Висока ерудиція і культура.

10. Гуманізм, доброта, чуйність, милосердя.

11. Здатність реалізувати конкретні педагогічні технології.

Педагогічна майстерність, як свідчить практика, не може пов’язуватись з якимось особливим даром, оскільки вчитель – професія масова. А. С. Макаренко з цим писав: “Майстерність вихователя не є якимось облитим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчатись”.

Звичайно, молодий педагог сам зможе розв’язати переважну більшість проблем, які постануть перед ним у перші роки роботи в школі. Проте автори цього посібника сподіваються, що він, подаючи в сконцентрованому вигляді практичні завдання, стане дороговказом на початку шляху в особливу країну – Майстерність.

Перевірте себе:

1. Чи можна погодитися з наведеною тут формулою культури педагогічного спілкування? (якщо відповідаєте “так”, то обґрунтуйте своє розуміння цієї формули; якщо “ні”, то внесіть необхідні зміни, доповнення і поясніть свої міркування).

Сміх (1), насмішка (2), сльози (3) також у певній мірі є дійовими засобами виховного впливу і вдосконалення. Виокремить твердження про ці засоби, а потім з кожної графи виберіть по одній думці, що видається вам найбільш значущою, важливою (4). Обґрунтуйте вибране вами рішення (5).

№п/п	Афоризми і вислови визначних людей	Сміх	Нас-мішка	Сльози
1	Що зробилося смішним, не може бути небезпечним. (Вольтер)
2	Нічого більше не боїться людина, як сміху. Боячись сміху, людина утримується від того, від чого б не утримала її ніяка сила. (М.В. Гоголь)
3	Можна забути того, з ким сміявся, але ніколи не забути того з ким разом плакав. (Д. Джейран)
4	Сльози в юності бережуть від помилок. (Античні афоризми)
5	Насмішка – це найвитонченіший спосіб виставити вади інших. (Д. Локк)
6	Ті, що бояться жарту, не довіряють власним силам, як ті Геркулеси, що бояться лоскоту. (П. Валері).
7	Вміє сміятися по-людськи той, хто по-справжньому любить людей. (В.О. Сухомлинський

Поетеса Ліна Костенко, посміхаючись, розмірковує у своєму вірші про посмішки людей. Виокремить рядки про посмішки, що звеличують людину (1) і принижують її гідність (2). Зробіть висновки про посмішку як засіб саморегуляції свого психічного і фізичного стану (3)

Посмішки, – цвіт людських облич –

червоні троянди пристрасті,

білий гнів ломикаменю,

колюча шипшина зневаги,

сині іриси втоми, –

Мене морозить, коли я бачу

посмішку поляка або лакизи /юди/.

Хлопавкою для мух

убивати б такі посмішки!

Американський психолог Е. Шострам вважає, що існують два головні типи спілкування: маніпуляція та актуалізація.

Прочитайте головні контрастні характеристики двох крайніх типів, і поясніть, чому згідно з міркуваннями вченого, лише актуалізатори можуть вступати в дійсно культурне спілкування і бути щасливими людьми.

Маніпулятори	Актуалізатори
1	2
1. Обман (фальшивість, шахрайство). Використовують відповідні засоби, методи, маневри. “Ламають комедію”, усіма силами прагнуть справити враження. Почуттів не мають, а старанно добирають і застосовують їх залежно від обставин.	Чесність (щирість, автентичність). Здатні бути чесними у будь-яких почуттях, хоч би якими вони не були. Характеризують щиросердність, виразність.
2. Неусвідомленість (апатія, нудьга). Їм притаманне “тунельне бачення”, тобто вони бачать і чують лише те, що хочуть бачити і чути.	2. Усвідомленість (відгук, зацікавленість). Добре бачать і чують себе й інших. Здатні самі сформувати свою думку про життя.
3. Контроль (закритість, умисність). Для них життя – це шахова гра. Намагаються контролювати ситуацію; їх також хто-небудь контролює. Зовні зберігають спокій для того, щоб приховати свої плани від опонента.	3. Свобода (спонтанність, відкритість). Володіють свободою виразити свій потенціал,. Вони господарі свого життя.
4. ЦИНІЗМ (безвір’я). Не довіряють нікому – ні собі, ні іншим. У глибині своєї натури не довіряють людській природі взагалі. Поділяють людей на дві великі категорії: і кого контролюють, і ті, хто контролює.	4. Довіра (віра, переконання). Глибоко вірять в інших і в себе, весь час прагнуть здійснювати зв’язок з життям і подолати труднощі – тут і одразу ж.

