3. Типологія маніпулятивних психотехнологій макрорівня в інформаційному просторі суспільства та ілюстративні приклади застосування маніпуляцій суб’єктами політики, змі та релігійних організацій.

Перш ніж перейти до розгляду конкретних маніпулятивних технологій, задовольнимося робочою дефініцією маніпулювання як асиметричного, контрольованого свідомістю комунікативного впливу суб’єкта А на когнітивну, мотиваційно-енергетичну та регулятивну підсистеми індивідуальної, мікросоціальної чи соцієтальної психіки об’єкта психологічного впливу Б таким чином, щоб Б модифікував власну активність в напрямку, бажаному для А, керуючись модифікованою субпрограмою-вірусом, створеною А, як своєю власною.

У зв’язку з вищеозначеним треба відрізняти маніпулювання від імперативних технологій впливу, які зовні впливають на спрямованість активності, але не модифікують її непомітно для об’єкта впливу. Маніпулятор, на відміну від агента імперативних сигналів, бажає, щоб в момент реалізації його субпрограми об’єкт впливу тішився ілюзією свободи волі та свідомого вибору. При розгляді конкретних маніпулятивних технологій стане зрозуміло, що маніпуляція в ЗМК має не лише внутрішньосоціальний, але і крос-культурний вимір, дозволяючи здійснювати модифікацію активності цілих суспільств так, щоб вони ініціювали реформи начебто з внутрішніх причин, хоча останні генеруються поза суспільством, в лабораторії психологічних війн маніпулятора.

Типологізація маніпулятивних технологій, запропонована тут, переслідує скоріше мету узручнення розгалужених класифікацій із множиною критеріїв поділу, які, здебільшого, вводяться в контекст аналізу задля формально-логічної коректності. Автор пропонує поділити маніпулятивні технології на ті, що розраховані на свідомість та ті, що розраховані на безсвідоме. Маніпулятивні прийоми, що застосовуються в цих технологіях, даються без поділу, оскільки їх застосування охоплює як першу, так і другу групу технологій.

З числа маніпулятивних технологій, віднесених до впливу на свідомість, розглянемо індоктринацію, спін-доктор та перформанс.

Для розуміння того, в чому полягає природа індоктринальних технологій формування громадської думки, спробуємо розібратися з тим, що являє собою індоктринація.

В цьому понятті можна виділити декілька суттєвих рис, пов`язаних із особливостями взаємодії суб’єкта маніпуляції та акцептора маніпулятивного впливу:

По-перше, індоктринація передбачає експансивну взаємодію (комунікативну експансію). Комунікативною експансією ми будемо називати насильницьку (без згоди на комунікацію з боку об’єкта впливу) стратегію захоплення смислового простору комунікації для нав`язування іншому учаснику своєї комунікативної стратегії та свого бачення реальності.

Індоктринація має місце також і тоді, коли один з учасників комунікації має стратегію, а інший її не має. В результаті відбувається природне нав`язування цієї стратегії. Чисто логічно можна виділити два кроки індоктринальної комунікативної стратегії:

• захоплення смислового простору;

• утримання комунікації в межах захоплення смислового простору.

Повністю погоджуючись із вищенаведеною думкою, можна специфікувати її стосовно інформаційного простору: маніпуляція з боку агента ЗМК буде мати місце тоді, коли він намагається узурпувати роль смислового центру комунікації і орієнтаційного впливу. Комунікатор, репрезентуючи себе як “розум громадськості”, захоплює символічне право на “промивання мозку” (brain washing) начебто інфантильним акцепторам впливу.

Об`єкту промивання мозку буває важко протестувати індоктринальному впливу що-небудь, оскільки він без стратегії-субпрограми практично не існує. Такий статус певної частини безголосої громадськості зумовлений відсутністю ресурсів впливу в соціальному, економічному та культурно-інформаційному полі-просторі. В принципі, для т.з. нижчих верств є типовим поєднання настанов авторитаризму і патерналізму, з чого випливає їх підлегло-екзекутивна роль у комунікативному просторі суспільства; знедолена “попелюшка” шукає чарівного “принца ідеолога”, який одним жестом створить для неї привабливу комунікативну партитуру. Але “принц” не планує зробити “попелюшку” королевою, і тому весь час садить “попелюшку” на голку індоктринації.

