Тема 2. Проблеми морально-етичного регулювання професійної діяльності в умовах ринкових відносин

1. Праця, професія, спеціальність.

2. Моральні принципи і норми у сфері професійно-трудової діяльності.

3. Особливості взаємодії професійної діяльності у системі ринкових відносин у контексті професійної етики.

4. Діалогічність як передумова взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності.

У дорослому віці основним видом діяльності стає праця – свідома доцільна діяльність людини, спрямована на освоєння і перетворення природних та соціальних явищ, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується особистість.

Праця є тим основним і неодмінним засобом життя людини, який дає змогу задовольнити життєві потреби через створення необхідних предметів життєдіяльності, перетворення навколишнього природного і соціального середовища.

Праця має усвідомлений характер. Їй передують уявлення про те, який саме продукт має бути отриманий у результаті виконаних дій.

Процес діяльності супроводжується інтенсивною інтелектуальною роботою, виразними переживаннями емоцій і почуттів. Він вимагає значних вольових зусиль. Тому працю можна вважати вирішальною умовою формування особистості, її здібностей, розумових і моральних якостей, фізичної сили, витривалості тощо.

До основних функцій праці належать:

• перетворювальна, спрямована на перетворення навколишнього світу;

пізнавальна, що полягає в отриманні знань про предмети, засоби, способи трудової діяльності, про можливості взаємодії з іншими людьми тощо;

ціннісно-орієнтаційна, яка сприяє виробленню цінностей та ціннісних орієнтацій, оцінці дійсності з позиції добра і зла;

комунікативна, що забезпечує обмін та обробку інформації з приводу трудової діяльності;

функція створення і споживання художніх цінностей.

Структуру праці утворюють такі компоненти, як:

• суб’єкт праці – її носій та ініціатор;

• зміст праці – процеси і способи виконання трудових завдань;

• засоби праці: матеріальні (інструменти, костюми, декорації), функціональні (поведінка, мова, жести та ін.);

• умови праці – середовище, в якому здійснюється праця;

• організація праці – порядок, тривалість та обсяг виконуваних трудових завдань.

Психологічний зміст праці зумовлений психологічною системою діяльності, яка включає в себе: мотиви діяльності, цілі діяльності, програми діяльності, інформаційну основу діяльності, процеси прийняття рішень, психомоторні процеси, професійно важливі якості суб’єкта праці (психологічні особливості суб’єкта праці, необхідні для її успішного виконання).

Праця реалізується у великій кількості форм діяльності. Сукупність цих форм, об’єднаних спорідненими особливостями, називається професією. В свою чергу кожна професія поділяється на спеціальності – конкретні форми діяльності, що реалізуються в межах певної професії.

Перехід українського суспільства до ринкової економіки зумовлює зміни у професійних відносинах у всіх сферах трудової діяльності. Старі зразки комунікативної поведінки в умовах ринкових відносин часто виявляються непридатними для ефективного спілкування, а нові – позбавленими моральності.

За аналогією до класифікації позицій особистості у виробничій сфері ринкових відносин для ринкових відносин у мистецькій сфері характерні такі глобальні позиції особистості:

• позиція бізнесмена чи підприємця як суб’єкта власної “справи”, який несе відповідальність за цю “справу” та її результат;

• позиція найманого працівника, який виконує певні функції у певній “справі”, несе відповідальність за якість їх виконання і підпорядковується керівництву тієї установи, у котрій працює;

• позиція вільного професіонала, який не є жорстко включеним у процес діяльності установи, здійснює професійну діяльність індивідуально та забезпечує себе за рахунок цієї діяльності [24, с. 9].

Кожна з цих позицій є спрямованою на отримання прибутку. Однак, сприйняття ринку через девіз “Прибуток понад усе” є однаково хибним як для виробничої галузі, так і для галузі мистецької діяльності. Відтак, дотримання митцями моральних принципів має обов’язково супроводжувати ті економічні відносини, в яких вони беруть участь.

Ці принципи охарактеризували американські дослідники проблеми бізнесу Т.М. Герет та Р.Дж. Клоноскі, які формулюють їх у такій інтерпретації:

1. Визначення цілей діяльності та засобів їх досягнення у контексті моралі і моральності. Цей принцип спирається на ставлення до себе і до оточуючих з позицій поваги, людяності. Праця, що знаходиться в основі професійної діяльності, має розглядатись як засіб досягнення благополуччя організації й суспільства за умови забезпечення добробуту працівників.