5. Ранжуйте /Переосмисліть/ ці поради за шкалою значущості – від найбільш значущої, на ваш погляд, до наймеш важливої. Обґрунтуйте своє ранжування /світотобачення/.на судженнях визначних світочів філософсько-психологічної думки!

6. а зараз вдумайтесь!!!!!!!!!!!!

1. Не приймай благодіянь, без яких ти можеш обійтися. (І. Кант).

2. Треба вміти мовчати взагалі про все, що має значення лише для тебе одного. (Ф. Честерлфілд).

3. Той, хто просить поради, - безглуздий, хто її дає – самовпевнений. Радити можна лише щодо справи, в якій сам збирається взяти участь. (І.В. Гете).

4. Ніколи не виголошуй своєї думки чутно, і з запалом, навіть якщо в душі ти глибоко впевнений в своїй правоті, - вислови її скромно і дуже спокійно, бо це єдиний спосіб переконати. (Ф. Честерлфілд).

5. Настирливий лише дурень: розумна людина відразу ж відчуває, чи приємна вона товариству чи надокучлива, й залишає його за мить до того, як стане ясно, що вона – зайва. (Ж. Лабруойер).

Відповідно до наведених нижче різновидів спілкування, доберіть ситуації із шкільного життя, літературних персонажів, історичних осіб, митців, спортсменів, творчих педагогічних колективів, вчителів-новаторів, які можна було б оцінити як здійснені на високому (1) або низькому (2) рівні педагогічної майстерності. Поясніть свої відповіді. (3). (Наведіть по одному випадку до кожного виду спілкування):

1. Міжособистісне спілкування (друзів, товаришів, приятелів, колег, батька з дитиною, вчителя з учнями, професора із студентами, у творчому колективі).

2. Групове спілкування (у школі, в університеті, в сім’ї, у творчому колективі.

3. Представницьке спілкування (з послом, президентом, депутатом, при підписанні міжнародної угоди тощо).

1.7. Спілкуючись, люди хочуть подобатись іншим, а не викликати відчуження, насмішки, недоброзичливість.

Які правила комунікативної взаємодії приносять, на вашу думку, педагогу прихильність до дітей, їх любов.

(Виділіть необхідні твердження і поясніть їх).

1. Якщо хочеш, щоб тебе любили, навчайся почуттю міри. (Р. Емерсон).

2. Щоб справити вплив на людей, потрібно думати тільки про них, забуваючи про себе, а не згадувати про них, коли знадобиться нагадувати їм про себе. (В.О. Ключевський). не нагадуй про себе, хто ти!

3. Стався до інших так, як тобі хотілося б, щоб вони ставилися до тебе, – ось найліпший спосіб подобатися людям. (Ф. Честерфілд).

4. Куди нещасніший той, кому ніхто не подобається, ніж той, хто не подобається нікому. (Ф. Ларошфуко).

5. Хочеш, щоб про вас добре говорили, не говоріть про себе доброго. (Б. Паскаль)., Чуєте Л.Р.?

6. Ти хочеш подобатись людям? Цінуй їх розум. (К. А. Гельвецій).

7. Якщо ти хочеш подобатись людям, звертайся до почуттів: умій засліпити погляди, потішити і пом’якшити слух, привернути серце, і нехай тоді розум їхній спробує що-небудь зробити тобі на шкоду. (Ф. Честерфілд).

1.8. Уявіть собі, що ви виступаєте з доповіддю і бачите з реакції аудиторії, що присутні негативно настроєні стосовно ваших ідей, а, можливо, й щодо вас.