По-друге, індоктринація спирається на герметичну ідеологію жорсткої моністично-догматичної спрямованості – різновид деякого закритого знання для посвячених, щодо якого об’єкт впливу начебто має погодитись із статусом абсолютного реципієнта.

Теоретично можна уявити собі, що в науковій або публіцистичній неманіпулятивній комунікації також можлива індоктринація, але тут вона буде не вписуватися в контекст самої ідеології. Соціальний склад потенційних прихильників такої ідеології передбачатиме статус реципієнта: чим менше його залучатимуть до дискусії, тим краще. Лідери ЗМК не віддають переваги діалогічно-дискусійним формам роботи із масовою свідомістю, оскільки їх аудиторія відзначається безмежною нетерпимістю щодо “пустої балаканини” поза розвагами та сенсаційною шоковою інформацією.

По третє, індоктринація передбачає символічний монополізм партії, яка робить можливим вираження думки громадськості як такої. Тут мається на увазі постійне використання типізуючої символіки, що дозволяє певним соціальним колам ідентифікувати себе з комунікатором.

По-четверте, індоктринація передбачає застосування закритих вербальних кодів – своєрідної “мови впізнання”, яка гарантує політико-ідеологічну діагностику “своїх” і “чужих”.

Будь-який агент ЗМК, незважаючи на його включеність у боротьбу за лідерство в інформаційному просторі суспільства, працює із певним шаром міфолексем, які не піддаються активному аналізу і приймаються як самоочевидності. Вся перевага їх полягає в тому, що вони не є поняттями, які щоразу потребують визначення.

Визначеність сама по собі руйнує індоктринацію як таку, оскільки вириває реципієнта із міфологічного кола узвичаєності. Поки індоктринація здійснюється, міф перебуває поза критикою, забезпечуючи згуртованість і солідарність публіки навколо ідей і символічне відокремлення ворогів, що перебувають поза ідеєю. Однак все в принципі залежить ще і від того, в якому суспільстві діє комунікатор. Іншими словами, є суспільства, громадськість яких може з легкістю “проковтнути” пілюлю індоктринації ї навіть подякувати режисерам міфологічних сценаріїв за збереження згоди. Американське суспільство, наприклад, табуізує обговорення тем, пов`язаних із критикою політичних інституцій – конгресу, суду, конституції, оскільки всі вони виступають сакральними формоелементами, на яких і тримається міф про американську демократію.

Другою маніпулятивною технологією серед віднесених до групи впливу на свідомість є спін-доктор. Слово “спін” в буквальному перекладі означає обертання, (рос. “верчение”), тобто, комунікативну маніпулятивну технологію, спрямовану на управління домінуючою тематикою масової свідомості, своєрідний менеджмент порядком денним соціальних комунікацій. Поняття спін-доктору є похідним від введеного американським журналістом та соціологом У. Ліппманом поняття “порядку денного” ЗМК (agenda setting-англ.). Сам автор мав на увазі менеджмент актуальних тем та проблем, що можуть вноситись в інформаційний простір. Адже політична влада іноді випливає не лише із ресурсів розв’язання проблем, але і з позиціонування певних явищ як проблемних, вартих уваги і значущих. Той, хто формує перелік тем доби, отримує і символічну владу над аудиторіями різних соціальних груп, каналізуючи певним чином пізнавальну активність.

