Проблема єдності світу.
Вчення,
що визнають єдність світу, отримали
назву моністичних,
тому, що в побудові картини світу вони
виходять
з принципу монізму
(від грець. – один, єдиний). Другим,
протилежним підходом, що визнає
наявність багатьох першооснов буття
є плюралістичний
(від лат. – множинний). Останній є найбільш
характерним для міфології.
В
матеріалістичних вченнях
проблема єдності світу вирішується
через визнання світу матеріальним. В
ідеалістичних вченнях,
до яких відносять і релігію, єдність
світу пов’язується з духовним
першопочатком.
Матеріалістичні
вчення про світ є більш моністичними,
оскільки в них стверджується, що дух,
свідомість не можуть існувати самостійно
без матеріальної основи, напр., мислення
є неможливим без мозку людини.
Середньовічна
релігійна і філософська думка в розумінні
світу до ідеї про його структурну єдність
додає ідею про єдине історичне начало,
оскільки Бог – це не лише вічна духовна
основа єдності світу, а й надприродна
сила, що творить його, це також початок
існування земного світу в часі.
Для
філософії проблема єдності світу має
ще цілий ряд вимірів. Одним
з них традиційно є розгляд світу через
сутність і ступінь спільності законів
буття. В цьому аспекті також визнається,
що світ
є єдиним, оскільки йому притаманні єдині
закони.
Єдність світу
виражена також і в тому, що у нього є
загальний сосіб існування та форми
буття.