З низки суджень виділіть можливі причини, що викликають незадоволення ваших слухачів (1). Відокремте правила, якими слід керуватися, щоб вгамувати пристрасті і привернути до себе аудиторію (2).

Виберіть правило, яке ви вважаєте найважливішим для себе, і поясніть його (3).

1. В доповіді використовуються надто емоційні, жаргонні або нечемні вирази.

2. Ваш зовнішній вигляд дуже відрізняється від звичного для слухачів.

3. Люди відчули, що ігноруються інші важливі точки зори на проблему.

4. Слід виділити людей, що розділяють ваші погляди, і звертатися до них з усмішкою, словом, жестом.

5. Необхідно “на ходу” скоротити промову, швидше завершити її, а потім, коли люди заспокояться, ще взяти слово.

6. У виступі надто підкреслюється дистанція між слухачами і вами.

7. Потрібно виділити і узагальнити вигуки, а потім сказати: ”Я з вами згоден” або “У мене інша точка зору”.

8. Треба знизити голос і говорити повільно, можливо, навіть украдливо.

9. Доповідач звинувачує слухачів у недисциплінованості й безвідповідальності, зачіпає їхню гідність./а може він говорить не цікаво?

1.9. Перевірте себе, чи добре володієте невербальними засобами спілкування? /міміка, жести, рухи /який найефектніший диригент?... / (На кожне твердження тесту дайте одну відповідь – “так” або “ні”). /

тест

1. Співбесідники часто зауважують, що я говорю надто голосно або надто тихо.

2. Під час розмови я інколи не знаю, куди подіти руки.

3. Я видаюся собі незграбним у перші хвилини знайомства.

4. Очікування зустрічі з незнайомою людиною завжди викликає у мене тривогу.

5. Я часто скутий в рухах.

6. Я надто збуджуюсь і безперервно жестикулюю під час розмови.

7. Часто мої жести надто несподівані і некеровані.

8. Через кілька хвилин бесіди я прагну до чогось прихилитися і мимоволі шукаю точку опертя.

9. Я зосереджуюсь на логіці доказів партнера, на висновках, але не звертаю уваги на міміку і жести.

10. Під час розмови мені краще щось вертіти в руках.

11. На час бесіди намагаюся повністю виключити міміку і жестикуляці.

(Чим менше у вас ствердних відповідей. Тим краще ви володієте невербальними засобами.

Проте в вмілому, і невмілому корисно завжди спостерігати за використанням невербальних засобів, особливо в спілкуванні професіоналів).

1.10. З різноманітних тверджень про такі невербальні засоби спілкування, як жести, виділити ті, що характеризують:

– жести підозріливості; (1)

– жести домінантності – підлеглості; (2)

– жести самоконтролю; (3)

– дзеркальні копії-жести. (4)

Чому слід більше довіряти – жесту чи слову? (5)

1. Людина намагається зовсім на вас не дивитись.

2. Спостерігається надто велика неузгодженість у жестах.

3. Руки заведені за спину, при цьому одна міцно стискає іншу.

4. Діловий партнер прагне створити атмосферу доброзичливості й починає копіювати жести іншого.

5. Чоловік, що сидить за столом переговорів, енергійно потирає повіку.

6. Під час бесіди ваш співрозмовник зненацька пересунувся і сидить так, що його ноги повернені до дверей.

7. Людина сидить з перехрещеними щиколотками, з силою вчепившись в ручки крісла.

8. У людини підняті брови, злегка похилена голова і сумнів у погляді.

9. Під час розмови з підлеглим начальник встав і, уникаючи зустрічі поглядом, почав збирати папери.

10. Ділова жінка посміхається й неначе відверто дивиться співрозмовникові в очі.

1.11. Із суджень про такі невербальні засоби спілкування, як жести, виділіть окремо ті, що характеризують:

– жести відкритості, щирості; (1)

– жести захисту, оборони; (2)

– жести оцінки. (3)

Поясніть на прикладах, як допомагає розпізнання сенсу жестів зрозуміти поведінку співрозмовника і скоригувати власну, проявляючи майстерність невербального спілкування. (4)

1. Співрозмовник, наводячи аргументи і переконуючи присутніх, розкриває руки наперед себе долонями в гору.