Спін-доктор може впливати на формування порядку денного і макротекст оперативного «завантаження» в наступних напрямках:

А) Центризація-периферизація (акцентування-деакцентування);

Б) Форсація-ретардація (прискорення-уповільнення);

В) Мультиплікація-міноризація;

Г) Сенсаціонування – приглушення;

Д)

Напрямками маніпулятивного впливу спін-доктора є:

А) Створення актуальних тем-сенсацій і підготовка громадських очікувань до сприйняття певної інформації. Спін-доктор має «розкрутити» тему задля налаштовування публіки на визначене ставлення до політика, громадського діяча, події чи рішення. Для цього застосовується варіативно-контекстна форсація дискусій, презентацій, конференцій та особистих інтерв»ю, завдяки чому діяч, подія чи рішення потрапляють в сегмент «оперативної пам»яті» масової свідомості, чим робиться реклама з «вуст у вуста», складається відповідний сценарій розвитку подій, що видається пізніше за передісторію нововиявленої зірки із знаком «+» чи «-«.

Б) Елімінація та деактуалізація тем в інформаційному просторі. Стосується скандальних ситуацій, де існує потреба в скорішому переналаштуванні громадського дискурсу на новий інформаційний потік. Елімінація може здійснюватись шляхом елементарного замовчування або ж через розчинення теми в калейдоскопі інших тем, перетворення сенсації на периферійний епізод, про який згадують як про жарт чи непорозуміння. Для зміщення громадської уваги спін-доктори вдаються також до заміщення однієї шокової теми іншою, що дає можливість тимчасово каналізувати агресію на інший, більш значущий об»єкт.

В) Перетворення політексту в макротекст, і навпаки, макротексту в політекст. Перший варіант застосовується за умови недопущення агентів ЗМК до джерел емпіричної інформації, їх штучної ізоляції від місця сенсаційної події або ж конкретної особи. Це робить можливим зробити монопольно отриману інформацію макротекстом, тобто, єдиним інформаційним потоком, щодо якого всі інші повідомлення матимуть секундарний (вторинний, оціночно-коментаторський ) характер, оскільки преса, радіо, телебачення не матимуть доступу до фактів.

Перетворення макротексту в політекст здійснюється за зворотнім алгоритмом: в інформаційний простір одноразово вноститься «вичерпна» інформація, що породжує множинні суперечливі версії її осмислення, наслідком чого стає формування бар»єру недовіри в масовій свідомості, а отже, втрата темою первинної актуальності.

Г) Випереджаюче оперативне інформування (інформаційний менеджмент кризових ситуацій), спрямоване на породження єдино можливої версії інтерпретації сенсаційних фактів. Спін-доктор дозволяє загравати із агентами ЗМК, штучно створюючи атмосферу «плідного співробітництва», що насправді переслідує маніпуляторські наміри, виправдовуючи введення в оману і медіа-центри, і громадську думку.

Перформанс як ритуалізована маніпулятивна технологія в масовій комунікації є символічною декларацією причетності до більшості. Здебільшого влада, розігруючи “сходження в маси”, керується сценарієм тимчасової гуманізації власного образу. Якщо маси не мають контакту з владою, тобто, трансцедентна влада перестає бути людинодосяжною, вона втрачає легітимність, оскільки найнестерпнішою образою для егалітарної масової свідомості є олігархічна політика, що робиться за спиною населення.

Перформанс має характер дійства по співтворенню “політичного космосу”, в якому складна езотерична справа по управлінню суспільством трансформується в свято підтвердження суспільного договору: обидві сторони символічно засвідчують позицію солідарності в анонімній комунікації без адресата. Перформансна комунікація дійсно є безадресною, породжуючись завдяки ефекту символічної узурпації права на представництво волі всіх; ніхто ж не наважиться під час масового заходу провести оперативний моніторинг на тему “Хто ініціатор?”. Невипадково бюрократичні установи, за словами відомого французького соціолога П. Бурд”є, можут цілком легітимно маніпулювати суспільними конвенціями, укладачем яких є всі взагалі і ніхто зокрема.

Радянська партноменклатура влаштовувала перформанси як мінітеатри злагоди, що підтверджують міф про щасливе життя і про досконалу державу, де важливим є “щастя цілого при неважливості щастя окремих частин” (Платон).