2. Відповідальність перед людиною, організацією та суспільними інституціями за наслідки професійної діяльності. Згідно зазначеного принципу, на організацію та її працівників покладається відповідальність за всі, навіть ненавмисні шкідливі наслідки професійної діяльності. Під шкідливими наслідками розуміють: негативний вплив на стан здоров’я людей (працівників і пересічних громадян, які так чи інакше підпадають під вплив діяльності організації), створення несприятливої екологічної ситуації, зниження матеріального забезпечення людини, перешкоджання вдосконаленню особистості, нехтування гідністю особистості. Відповідно до цього принципу перед професіоналом стоїть завдання вірного вибору мети і засобів здійснення професійної діяльності, аналізу ситуації (небезпечності, нагальності тощо), передбачення неминучості чи ймовірності наслідків з позиції добра і зла, а також інтенсивності чийогось конкретного впливу на ці наслідки, пошук альтернативних засобів здійснення дій.

Суб’єктивна позиція працівника у процесі вибору не завжди може бути вірною. Вона потребує уточнення шляхом врахування таких об’єктивних регулятивних чинників як закон, звичай і громадська думка.

Отже, згідно даного принципу вважається неетичним: завдавати зло іншому, допускати ризик появи чи появу більшого зла для іншого, не маючи на це достатніх підстав (коли очікуване добро, як мета чи засіб досягнення, не менше або переважає шкідливі побічні наслідки, які не є метою чи засобом досягнення).

3. Забезпечення реалізації конституційних прав людини у процесі професійної діяльності. Як стверджують Т.М. Герет і Р.Дж. Клоноскі, “здійснення прав веде нас у реальний світ, в якому конкретні можливості поряд з правами інших людей обмежують обґрунтований рівень наших власних вимог. Іншими словами, наш обов’язок поважати інших обумовлює обґрунтовані вимоги до речей та інших людей”.

4. Дотримання обов’язків, приписаних етикою. У найзагальнішому розумінні до числа таких обов’язків відносять діяльність, спрямовану на самовдосконалення, на ствердження гідності інших та сприяння розвиткові суспільства.

Особливості взаємодії суб’єктів професійної діяльності у системі ринкових відносин у контексті професійної етики.

Взаємодія – це форма організації і регулювання дій суб’єктів діяльності стосовно один одного. Суб’єктами взаємодії можуть бути: соціальні групи, організації, особистості. Особистість у складі групи чи організації виступає в якості представника або члена групи (організації).

Рівні активності міжособистісної взаємодії (за М.М. Обозовим) відповідають основним способам організації спільної діяльності, а саме:

• взаємодія “поряд, але не разом” здійснюється в умовах спільно-індивідуальної діяльності;

• ланцюжкова взаємодія реалізується в умовах спільно-послідовної діяльності і характеризується тим, що результат дії одного учасника стає об’єктом дії наступного;

• взаємоідя, побудована на безпосередньому обміні дій між учасниками відбувається в умовах спільно-розподіленої діяльності і є найбільш продуктивною.

• Ознаками активної взаємодії у групі є:

• наявність єдиної мети;

• існування мотивації щодо спільного виконання;

• об’єднання учасників з метою досягнення спільних результатів діяльності;

• розподіл і координація дій учасників у ході виконання діяльності;

• виконання діяльності учасниками у єдиному просторі та часі;

• досягнення спільного результату діяльності.

Ю. Швалб, О. Данчева виділяють три рівні взаємодії суб’єктів економічної діяльності:

1 рівень – соціальний. Визначається взаємодією людей на рівні формалізованих відносин. Такі відносини регулюється правовими, економічними і соціальними нормами. Ознаками соціальної взаємодії на цьому рівні є нормативність і знеособленість, уніфікація та стандартизація відносин. Прийняті на даному рівні норми і рішення є обов’язковими і виступають в якості регуляторів всіх інших форм відносин.

Цей рівень взаємодії вимагає від учасників професійної діяльності високого рівня компетентності. Він зумовлений якістю виконуваної ними соціальної ролі (професія, посада) і отримує відображення у контрактах, угодах, судових приписах, установчих згодах тощо.

2 рівень – соціально-психологічний. Формується у відносинах між людьми у процесі спільної діяльності з приводу спільного предмета діяльності на рівні міжособистісної взаємодії. Такі відносини регулюються відповідно до існуючого соціального завдання, однак зумовлені особливостями суб’єктів взаємодії. Отже, якість морально-етичної регуляції взаємодії на соціально-психологічному рівні відносин буде залежати від особливостей формування зазначених норм у конкретній групі (організації) та їх засвоєння членами групи, від рівня моральної свідомості особистостей, які беруть участь у діяльності та їхнього статусу у системі групових відносин.

3 рівень – психологічний. Виникає на рівні міжособистісного спілкування і спирається на емоційно-почуттєву основу (симпатії – антипатії), характерологічні особливості, стиль і спосіб мислення, близькість світоглядних позицій, зокрема моральних поглядів і установок, отже, емоційно-духовну близькість учасників взаємодії. Регулюється відповідно до засвоєння суспільних регулятивів конкретними особистостями та формування їх ставлення одне до одного.

В умовах реальної взаємодії суб’єктів економічної діяльності виявляються всі три її рівні.