2. Під час переговорів двоє людей майже одночасно схрестили руки на грудях.

3. Людина спирається щокою на руку.

4. Співрозмовник спирається підборіддям а долоню, вказівний палець витягає вздовж щоки, решту пальців - нижче рота.

5. Діловий партнер заплющив очі і поскубує перенісся.

6. Під час бесіди руки в співрозмовника лежать на колінах і стиснуті в кулаки.

7. Співрозмовник повільно знімає окуляри і ретельно протирає скло.

8. руки лежать на столі, але пальці вчепилися в біцепс так, що боліли суглоби.

9. Людна примружила очі і робить малопомітні рухи почухування підборіддя.

10. Кілька людей за столом переговорів розстебнули піджаки, дехто навіть зняли з себе.

1.12. У книзі В. С. Грехтєва “Культура педагогічного спілкування” відзначаються “непохитні принципи педагогічного спілкування”:

1. Виправдовувати кожного дня і кожної хвилини довіру всіх тих, з ким має справу, кого навчаєш і від кого навчаєшся сам.

2. Бути добре підготовленим до будь-якого діалогу, з будь-якою людиною з усіх питань, що входять до вашої професійної компетенції.

3. Виходячи з того, що педагогічне спілкування вимагає духовної і фізичної витривалості, постійно розвивати в собі ці якості.

Чи згідні ви з цими загальними вимогами до культури педагогічного спілкування? Конкретизуйте і обґрунтуйте кожен з цих принципів.

Якщо згрупувати всі головні труднощі, з якими зустрічаються молоді вчителі в школі при спілкуванні з учнями, то їх можна вибудувати наступним чином: невміння налагодити контакт, нерозуміння внутрішньої психологічної позиції учня; складності в управлінні спілкуванням; невміння будувати взаємостосунки і перебудовувати їх стосовно педагогічних задач; труднощі у мовному спілкуванні і передання власного емоційного ставлення до інформації; складності в управлінні власним емоційним станом у спілкуванні.

Отже, творчість в організації взаємостосунків з дітьми передбачає вміння точно розуміти дитину, не планувати з нею спілкування зверху вниз, а добиватись реалізації діалектичної єдності психологічної рівності та психологічної переваги над вихованцем. В організації взаємостосунків вміти перебудовувати їх відповідно до завдань педагогічного процесу.

В педагогічній техніці спілкування головне особистість вчителя. Тому потрібно любити не себе у спілкуванні а спілкування у собі.

Важливо пам’ятати наступні заповіді педагогічного спілкування:

1. Педагогічний процес будується на формуванні важливих стосунків з дітьми. Саме вони надають йому особистої неповторності, прикрашають зміст навчального матеріалу або педагогічні вимоги тією гамою почуттів, без якої педагогічний вплив не досягне найпотаємніших закутків дитячої душі. Думайте над взаємостосунками з дітьми, цілеспрямовано будуйте їх.

2. Як на уроці так під час виховних заходів прагніть точно і адекватно орієнтувати свою мову на конкретного співрозмовника або на групу учнів: враховуйте індивідуально-типологічні особливості школяра, його статус в класі, систему його між особистісних стосунків.

Інтонування, загальний психологічний контекст мови, підніме вас до між особистісної взаємодії.

3. Спілкування не можна обмежувати лише інформацією. При взаємодії з вихованцями потрібно використовувати інформацію, організацію взаємостосунків, пізнання особистості дитини, використання відповідного впливу.

4. Формуйте в собі навики “психологічного камертона”, який підкаже вам найбільш точні підходи до особистості.

Для цього необхідно: вміти спостерігати за дітьми; прагнути зрозуміти вираз їх очей, міміку, настрої, експресію; будьте гнучкі і оперативні в своїх реакціях на поведінку класу; вчіться співставляти сьогоднішню психологічну атмосферу в класі із вчорашньою, шукайте загальний психологічний знаменник; намагайтесь бачити себе очима дітей; частіше аналізуйте свою діяльність.