Не менш цікавими з точки зору теорії і практики є маніпулятивні технології, розраховані на безсвідоме. Саме їм належить провідна роль у масових комунікаціях інформаційного суспільства, культура якого давно вже набула ознак смислової роздрібненості.

Гіпноз (грець.- Hypnos сон)- психотехнологія створення стану сну за умови тимчасової втрати свідомістю інтенції. Нормальна свідомість в принципі спрямована на щось, тобто, є інтенціональною. Втрата інтенціональності прирівнюється до гіпнотичного (або ж в послабленому варіанті- до трансового) стану, що досягається через:

А) інформаційну ізоляцію чи перевантаження (або ж через штучне створення дефіцитарного чи інформаційно перенасиченого середовища);

Б) руйнування автоматизмів свідомості;

В) інтерференцію (розсіювання) свідомості, вплив на яку відбувається через увагу;

Г) формування рефлексів-асоціацій, що запускають механізми трансового стану.

Перший спосіб пов”язаний із властивістю психіки переходити в автоматичний режим функціонування за відсутності подразників або ж при їх надмірній кількості. Інформаційно-статичне середовище втомлює свідомість, але не безсвідоме, з якого нічого нікуди не зникає. Стійке гальмування активності кори великих півкуль мозку може досягатись за рахунок монотонії будь-якого походження: візуального (однофарбний нерухомий фон), аудіального (повторювані звуки однієї тональності), кінестетичного (циклічні рухи). Виходить, що на тлі загального присиплення все ж залишається невелика ділянка збудження, контрольована гіпнотизером.

За умови інформаційного перевантаження спрацьовує захисний механізм гальмування, оскільки кількість сигналів перевищує певну граничну величину, що може викликати розбалансування в роботі ЦНС. Введення у транс буде залежати від гіпнабельності та навіюваності як пропускних характеристик нервової системи.

Друга психотехніка застосовується в умовах виконання автоматизованих дій інтелектуального, перцептивного, кінестетичного різновиду, коли звичний режим їх виконання переривається шоковим подразником і діяльність свідомості тимчасово припиняється. В момент шокової затримки маніпулятор отримує можливість для проникнення в безсвідоме і неконтрольованої закладки необхідної для подальшого маніпулятивного введення інформації.

Розсіювання свідомості досягається превантаженням уваги, діапазон утримання інформації якої, за даними Д. Месмера, складає 7+/-2 елементи. При введенні більшої кількості інформаційних блоків (категорій) залишок інформації буде записуватись в безсвідоме.

Рефлекси-асоціації ще називають якорями. “Якір”- “вузлик на пам”ять”, зав”язаний у безсвідомому і поєднаний здебільшого із емоційно-позитивними подразниками. Ними можуть бути насолода від фуршету, гарної музики, природного пейзажу, спілкування у світському товаристві тощо. Маніпулятор використовує подібні аттрактори, звично асоціюючи з ними перехід свідомості у новий режим зміненого стану. Останній часто-густо імітується спеціально підібраною командою натренованих акторів, які імітують “захоплення” і заражають тих, хто ще не встиг захопитися особою маніпулятора.

Однак не виключені і такі ситуації, де вузлик сформується через емоційно-негативне зараження. Наприклад, подібні психологічні рефлекси формуються під час релігійних ініціацій в багатьох модерних сектах, діяльності прозелітів, а також в практиці дисциплінарних санкцій у закритих унінодальних структурах.

Резонансні маніпулятивні технології ґрунтуються на виведенні з безсвідомого потребнісно актуалізованого інформаційного запису із його багатоаспектним розкручуванням (поліаналізаторною та політематичною текстовою мультиплікацією). Останній міститься в стереотипах та первообразах колективного безсвідомого (архетипах). В стереотипах, де концентруються однобічно-редуковані “передуявлення”, завжди існує простір додаткової атрибутизації явища, особи, факту. Отже, стереотиповий резонанс передбачає виведення на поверхню дискусії когнітивної складової стереотипу із підшуковуванням такого об’єкту, який би міг викликати емоції, звично поєднані із когнітивною складовою. Так, російський кінорежисер С. Говорухін вибудовує більшість своїх сценаріїв на резонансі, зачіпаючи хворобливу для Росії тему злочинної влади. Оскільки влада щоразу зображується як анонімний колективний злочинець, залишається лише здогадуватись про те, що телеаудиторія буде підкріплювати негатив художньо-естетичними засобами.

