Конструктивне проведення дискусії спирається на:

• знаходження у висловлених судженнях опонентів протиріччя;

• помічати недоліки аргументації;

• помічати і оцінювати односторонність підходів до проблеми у опонентів;

• помічати суб’єктивні неаргументовані судження опонентів;

• помічати випадки ігнорування взаємозв’язків окремих сторін проблеми;

• виявляти викривлення у цитуванні думок інших людей;

• доводити неприпустимість узагальнення другорядних деталей проблеми.

4. Бесіда – метод отримання інформації на основі словесної комунікації. Це цілеспрямований вид ділового спілкування, що переслідує досягнення певних цілей, слугує засобом прийняття спільного рішення на основі спільного обговорення проблеми.

Композиція бесіди: етикетне взаємозвернення, експозиція, зав’язка, розвиток діалогу, фінал.

Варіанти розвитку діалогу у бесіді: 1) розпитування співрозмовника з метою отримання інформації; 2) повідомлення певної інформації співрозмовнику; 3) уважне слухання.

Техніка розпитування у бесіді: 1) налаштувати партнера на тему і проблему бесіди; 2) стимулювати початок висловлювання партнера; 3) стимулювати розгорнуте висловлювання; 4) уточнювати і оцінювати отриману інформацію.

Техніка інформування у бесіді: 1) сформувати установку сприймання; 2) заінтригувати проблемою; 3) послідовно викласти сутність інформації.

Техніка слухання у бесіді: 1) мобілізація уваги, уточнення, перефразування; 2) розуміння емоційного стану, з’ясування причин такого стану, ідентифікація з партнером, оцінка ситуації з позиції партнера.

5. Публічна промова – як діалогічна форма спілкування реалізується за умови безпосереднього психологічного контакту з слухачами, що передбачає психологічну взаємодію між промовцем і слухачами.

Промова складається з трьох частин:

• вступу: підготовки аудиторії до сприймання інформації (спонукання інтересу), постановки проблеми, доведення плану промови (повідомлення перспектив, задач);

• головної частини: представлення предмету спілкування, доведення сутністі предмету, формування установки на діяльність;

• заключної частини: закріплення думки, узагальнення, побажання.

Експресивні засоби публічного спілкування:

• додатковий (емоційні) наголос: іронія, подив, страх, обурення, захоплення.

• мелодійне інтонування: радість – туга, погроза – страх та ін;

• модифікація тривалості фраз: темп мовлення, спеціальні паузи, тривалість звучання та ін.

Правила для промовця:

1. Повага, доброзичливість, по відношенню до партнера.

2. Ввічливість, неприпустимість категоричності у судженнях.

3. Скромність у самооцінках і самопрезентація, ненав’язливість викладення позицій, поглядів і оцінок.

4. Орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту.

5. Постійна стимуляція інтересу партнера щодо теми спілкування, врахування його інтересів.

6. Логічність викладення своїх поглядів і позицій.

7. Підтримка уваги партнера, стимулювання його активності.

8. Вибір стилю мовлення, відповідного до ситуації спілкування та особливостей партнера.

9. Вибір дистанції у спілкуванні, системи жестикуляції і міміки, яка не дратує партнера і створює зручне спілкування.