Тема 8. Особливості міжнародного оподаткування.
Риси сучасних податкових систем світу.
Міжнародне подвійне оподаткування, договори про уникнення подвійного оподаткування.
Податкова система – сукупність встановлених в У. податків, зборів, платежів, принципів, методів їх встановлення, зміни, скасування дій, що забезпечують її сплату, контроль, відповідальність за порушення податкового законодавства.
Принцип цілісності: системний підхід – реалізація обох функцій податків. З фіскальної позиції, податкова система зобов’язана забезпечувати гарантоване й стабільне надходження прибутків у бюджет. З регулюючої позиції – повинна забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.
Значна частка податкових надходжень у ВВП (податковий тягар).
У США цей показник становить 30%; Японія – 31%; Німеччина – 38%; Італія – 40%; Франція – 44%; Бельгія – 46%; Данія – 52%; Швеція – 61%; Хорватія, Угорщина, Чехія, Польща, Естонія - > 37%.
Відмінності в оподаткуванні в різних країнах показують різницю між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з масштабами й формами державного регулювання. Найменший податковий тягар характерний для американського варіанту ліберальної економіки та японської моделі.
В Японії невелика частка податків у ВВП є наслідком того, що податкова політика відіграє другорядну роль. Провідна роль належить державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей, … (цільові субсидії).
Найвища частка податкових надходжень у ВВП характерна для шведської моделі (використання на соціальні потреби).
Більшості країн властиво помірне оподаткування, що поєдную 2 мети: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності, ефективне вирішення соціальних проблем.
Важливою характеристикою сучасних податкових систем є їх структура.
Прямі податки стягуються безпосередньо з одержувачів доходів, а непрямі – у процесі руху доходів чи обороту товарів і призначені для перекладання на кінцеві н… податкового тягаря.
Прямі податки переважають у Данії, Люксембурзі, Швеції, США, Японії, Новій Зеландії, непрямі – Іспанія, Австралія, Греція, врівноважена структура – Норвегія, Італія, Швеція, Фінляндія. Підвищення ролі прямих податків у Фінляндії, Великій Британії, а непрямих – у Швеції.
Зрушення у бік прямого оподаткування (розвинені країни).
Існую зв'язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і податковою культурою, яка впливає на стягування податків.
Характерні риси:
Розширення оподаткування особистих доходів, модернізація податків на споживання;
Зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;
Безперервне зростання відрахувань на соціальне страхування.
Система оподаткування поділяється на:
Класична система (не передбачає послаблення ек.(?) подвійного оподаткування, прибуток компанії, що розподіляється й обкладається корпорації й особистими податками – США, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди);
Система зменшення обкладання прибутку на рівні компанії (на основі різних ставок, на основі часткового звільнення від оподаткування прибутку, що розподіляється).
Податковий кредит (система захисту) – частковий залік податку, сплаченого компанією відносно прибутку, що розподіляється при оподаткуванні акціонерів. В суму кредиту включається сукупний, оподатковується особовий податок (Франція, Ірландія, Велика Британія).
Часткове звільнення від податку дивідендів незалежно від того чи був утриманий корпоративний податок з прибутку, що розподіляється, чи ні (Австрія, Канада, Данія, Японія).
Система повного звільнення від податку на прибуток, що розподіляється на рівні компанії (Греція, Норвегія) та на рівні акціонерів (Італія, Німеччина, Австралія).
2.Подвійне оподаткування – обкладання одного податкового об’єкта в окремого вкладника тим самим чи аналогічним податком за один і той же відрізок часу.
При визначенні своїх податкових домагань або з принципу «Держава оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач доходу місце проживання в даній країні чи ні».
2 принципа: резидентства, джерела.
Держава, діючи в рамках своєї податкової юрисдикції, обкладає доходи чи майно, які знаходяться на її території. При визначенні сфери своїх податкових домагань, деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб'єктів, які мешкають або мають резиденцію на їхній території, незалежно від того, у якій країні в дійсності цей дохід отриманий; або держава додержується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач доходу місце проживання чи резиденцію в даній країні чи ні.
У міжнародній практиці застосовують дві основні моделі податкових договорів: модель ОЕСР і модель ООН. Вони слугують зразком і юридичною основою для укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів.
В основу першої з них покладена “Модель договору про уникнення подвійного оподаткування доходів від праці і капіталів”, ухвалена Фінансовим Комітетом ОЕСР у 1977 році. Основна мета Договору про запобігання подвійного оподаткування - сприяння безперешкодному переливанню товарів, послуг, капіталу і робочої сили шляхом скасування (або елімінування) подвійного оподаткування. В основу даної моделі закладено принцип резидентства, відповідно до якого країна походження доходу поступається значною частиною податку з цього доходу на користь країни резидента компанії, який одержує дохід.
Для повернення (репатріації) прибутку у вигляді відсотків, дивідендів і роялті ця модель передбачає низькі ставки податку чи його повне скасування в країні одержання такого прибутку, і дохід, в основному, підлягає оподаткуванню в країні резидентства платника податків.
Ця модель, однак, виявилася неприйнятною для країн, які розвиваються, - адже у випадку її прийняття вони позбавляються значної частини податкових надходжень. Тому, щоб забезпечити надходження доходів від оподаткування транснаціональних корпорацій на користь країн, що розвиваються, ООН розробила і рекомендувала в 1980 році іншу модель типової податкової угоди між індустріально розвинутими державами і країнами, що розвиваються. У моделі ООН повніше використовується принцип територіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, що розвиваються. Цей принцип також дозволяє застосовувати вищі податкові ставки, ніж у моделі ОЕСР, на репатріацію прибутку в індустріально розвинуті країни.
При вирішенні проблеми подвійного оподаткування в сучасній світовій практиці виділяють загальні і спеціальні міжнародні угоди. Загальні договори вирішують проблему уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу у всіх галузях підприємницької діяльності, а спеціальні угоди регулюють податкові відносини в окремих галузях, наприклад, у сфері перевезення вантажів чи комунікацій.
Податкові договори передбачають вирішення проблеми подвійного оподаткування в такий спосіб:
У текстах договорів дається розмежування податкової юрисдикції у відношенні суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, позначається коло юридичних і фізичних осіб, які підпадають під дію даного договору, визначається спосіб урегулювання подвійного оподаткування, який гарантує зниження податкових витрат для цих осіб.
З метою уникнення дискримінації платників податків рівень внутрішнього оподаткування приводиться у відповідність з рівнем оподаткування іноземної держави-учасниці договору.
У текст договору вводяться пункти про порядок обміну інформацією і про взаємини між податковими відомствами в процесі боротьби з ухиленнями від сплати податків.
Розроблено спеціальну процедуру вирішення спірних питань і конфліктних ситуацій у сфері оподаткування з залученням при необхідності судових інстанцій.
“Шоппінг податкових угод” (tax treaty shopping).
Зміст терміну, зазначеного в назві, дослівно перекладається з англійського як “одержання вигоди від податкових угод”. До таких відноситься насамперед договір про уникнення подвійного оподаткування, мета якого, крім уникнення повторного оподаткування тих самих суб'єктів, - припинення шахрайських махінацій або втечі від податків у країнах, які підписали цей договір.
Механізм дії “tax treaty shopping” виглядає так. Країна А підписала податкові угоди з офшорним центром Б. Платник податків з третьої країни — В зможе зменшити свої податкові виплати завдяки “taxt treaty shopping”, не одержуючи свої доходи безпосередньо з країни А, а використовуючи податкову угоду між А і Б, а якщо така існує, то й угоду між Б і В.