Архетиповий резонанс є маніпулятивною технологією більш високого рівня складності. Практика архетипового резонансу в якості методологічної основи має аналітичну психологію К.Г. Юнга. Резонування із архетипами - первообразами колективного безсвідомого- не передбачає безпосереднє провокування реакції гніву, образи, захоплення чи відчаю; маніпулятор активізує витіснену або ж соціально-інституалізовану архетипову складову, тобто, складову актуалізованого чи неактуалізованого досвіду, після чого придушена енергія архетипу вивільняється і спричиняє соціальні десинхронізації.

Маніпулятивна психотехнологія імпринтингу демонструється в практиці пропаганди релігійних сект, передвиборчих кампаніях, рекламній діяльності. Вона синтезує досягнення НЛП, резонансних психотехнологій, індоктринації і знаходиться на стику маніпулятивних психотехнологій і спецтехнологій (більш детально див. тему 6).

Ілюстративний приклад 1 (використання перформансних технологій в пропаганді інформаційно-психологічних війн).

Один із вітчизняних фахівців в галузі іміджелогії Г. Почепцов подає перелік маніпулятивних прийомів перформансного позиціонування в політиці. До цього переліку автор відносить:

натуралізм/сухість, індивідуалізацію/деперсоналізацію, героїзацію/мизерізацію, інфантилізацію/матуризацію,символізацію/профанацію, психологізацію/раціоналізацію, глобалізацію/локалізацію, інферналізацію/сакралізацію, екстраполяцію/звуження,солідаризацію/відсторонення,недофакт/надфакт [Почепцов, 1998, с.203-215]. Ці прийоми отримують своє заломлення в методах, що підсилюють або послаблюють емоційний вплив на аудиторію при висвітленні подій у російсько-чеченському конфлікті (1997-2005) чеченською та російською сторонами в бажаному для ЗМІ ракурсі:

а) натуралізм в описах і показі вбитих, поранених і т.п., викликає різко негативне відношення до того, що відбувається; сухість при згадуванні скоромовкою про утиски росіян за останні 3 роки в Чечні без показу горя й сліз потерпілих знижують гостроту сприйняття інформації;

б) індивідуалізація діючих осіб, - варто вказати ім'я ополченця-героя нарису, його "мирну" професію (як правило, водій "хлібовозки" або сільський вчитель), привести порожні-вікові характеристики його дітей, як відразу в "мас" виникає симпатія до цих небагатослівних і суворих людей; деперсоналізація діючих осіб, - російські солдати, навпроти, не мають імен, демонструється "сіра маса" без скільки-небудь виражених особистісних характеристик, до якої важко висловити співчуття;

в) героїзація, - чеченські бійці показані природженими воїнами, всі, як один, що стали на захист своєї Батьківщини; вони виглядають завжди бадьорими, усміхненими, готовими до подвигів і смерті, - глядач мимоволі переймається повагою до їхнього героїзму, навіть не визнаючи їхньої правоти; мизерізація, - російські солдати показані зацькованими, голодними, замерзлими, дезорієнтованими в обстановці й деморалізованими від жаху, - у такому виді вони якщо й викликають до себе жалість, те навпіл із соромом за них й армію в цілому;