На рівні взаємодії організацій виділяють такі типи відносин:

1. Конкурентні відносини, що спрямовані на підсилення або послаблення позицій іншого внаслідок зіткнення суб’єктів взаємодії та продуктів їхньої діяльності (товару). Важливим чинником успіху у конкурентних відносинах є визнана марка товару, яка водночас містить у собі показники якості товару, престижності фірми та соціальної оцінки виробника і відповідає вимогам споживача. Основною етичною вимогою до конкурентних відносинє спрямування на високу якість продукту, а не на знищення конкурента.

2. Партнерські відносини спираються на однакову зацікавленість суб’єктів взаємодії в успішності спільної справи, характеризуються внесенням певної частки кожного у цю справу, супроводжуються отриманням кожним винагороди за свій внесок у вигляді частини від отриманого прибутку. Залучення партнерів за таких відносин відбувається шляхом перемовин з приводу спільної справи та укладення між ними офіційної чи неофіційної угоди про участь і прибутки кожного. У бізнесі ці відносини спрямовані на виконання завдань: організаційно-управлінських, інноваційно-підприємницьких, фінансово-інвестиційних, аналітико-дослідницьких, виконавських.

Принципи партнерських відносин: довіра, відкритість, можливість двостороннього контролю.Партнерські відносини будуються з урахуванням таких норм, як: увага до потреб, інтересів і поглядів партнера; визнання права на самостійність і незалежність кожного партнера; неприйнятність будь-яких форм силового тиску й маніпулювання.

3. Відносини замовник-виконавець. В їхній основі знаходяться: врахування виконавцем завдань, кінцевих параметрів продукту, встановлених замовником; кінцевий контроль і оцінка якості продукту з боку замовника; фінансування діяльності виконавця. Дані відносини є взаємозалежними, але нерівноправними. Замовник здійснює купівлю можливостей виконавця та проводить остаточні розрахунки з ним відповідно до вироблення певного продукту. Він є єдиною особою, яка оцінює якість продукту.

Специфіка взаємодії між замовником і виконавцем полягає:

а) з боку виконавця: у демонстрації своїх можливостей як виробника; у спрямуванні на здобуття якомога більшої авансової оплати за майбутню роботу; у спрямуванні на мінімалізацію власних затрат (інтелектуальних, матеріальних) під час виконання замовлення;

б) з боку замовника: у зацікавленості в максимальних гарантіях виконання завдання в необхідних параметрах; спрямуванні на мінімальні витрати за товар, в отриманні бажаних результатів після отримання товару.

Ефективні засоби впливу виконавця на замовника: унікальність діяльності, висока якість продукту.

Етичні вимоги до зазначеної взаємодії: врахування інтересів і потреб обох сторін взаємодії, повага, чесність, висока якість продукту, обов’язковість, дотримання термінів виконання й розрахунків, уникнення маніпулятивного тиску на іншу сторону взаємодії.

Діалогічність як передумова моральної взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності

Прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивністі характерне для сучасний філософських узагальнень щодо осмислення людського буття і спілкування людей.

Витоки ідей діалогізму містяться у філософії Л. Фейєрбаха, який стверджував, що єдність людини з людиною як основа людської сутності “спирається лише на реальність відмінності між Я і ТИ”, а найвищим проявом цієї єдності є любов: “Де нема любові, там немає й істини… Чим більше буття в людині, тим більше вона любить…”

Надалі найбільш яскравий розвиток ідеї діалогізму спостерігається у теорії видатного єврейського філософа М. Бубера, який буття людини розуміє як діалог з Богом, світом і людьми (емпіричними Ти).

Згідно концепції М. Бахтіна діалог є універсальним принципом творчості. Спілкування людей є формою “Я-свідомості” і водночас “Ти-свідомості”, у яких реалізується єдність між “Я” і “Ти”.

За В. Малаховим діалогічність є смисловим аспектом готовності особистості до спілкування. Діалогічність, діалогізм визначається як здатність суб’єкта до сприйняття і врахування правомірності не лише власної думки, а й способів міркування інших людей. Діалогічний співрозмовник здатний чути не тільки себе, а осягати послідовність мислення партнера, логіку його роздумів і міркувань.

Дослівно діалог означає поділений логос – сутнісне співвідношення різних і самостійних систем та способів думки у єдиному смисловому просторі.

Як організаційний принцип комунікативної діяльності, діалог втілює у реальність ідею гуманізації відносин людей. Він організує спілкування рівноправних, соціально компетентних, духовно розвинених партнерів:

• з позиції логіки – є формою мислення двох суб’єктів спілкування, що взаємодіють;

• з позиції гносеології – представляє пізнавальну цінність для суб’єктів спілкування;

• з позиції соціології – є принципом соціальної взаємодії на міжособистісному, особистісно-груповому і особистісно-масовому рівнях

• з позиції лінгвістики – є принципом словесної творчості партнерів, які взаємодіють;

• з позиції психології – це взаємовплив, взаємодія, взаємне “спів-буття”.