Частіше організовуйте контакти з дітьми у вільний час; якщо у вас з’явилось “прізвисько” – не ображайтесь, а спокійно визначте, з якими вашими недоліками воно пов’язане.

5. Вмійте слухати дітей. Це найважливіший показник вашої до особистості дитини. Щоб виробити в собі цю якість, перевірте себе, відповівши на запитання: чи завжди ви спроможні дослухати дитину?, Чи не виникає в вас бажання перебити її?, Чи не дратує вас багатослівність або не точність вислову школяра?, Чи не застосовуєте ви “дорослих” вимог до висловів і думок дітей?, Чи можете ви відчути, що вихованець мислить вірно, але відчуває труднощі, висловлюючи думки, не володіє точністю і аргументованістю?

6. Пам’ятайте: зміна психологічної ситуації спілкування, настрій дітей дає необхідну інформацію про стан класу, впливає на вибір методів навчання і виховання, допомагає вибрати найбільш точні засоби педагогічної взаємодії.

Можна порекомендувати наступну програму роботи над содою: систематичне спостереження за дітьми в будь-яких ситуаціях педагогічного процесу; відвідування уроків своїх колег з метою визначити стан спілкування в класі, фіксування логіки і динаміки розвитку психологічних станів учнів, аналіз причин їх змін в кожному своєму уроці,; бесіди після уроків з метою тактовного вияснення, що є головним стимулом зміни їх психічних станів протягом уроку; прагнути точно визначити сутність психологічної ситуації спілкування і перспективи їх розвитку.

7. Не забувайте, що для спілкування пагубні паузи, коли губиться нитка живої взаємодії.

Перевірте себе з допомогою запитань: Чи бувають у вас в процесі спілкування з учнями “тупикові” ситуації? Якщо “так”, то чим це викликано? Чи вважаєте ви, що спілкування сприяє розвитку учнів? Якщо “так”, то в чому це проявляється? Чи були у вашій практиці ситуації, коли при взаємодії з дітьми виникали своєрідні бар’єри? Чим вони викликані, як ви їх подолали? Чи вдається вам протягом уроку постійно взаємодіяти із всіма учнями? Чи буває, що такий контакт не виникає? Чи прагнете ви його налагодити?

8. Будьте ініціативні в спілкуванні з дітьми. Що це означає?

• Вміти швидко і енергійно організовувати психологічний контакт з людьми;

• Цілеспрямовано керувати між особистою взаємодією, формувати і підтримувати потрібний рівень між особистісних стосунків;

• Вміти відповідно виникаючих педагогічних задач перебудовувати взаємодію з учнями;

• Через спілкування сприяти енергійному включенню дітей в різноманітну діяльність.

9. Організовуючи спілкування із школярами, намагайтесь усвідомити деякі індивідуальні особливості дівчаток, бо вони більш емоційні, дуже ранимі.

Дівчата негативно відносяться до прямих педагогічних впливів. Отже, необхідно застосувати по відношенню до них опосередкований вплив.

10. Уникайте штампів в спілкуванні з дітьми. Вони можуть проявитися: у загальній манері вести себе; в стеоретипних реакціях на поведінку учнів; механічному дотриманні схеми розвитку на уроці, без врахування його реального розвитку; в психологічній замкнутості вчителя, який реалізує на уроці педагогічні функції, не розвиваючись як людина.

11. Намагайтесь долати в собі негативні установки на відношення до деяких школярів, яка може скластись під впливом колег, негативної успішності з вашого предмету; помилковості стосунків, які ви не хочете переглянути; негативного ставлення до даного школяра в учнівському колективі; прагнення учня виділитися за рахунок екстравагантної поведінки; частих дискусій з різних питань, в які вступає з вами школяр.

12. У вашому спілкуванні з дітьми елемент критики не повинен бути домінуючим, тому що втрачається приязнь , без якої неможливі плідні ділові і між особистісні стосунки.