г) інфантилізація, - рядові російські бійці виступають нетямами, хлопчиськами 18-20 років, яких буквально відірвали від матерей і відправили на бойню; вся надія на родичів, які приїдуть і заберуть їх звідси, - кожна мати, що сидить при цьому у екрана телевізора або читаючу газету, інстинктивно із тривогою думає про свого сина, якому можливо ще прийдеться відправитися на війну; матуризація, - навпроти, навіть 12-14-літні підлітки-чеченці виглядають цілком мужніми бійцями, що воюють нарівні з дорослими й уже мають (як вони похваляються з екранів телебачення) на своїх особистих рахунках не одного вбитого солдата, - масовий читач або телеглядач задумується про цей народ, де навіть діти приймають участь в бойових діях;

д) символізація, - велика увага приділяється таким речам, як зелені "пов'язки смертників", "клятви на Корані" і т.д., які здобувають характер знаків, що підкреслюють ідеологічну пропрацьованість ситуації чеченською стороною; профанація, - у той же час символічне значення, що має для армії, поставлення російського прапора над узятим з боями "палацом Дудаєва" осміюється як пародія на встановлення червоного прапора над поваленим Рейхстагом в 1945 р., - знижуючи тим самим у свідомості мас пафос моменту;

е) психологізація, - помисли й дії учасників подій, що навіть не були в контакті із представниками ЗМІ, одержують глибоку психоемоційну обґрунтованість, - тим самим мотивація вчинків порозумівається психічними імпульсами - "прагненням захистити близьких", "бажанням помститися за загибель товаришів", "відмовою покоритися з несправедливістю" - що близько й зрозуміло кожній людині; раціоналізація, - напроти, відомість спонукальних мотивів до раціоналістичних схем - "збереження влади", "матеріальна зацікавленість", "наказ", - знижує їхню моральну цінність у свідомості пострадянської людини;

ж) глобалізація конфлікту, погроза його поширення за межі Чечні, Кавказу, аж до будинку самого обивателя, безсумнівно лякає останнього залученням його в сферу воєнних дій, - природно, що погроза особистому благополуччю й спокою небайдужа кожному; локалізація подій у рамках однієї Чечні, тим більше Грозного, навпроти, заспокоює ("це від мене далеко й навряд чи мене торкнеться") і дозволяє стежити за подіями й виробляти своє ставлення до них без "особистої зацікавленості";

з) інферналізація, - демонізуючи супротивника, виставляючи його в нелюдському вигляді - будь то "чеченські звірства", "погроза чеченських терористів" або, навпаки, "окупанти, що озвіріли від крові,", - його виводять тим самим з-під юрисдикції людських законів, виправдуючи застосування проти нього будь-яких, навіть самих антигуманних методів; сакралізація помислів і дій, пояснення їх "високими" спонукальними мотивами: "захист права і Конституції", "захист Батьківщини від окупації"- освячують ці дії й виправдують у свідомості мас всі пов'язані з ними гріха;

і) екстраполяція, поширення конфронтуючій владі сторони то на весь "мусульманський мир", то "Схід", то навіть на "світову демократію" служить спробам узагальнити конфлікт за рахунок залучення в нього нових учасників, виходячи з формальної подоби із чеченською стороною; звуження поля додатка військової сили лише до "незаконних бандформирований", навпроти, зводить акцію до рівня стандартної поліцейської операції, виробляючи до неї відповідне відношення;

к) солідаризація з однієї зі сторін шляхом прямого визначення ("наші", "свої") або непрямих натяків (розповідь про спільну трапезу, опис пережитих пліч-о-пліч небезпек) сприяє створенню враження про зближення автора й героя, ототожненні їхніх позицій, причому симпатія першого до другого мимоволі сприймається і розділяється аудиторією; відсторонення, напроти, припускає зворотний ефект шляхом використання прямих ("ця країна", "ця армія") або непрямих ("трупи солдатів" замість "тіла") вказівок;

л) недофакт, - деякі не зовсім "зручні" повідомлення згадуються лише для проформи, а увага, що їм приділяється, не відповідає їхній важливості (наявність у чеческой сторони новітніх видів російських озброєнь, зовсім недавно вироблених й одержуваних навіть після початку воєнних дій);надфакт, - навпроти, "роздувається" явно штучно, з доданням перебільшеного значення (підтримка Дудаєва рядом мусульманських країн, так ніде і не висловлена більше ніж рядом обережних декларацій).

Ілюстративний приклад 2. (продукування політичних міфів). Російський політолог, президент «Фонду ефективної політики» Глеб Павловський взяв на себе обов’язок доводити до відома російської, української і світової громадськості позицію глави російської держави щодо одного з головних зовнішньополітичних питань. Згадаємо заяву, зроблену Павловським на УТ-1 на початку серпня 2004 р. Адміністрація президента Росії на пустощі політолога не відреагувала. Незабаром Павловський повторив заяву про підтримку Путіним одного з кандидатів уже на російському телеканалі. Відеосюжет, що передував розмові, викликав замішання навіть у ведучого програми. Він запитав, чи не зашкодить таке подання українських подій двостороннім відносинам у майбутньому. Запитання було, що називається, в яблучко і здивувало точністю формулювання самого політолога. Група російських фахівців на чолі з Павловським, використовуючи практично повний контроль над інформаційним простором і в Україні, і в Росії, створювали міф про «українську політичну альтернативу». Суть останньої приблизно така. В Україні є два реальних кандидати. Один із них — друг Росії, інший — її ворог. Переможе, звісно, друг, і відносини між Україною й РФ почнуть бурхливо розвиватися. Всі проблеми буде знято. Україна відмовиться від вступу до НАТО та до ЄС і остаточно зробить вибір на користь ЄЕП. Буде запроваджено подвійне громадянство, російська мова стане другою державною в Україні, кордон можна буде перетинати майже без контролю тощо.

Ілюстративний приклад 3 (використання резонансних маніпулятивних технологій- стереотиповий резонанс). Дискредитованого президента США Б. Клінтона можна при бажанні атрибутизувати не лише як людину із поганою моральною репутацією, але і як того, хто дискредитує американців як націю “порядних громадян”. Зрозуміло, що останнє буде резонувати із стереотипними конструктами “порядного громадянина” і “порядного американця”, який не дозволяє собі комбінувати справу і секс. Далі додаткова атрибутизація має бути розгорнута у громадське обговорення проблеми, де всі проекують і виплескують агресію на нововиниклий сенсаційний об’єкт, переконуючи себе в тому, що стереотип відповідає дійсності, тобто, американці і насправді такими є. Як тільки обговорення відбулося, розпочинається етап мультиплікації: М. Левінскі пише книгу про роль і місце в її житті Білла, знімається скандальний мініфільм про “закат зірки” Клінтона під час судових процесів Левінскі-Клінтон-Стар, монтуються радіотексти напівгумористичного плану, на побутовому рівні з’являються багаточисельні анекдоти про Білла і Моніку із смакуванням інтимних подробиць. Непопулярний політичний об’єкт аннігілюється як раз через перенасичення комунікацій наполегливим маразматичним реваріюванням скандалу. Телеглядачі вже починають думати про те, що їх збираються переконати в тому, що вони і без того давно вже знають.