13. Частіше посміхайтесь дітям. Це створює загальний психологічний настрій дітей: спонукає їх до спілкування, викликає прагнення до роботи. Поспостерігайте за собою: чи не переважають в вас погрози або байдужий вираз обличчя; чи здатні ви сміятись, чи не утвердились на вашому обличчі стурбованість і втома?

14. Прагніть, щоб у процесі вашої взаємодії з дітьми частіше звучали схвалення, заохочення. Це стимулює дітей.

Відповіді на питання допоможуть вам краще пізнати себе: чи завжди ви хвалити дітей за правильну відповідь? Чи готові ви похвалити не лише хорошого учня, а й слабкого, який старається? У ваших оцінках відповідей на уроці та поведінці школярів повинні переважати слова “молодець”, “добре придумано”, “я це схвалюю”, “вдалий підхід”. Чи завжди ви спроможні навіяти учням впевненість в їх власних пізнавальних і моральних можливостях?

Частіше називайте учня по імені, а не по прізвищу.

15. Розвивайте свою комунікативну пам’ять, що допоможе швидко відновити попередню ситуацію в спілкуванні з класом, відтворити свою емоційну атмосферу, точно визначить психологічні підходи до особистості.

Пам’ятайте, що несподівана зміна тональності спілкування із школярами може психологічно дестабілізувати його, викликати серйозні переживання.

Запам’ятайте імена учнів.

Можливі вправи для комунікативного самовиховання:

а) вправа по розвитку спостережливості у спілкуванні. Поспостерігайте за настроєм класу /групи/ перед початком уроку, спробуйте визначити настрій окремих учнів, прослідкуйте за змінами настрою класу протягом уроку і т.п.;

б) вправа по спілкуванню уваги при спілкуванні. Намагайтесь оперативно і швидко зосередити увагу на різних об’єктах педагогічного процесу, вчіться концентрувати її на окремих школярах, групі учнів, охопіть весь клас; тренуйтесь у розподіленні уваги, зосереджуйтесь в екстремальних педагогічних обставинах (шум, конфлікт і т.п.);

в) вправа по управлінні увагою учнів. Прагніть так організувати спілкування у мовному, мімічному, пантомімічному аспектах, щоб постійно управляти увагою учнів, слідкуйте за зміною їх відношення до інформації, вашої діяльності, вловлюйте зміни в класі і намагайтесь підтримувати необхідний рівень уваги; розмовляючи з дітьми, не губіть з поля зору всього класу.

г) Розвивайте в собі найпростіші навики спілкування, пов’язані з умінням знаходити точні психологічні “пристосування” до учнів; думайте над інтонаціями, стилем бесіди; ставте перед собою завдання використати під час спілкування весь цей психологічний резерв; намагайтесь привернути до себе увагу школярів без мовних засобів спілкування: паузою, рухом, знаком, роботою біля дошки і т.п.

д) Працюйте над вдосконаленням системи спілкування. Протягом уроку, проведення виховного заходу намагайтесь визначити той настрій учнів, загальні зміни психологічної атмосфери, які диктують зміни спілкування; будьте пластичні та рухливі, оперативно перебудовуйте систему спілкування.

е) Розвивайте в собі комунікативну уяву. За зовнішнім виглядом учнів прагніть зрозуміти їх психологічний настрій; в процесі бесіди з дітьми намагайтесь точно встановити їх емоційний стан, реакцію дітей на спілкування з вами, намагайтесь змоделювати його можливі наслідки.

є) Систематично працюйте над технікою, логікою, виразністю і емоційністю вашої мови. Розмовляючи з учнями, пам’ятайте про те, що необхідно викликати в них постійно бачення того, про що йде мова. Вправляйтесь в цьому.

ж) Систематично працюйте над своїм жестом. Він повинен закріплювати спілкування; водночас звільняйтесь від непотрібної жестикуляції, прослідкуйте за собою.

Приступати до роботи з комунікативного самовиховання доцільно не самому, а з групою колег, що, безумовно, сприятиме успіху.