Ілюстративний приклад 4 (використання резонансних маніпулятивних технологій архетиповий резонанс). В українській культурі існує архетип Матері-Землі- синтетичний образ жінки-годувальниці, прароджуючого начала. В архетипі міститься набір асоціацій-оцінок, своєрідний сценарій розгортання життя цього образу (жінка-мати приймає долю, не зазіхає на чуже життя, є самодостатньою щодо чоловіків тощо)- це актуалізована частина архетипу. Витісненою частиною архетипового досвіду буде нереалізована маскулінність, оскільки жінка-матір в силу своєї автономії розглядається в архетиповій парадигмі як чоловік в можливості (більш детально див. роботу Юнга “Про архетип і особливо про поняття Аніма” в збірнику “Бог и бессознательное”: М.: Олимп, “АСТ-ЛТД”, 1998). Якщо маніпулятор спиратиметься на художній сценарій, то він або позиціонуватиме тотожній актуалізованому досвіду зміст, і тоді резонанс буде стосуватись посилення нарцисизму, Его-тотожності, або ж протилежний актуалізованій фігурі образ (підкреслено-маскулінний), що активізуватиме мотивацію “сизигії” (Юнг). І в першому, і в другому випадках досягатиметься модифікація соціальної метапрограми через посилення нарцисичної агресивності, ідеології ксенофобії, або ж через руйнацію селективних фільтрів соцієтальної психіки, посилення доступності культури в плані насадження іншокультурних кодів. Те, що для архетипового резонансу є найприйнятнішим візуальний канал, говорить сам Юнг: “Representationes collectives мають домінуючу силу, тому не дивно, що їх придушення спричиняє самий різкий опір... За батьківською чи любовною парою знаходяться змісти найвищого напруження, які не можуть бути апперцепійовані свідомістю і тому можуть стати помітними лише через проекцію. Те, що такі проекції - справжні події, а не традиційні думки, доводиться історичними документами. Вони вказують саме на те, що подібні сизигії проекуються як повна протилежність традиційному віросповіданню, а саме, в візіонерській (виділено мною - Ю.Р.), переживальній формі.”[ Юнг, 1998, с.110-111].

Ілюстративний приклад 5 (застосування трансових маніпулятивних технологій у виборчих кампаніях). В передвиборчих кампаніях наведення трансового стану досягається побудовою промов для зустрічей із виборцями таким чином, щоб промова містила масив псевдотексту великої довжини; псевдотекст при цьому оснащується прикладами, що можуть викликати емоційні реакції. Наприклад, депутат, зустрічаючись із виборцями, повідомляє, що нинішній голова місцевої ради запропонував збільшити розмір оплати за житлово-комунальні послуги, оскільки йому, мовляв, не вистачає коштів на будівництво чотирьох-поверхового будинку у передмісті. Після наведення прикладу в текст вставляється сугестивна інформація, що стає доступною для безсвідомого завдяки реакції гніву, спричинену повідомленням. На телебаченні прийом застосовується у вигляді шокуючих вставок, що стосується як розважальних передач, так і звичних для всіх рекламних роликів. Наприклад, реклама харчового продукту, супроводжувана появою на екрані казкового мультиплікаційного персонажу, який вигукує рекламні гасла. Тим самим також буде досягатись шокуючий фон, в який за сценарієм рекламіста може бути вбудоване сугестивне повідомлення.

Ілюстративний приклад 6 (застосування НЛП-технік якоріння в маніпулятивних цілях релігійними організаціями). Під час перформативних ініціацій сатаністів і масонів вузли, асоційовані із страхом, спричиняють запуск програми наведення гіпнозу при появі лідера або ж відтворенні атрибутів оточення. Так, сатанинський ритуал “омолодження” жриці включає вбивство, після якого учасники обмазують одне одного кров’ю жертви. Практикується також канібалізм, нагадування про який через різні візуалізації (фотознімки, відеозапис, художні полотна чи малюнки) уможливлює гіпнотичний ефект.

Ілюстративний приклад 7 (застосування трансових маніпуляцій в політичних комунікаціях). Найпоширенішим варіантом вербальної маніпуляції і наведення трансу є побудова тексту із великою кількістю складно-підрядних та складносурядних синтаксичних конструкцій, оскільки нормальна “довжина” речення, для того, щоб воно сприймалось адекватно, не повинна перевищувати 13 слів. Саме в цьому діапазоні речення виражає закінчену думку. Якщо ж думка “розчиняється” в масиві смислових конструкцій, то свідомість відмовляється декодувати такий сигнал, і як завжди, на допомогу приходить безсвідоме. Допомога, однак, не є безкоштовною: за неї доводиться “платити” безсвідомим слідуванням команді маніпулятора. “Руйнування шаблонів” (О. Кардаш) ілюструється маніпулятивним прийомом “артистів”, суть якого зводиться до повідомлення людині шокуючої неправдивої інформації і нав”язування слідом за цим вигідного для маніпулятора рецепту розв”язання проблеми.